Відома в Україні, та
більше у Франції
До 150-річчя від дня
народження Марії Башкирцевої
Павло Лопата
Із сумом
доводиться мені писати про цю українську дівчину-красуню з народження та ще й
мого фаху – неабияких здібностей художницю, бо народилася 23 листопада 1860
року в селі Гавронці Полтавської области, а померла на 23-му році життя 31
жовтня 1884 року в Парижі.
З раннього дитинства у неї виявився величезний хист до співу, музики і
танцю, але їй пророкували велике майбутнє в мистецтві. Вже польський живописець
Вільгельм Котарбінський (1849 – 1921) в Римі знічев’я вчив дівчину малювати і
зрештою відзначив про те, що в Марії тоді найбільший талант проявився до
малювання. Так воно в дійсності і сталося, бо в цьому жанрі мистецтва вона
досягла вершинної слави. Хоча й почала співати замолоду, бо до цього її
спонукала гра на роялі малоросійських пісень тітоньки Софії ще в рідному селі.
Але перші зловісні ознаки хвороби легенів у десятирічної надзвичайно
обдарованої дівчинки змусили її матір Марію Степанівну відвезти її для більш
сприятливого кліматичного перебування на узбережжя Середземного моря. Лікуватися
довелось їй у Флоренції й одночасно в Римі, Венеції та деінде, де саме в тих чи
інших містах мала нагоду оглядати живописні картини в різних музеях, як рівно ж
їхні витвори архітектури, скульптури тощо. Опісля вона, дванадцятирічною, з
членами родини, крім батька, бо мати Марії розійшлася зі своїм чоловіком,
опинилася у французькій Ніцці. З того часу Марія Башкирцева ввесь час проживала
поза Україною, яку відвідувала разом з тіткою Софією у 1876 й опісля у 1882
роках. “Хочу все знати, все розуміти”, – занотувала Марійка у своєму
“Щоденнику”. Наслідком сумлінної її праці над собою 1874 року отримала у
Франції атестат зрілости. Дівчина скоро опанувала різні мови і читала в
оригіналах античну та західноєвропейську літературу. Її здібності у різних
ділянках культурного життя – гра на арфі, роялі, мандоліні, гітарі, а також
спів – перевершили всі сподівання. Відомий італійський співак Фаччіо, почувши
спів такої молодої дівчини, був просто захоплений.
“Париж! Париж!” – повторювала Марійка для себе це слово, майже як молитву,
в котрій бачила своє майбутнє і віру у свою спроможність досягти там великої
слави. І ось настав той час, коли вся родина переселилася до Парижу. Тут
дівчина почала науку вокалу у найвимогливішого знавця співу професора Вартеля. Але
коротко після цього в неї заболіло горло і почався кашель. Драматизувати свій
стан здоров’я в неї не було наміру, та й вилежуватися хворій у ліжку не було
часу. Спробувала бути “педагогом”. Вчила маленького чорношкірого слугу
розмовляти французькою, італійською і трохи малоросійською мовами. “Я ніколи не
вилікуюся!..” – з’явився запис в її “Щоденнику”.
Завдяки винятковій мужності незабаром молода полтавчанка, знаючи, що
закінчилося її дитяче життя, вирішила серйозно займатися живописом. Підступна
хвороба змусила Марію залишити свої мрії стати співачкою і взятися за
малярство. Першими і досить вдалими роботами ще під час життя в Ніцці, де
малювала вуличні сцени – продавців овочів і квітів, візників з осликами, дітей,
Марія не була цілковито задоволена. Її обдарування мистецтвом розкрилось у її
портретах родичів та знайомих. Навчатись мистецтва Башкирцева почала у
приватній академії-студії французького мистця Рудольфа Жульєна. Знаменною віхою
на творчому шляху молодої художниці стала картина “Майстерня Жульєна” (1881),
яка сьогодні зберігається у Дніпропетровському художньому музеї. Це груповий
портрет товаришів по навчанню, в якому яскраво намальовано кожного
індивідуалізованого студента чи студентку.
