“Встань з колін, народе мій!”

“Господь дарував Ігоря Білозора Україні якраз тоді, коли це було найнеобхідніше, – сказав на його похороні 30 травня 2000 р. співавтор-поет Богдан Стельмах. – Музична творчість Білозора мала велике значення для духовного відродження українців у 70-80-их роках і дала їм надію, що, незважаючи на тодішній політичний режим, вдасться зберегти національне почуття бодай у пісні”.

У десяту річницю смерті композитора Українське Музичне Товариство Альберти зорганізувало музичний вечір Ігоря Білозора 22 жовтня 2010 р. в атріум-залі при катедрі Св. Івана. Голова Товариства Люба Бойко-Белл привітала гостей і пояснила, як їй тяжко було дістати музику Білозора. Тоді представила Володимира Бойчука, котрий вів програму за текстом Галі Котович.

Виступили виконавці: Дарця Васараб-Ролланд – “Ласкаво просимо” (сл. Б. Стельмаха), акомпаніатор Ірина Тарнавська; “Ре мінор”: Микола Білаш, Орест Ґрох, Богдан Саварин, Олесь, Стефан та Маркіян Лазурко – “Ніби вчора” (сл. П. Запотічного, обр. М. Лазурка); “Пшеничне перевесло” (інструментальне – компакт-диск, існують слова Б. Стельмаха); Лариса Ілюк – “Колискова” (сл. Б. Стельмаха), акомпаніатор Галина Лазурко; “Ре мінор” – “Весільний марш” (сл. Б. Стельмаха, обр. “Піккардійської терції“), “Коханий” (Квітка Цісик – касетка, обр. Джак Кортнер); “Дніпрова хвиля”: Оля Федеркевич, Ірина Федеркевич, Сузанна Романюк, Наталка Онищук, Оксана Тарнавська, Ксеня Мариняк, Дарця Васараб-Ролланд – “Мамина світлиця” та “Перший сніг” (сл. Б. Стельмаха), акомпаніатор Ірина Тарнавська; Мирослава Єліяшевська – “Прощальний вальс”, фортепіанне соло; юнацтво Едмонтонського Осередку Спілки Української Молоді, керівник Володимир Бойчук – “Встань з колін, народе мій”.

На кінець Люба Белл подякувала всім за участь і за присутність і запросила на каву та солодке.

Гості з великим захопленням нагородили виконавців оплесками.

Публіка довідалася про обширну музичну творчість Ігоря Білозора (1955 – 2000) і про його вплив на багатьох мистців: на ансамбль “Ватра”, котрий Ігор очолив, на співачок Руслану Лижичко, Людмилу Москаль і навіть Квітку Цісик з Америки та на “Піккардійську терцію”.  Тодішній радянський уряд завдавав композиторові різних ударів під час його студій і років творчости, вимагаючи, щоби він змінив свої напрями й теми, але Ігор залишився творцем глибоко національним, вірним своєму покликанню і своїй любові до України.

Помер Ігор Білозір 28 травня 2000 р. внаслідок травм, завданих під час побиття двома хуліганами 8 травня. А це тому, що Ігор і його товариші співали українські пісні в кав’ярні у Львові, а ті два хотіли слухати російську поп-музику. Похорон Ігоря перетворився у величавий протест проти русифікації України з участю понад 150,000 людей.

Вбито і Володимира Івасюка, й Ігоря Білозора, бо вони відважилися стати в обороні рідної пісні. Але неможливо вбити українську пісню, ту, що впродовж століть зберегла український нарід у неймовірно тяжких умовах бездержавности.

На думку сестри композитора Руслани Білозір, існує умисне замовчування творів Ігоря, умисне забування людей, які намагаються підняти українську культуру. Це робиться для того, щоб ми не мали майбутнього як нація. Зате поет Богдан Стельмах твердить, що, на жаль, “є попит на всіляку дешеву, чужу поп-музику. Ми самі дозволяємо щодня нищити українську мову, книгу, культуру, пресу й пісню, підтримуючи чуже. І на такому суроґаті виховується майбутнє покоління”.

Тож слова пісні “Встань з колін, народе мій!” цілком актуальні нині, 19 літ після проголошення Незалежности України.

 Галина Котович   

PHOTOS

1 - “Дніпрова Хвиля” – Оксана Тарнавська, Наталя Онищук, Сузанна Романюк, Оля Федеркевич, Ірина Федеркевич, Дарця Васараб-Ролланд, Ксеня Мариняк

2 - Юнацтво Едмонтонського Осередку Спілки Української Молоді

3 - “Ре мінор” – Микола Білаш, Олесь Лазурко, Маркіян Лазурко, Богдан Саварин, Стефан Лазурко, Орест Ґрох