Криза української демократії

Сергій Гайдук

Від 28 жовтня – дня виборів до Верховної Ради минув більш ніж місяць, проте парламентські перегони-2012 і до сьогодні залишаються темою, яка викликає найгострішу полеміку в українських і зарубіжних мас-медіа. Днями мені трапилася нагода відвідати кілька містечок Київщини. В розмовах із місцевими мешканцями про політичний стан, вибори, ціни та інші актуальні для більшості українців питання дізнався, якими брудними методами “перемагали” в їхніх округах провладні кандидати у народні депутати. Вертикаль влади, яку на свій смак вибудував нинішній президент з безмежними правами, призначаючи не тільки уряд, голів облдержадміністрацій, а й очільників районних держадміністрацій, унеможливлює інше (альтернативне, демократичне тощо) бачення життя в цих регіонах. Там, де наявне майже суцільне безробіття, а відповідно – безгрошів’я, доволі легко керувати підлеглими. Не погодився виконати наказ голови райдержадміністрації – по-перше, будеш звільнений, по-друге, можеш навіть не сподіватися, що знайдеш роботу в цьому районі. Телефонне право залякування живе й донині. Так-от, якщо по-чесному, то на останніх виборах у Київській області переконливо перемогли кандидати від опозиції, а в наявності маємо “перемогу” кандидатів-регіоналів. А було так. Очільники районів викликали до себе голів окружних та територіальних комісій і роздавали вказівки, на кшталт: будь-що робіть, а має бути саме такий, як треба для влади, результат. Фокус веб-камери спрямовується на нейтральний об’єкт, а в цей час голова комісії тишком-нишком бере валізу з бюлетенями, протоколами і зникає в лабіринтах школи або клубу, де розташована виборча дільниця. На превеликий жаль, справжніх патріотів, які б не спокусилися на кошти заради справедливості, важко знайти на місцях. Спостерігачі заплющують очі на правопорушення за означену суму гонорару, як і решта членів комісії. Вказівку виконано, всі учасники фальсифікації залишаються при своїх інтересах. А виборці здивовані підрахунками голосів на користь тих, хто навіть жодних шансів на перемогу в їхньому окрузі не мав. Подібні злодіяння відбувалися на Черкащині, Вінниччині... На жаль, саме такі антидемократичні бандитські методи застосовує нинішня влада і планує застосовувати їх і надалі. Під час президентських виборів у 2015 році.

22 листопада 2012 р. – потрійна дата для українців. По-перше, у цей день відзначали восьму річницю Помаранчевої революції. По-друге, роковини за Днем Свободи, який святкувався з 2005 року, а від 30.12.2011 р. указом президента скасований. По-третє, день другої річниці податкового Майдану.

І ось що ми маємо. Відтепер п’ятикласникам не будуть розповідати про Майдан. З підручників історії за 5 клас викинули згадки про Помаранчеву революцію. На думку міністерських чиновників, у вступному курсі до історії не має бути зайвої політизації, тому в новій редакції книги, за якою будуть навчатися п’ятикласники вже цьогоріч, сучасності приділяється один параграф. Там говориться про досягнення українців у спорті, культурі, поза тим показані всі наші президенти з 1991 року, але без політичних оцінок. Згадка про Помаранчеву революцію буде лише в підручниках історії для 11-го класу, та й то лише в наступному році. Думки політиків про цю ініціативу розділилися. Бютівець Володимир Яворівський вважає, що це несправедливо: “Неможливо вилучити з підручника Майдан, адже вперше в нашій історії мільйони людей цивілізовано протестували проти несправедливості”. У свою чергу регіонал Максим Луцький заявив, що Помаранчеву революцію “треба випалити з історії за те, що її призвідники зробили із країною”. Нагадаю, раніше міністр освіти і науки Дмитро Табачник запропонував взагалі вилучити з підручників згадки про останні 10 років української історії. Крім того, він заявляв, що в українських підручниках історії написана “просто брехня”, і повідомляв про намір їх переписати. Поза тим він обіцяв особисто перечитувати підручники з історії та літератури та з гуманітарних предметів для ВНЗ. Наразі цей “діяч” обраний народним депутатом і вже написав заяву на звільнення з посади міністра.

Характерне ставлення нинішньої влади до цього дня. Два роки поспіль, саме 22 листопада, на Майдані Незалежності розпочинають вста-новлювати новорічну ялинку. Робиться це для того, щоб запобігти масовим зібранням, а в разі будь-яких заворушень у підземному переході та на всіх вуличках, що ведуть до головної площі країни, чатують численні спецпідрозділи МВС. Далі. Нещодавно Україна потрапила до “Європейського списку особливої уваги” – перелік країн, що показують символічні елементи зростаючої загрози свободі медіа в Європі. Особливе занепокоєння в експертів викликали пропозиції про повернення кримінальної відповідальності за наклеп. Білорусь, Угорщина, Туреччина та Україна показують небезпечні приклади відступу від свободи ЗМІ в Європі. Про це заявив Міжнародний інститут друку та включив ці країни у названий список. Мова йде не про те, що в України турецький чи білоруський рівень цензури, а про те, що ми за темпами згортання свободи ЗМІ потрапили до загрозливої зони. До неї, до речі, включили й одну з держав ЄС (Угорщину), в якій рівень свободи ЗМІ теж не можна порівнювати із білоруським, однак там простежуються такі ж негативні тенденції у динаміці.

Насамкінець трохи сучасної української статистики. Нині 80% книжок, що продаються в Україні, видані російською мовою. Частка українських пісень у радіопросторі становить аж 3,4 відсотка. Україномовний телеефір складає близько 40%.