Одного дня 1879 року, під час мистецької виставки в Парижі, зали галереї
були переповнені. Біля дверей кабінету, де засідало журі конкурсу, нетерпляче
товпилися журналісти. Тут раптом спалахнула сенсація: першу золоту медаль за
картину присуджено Марії Константинівні – українській дівчині. На подальших
конкурсах творів учнів Жульєна вона цілком заслужено завойовувала перші премії.
Її співкласниці із задрістю спостерігали за всіма вдалими мистецькими працями
багатої панянки. Але вона ж бо наполегливо працювала у майстерні по
вісім-дев’ять годин щодня. Наперекір туберкульозу, через що
здоров’я дівчини катастрофічно погіршувалось, Марія своїм вольовим характером
осягала чим далі, тим більше успіхів в образотворчому
мистецтві. До того ж, у своєму кволому тілі вона ще й знаходила енергію для
того, щоб подорожувати по Іспанії. Художниця то копіювала полотна видатних
майстрів пензля, то блукала бідняцькими вулицями, де знаходила для себе безліч
тем для рисунків й етюдів.
Повернувшись з Іспанії, Марія Башкирцева відчула себе зрілою художницею і,
твердо стоячи на позиціях реалізму, так, як її улюблений французький художник
Еміль Бастьєн-Лепаж, малярка створила такі великі композиції: “Мітинг” (“Гамени”),
“Жан і Жак” (Лувр, Париж, 1883), “Сміх” (триптих),
“Весна” та інші. На першу з вищеназваних картин Башкирцевої схвально
відгукнулось відразу чи не сорок критиків. У голові малярки викарбовувалися
плани для створення великих полотен на історичну тематику, пов’язаних з міфами,
для яких почала виконувати рисунки: “Юліус Цезар”, “Смерть Орфея”, “Аріадна”,
“Мати з дитиною” та ряд інших.
Але зрадлива хвороба
підкошувала немічне тіло. В її біляве волосся поволі вкрадалися срібні нитки,
тобто ознаки передчасної сивини. Доводилось дівчині боротися з гнітючими
думками, які завдавали їй більше страждань і більше фізичних мук. Та світлий
оптиміз ще перемагав, ще збуджував у неї прагнення до мистецької творчости. “Для
чого смуток? Врешті, відчай нічого не дає!.. І тому, що іншого виходу немає,
буду трудитися”. Так записала Марія у своєму “Щоденнику”. А іншим разом
занотувала: “Я знаю, що іду назустріч смерті...” І ось вона почала малювати з
натури портрет жебрака... Й опісля – тюремного каторжника, засудженого до страти...
А невдовзі її можна було бачити серед циган у їхньому таборі, де виконувала
тоді різні зарисовки...
За свого короткого
життя художниця намалювала ще й такі полотна: “Жінка з букетом бузку” (Музей
ім. О. Пушкіна, Москва), “Жіночий портрет”, “Під парасолькою” (Російський
музей, Петербург), “Осіння алея”, “Автопортрет з палітрою в руці”, “Молода
жінка, що читає”, “За книгою”, “Портрет парижанки” та інші.
6 листопада 1883 року М. Башкирцева записала такі слова до свого
“Щоденника”: “...Я показала Емілю Бастьєну своїх “Гаменів”... Він запевняє
мене, що я напевно одержу медаль, бо багато навіть першокласних художників не
опрацювали б так сюжету, і що, дивлячись на цю картину, нікому не спаде на
думку, що цей твір належить молодій дівчині...” Майже через рік, в останній
день жовтня, серце Марії Башкирцевої перестало битись. Залишила близько 150
картин, серед яких двадцять розпочатих полотен, багато рисунків, намальованих
етюдів та кілька
скульптурних проектів, які свідчать про величезну обдарованість авторки та
неабияке вміння компонувати багатофігурні сцени. Такий молодий вік, в якому
померла ця видатна художниця, для більшости мистців буває лише початком їхнього
творчого шляху. А ця талановита малярка встигла створити такі мистецькі
шедеври, які й тепер привертають увагу багатьох шанувальників її образотворчого
мистецтва.
PHOTO
1 - Марія Башкирцева
2 - Картина М. Башкирцевої “Жан
і Жак”, 1883 р.