Голодомор
Жертвам Голодомору
Микола Латишко
Я відчуваю їхні болі.
Я чую той голодний плач,
Терпіння й муки у неволі,
Що їм приніс з Москви палач.
Як діти мерли на світанку,
Просячи їсти день і ніч,
І, не доживши вже до ранку,
Не розкривали їхніх віч.
Як люди мерли кожноденно,
А хтось в торгсіні торгував,
Для нього смерть була буденна,
Він лише золото збирав.
Він же приїхав в Україну,
Щоб там колгоспи завести,
Не лиш колгоспи, а й в Комуну
Сару, дружину, увести.
Не всім тоді було там тяжко.
Їхня ж Комуна, їх Устав,
Їхній же Лазар Каганович,
Він в Україні – богом став.
Батьків в Сибір позасилали,
Як не хотіли – їх стріляли,
А діти з голоду вмирали,
Вони ж Комуну будували.
Людей убили мільйони,
СВОЇ писали всім Закони,
Творили “Рай” на цій Землі,
Їм заважали – “куркулі”.
Їм заважали всі на світі!
Ті, хто Комуни не любив
Й хто не попався в їхні сіті,
Тих – Вісаріонович убив.
Чи то вина людей, мій Боже?
Чи, може, Ти їх так створив?
Ніхто тим людям не поможе,
Бо ВІРУ їхню Сталін вбив.
Чому ж Ти, Боже, їх караєш?
За те, що Ти все називаєш
Гріхами людськими? Скажи.
І якщо можеш, поможи
Побачить Божу Правду!
Інтерпретація
статистики як спосіб
приховування Голодомору
“Смерть однієї людини – це трагедія, смерть мільйонів – це статистика”
(Й. Сталін)
Ці слова одного з організаторів геноциду українців приходять на думку тоді, коли, за відсутності джерел, історики іноді “вимальовують” умоглядні схеми, базовані на висновках статистики, “творчо осмисленої” свого часу в партійних кабінетах. Для комуністичної партії уже в роки Голодомору важливо було знайти виправдання і пояснення людських втрат, тож “жонглювання” статистикою ставало мало не основним завданням відповідних органів під пильним керівництвом “керівної і спрямовуючої”...
У документі під назвою “Стан обліку населення в УРСР” [1], адресованому С. Косіору і П. Постишеву, від 22 квітня 1935 року ставиться під сумнів достовірність і правильність підрахунків, з яких виходить, що чисельність населення в Україні становила:
на 01.01 1933 р. – 31901,4 тис. чол.
на 01.01 1934 р. – 30655,3 тис. чол.
на 01.01 1935 р. – 30743,5 тис. чол.
Отже, замість приросту – Україна тільки за 1933 рік втратила 1 млн. 246,1 тис. населення.
У документі робиться спроба виправдати такий стан речей кількома “причинами”:
1. Поганим забезпеченням сільрад актовими книгами (через тимчасову ліквідацію апарату РАЦС у системі НКВД), внаслідок чого записи робилися на клаптиках паперу, “плуталась нумерація”, реєстрацію проводили не-фахівці тощо.
2. “Засміченістю” особового складу, який вів реєстрацію актів громадського стану, “класово-ворожими елементами – куркулями, колишніми попами, розтратчиками і т. д.”, тобто “навмисним перекрученням дійсності”.
Автори документа визнають непомірно великі “недоліки в обліку населення” саме у 1932-1933 роках, наводячи таку статистику:
У 1930 році народилося 102952 осіб, у 1931-му – 975320, у 1932-му – 782042, а у 1933 році – 470685. Тобто у 1932-му народжуваність знижується на 193278 осіб у порівнянні з 1931 роком, а у 1933-му – на 311357 у порівнянні з 1932 р.
Смертність у ці роки, навпаки, зростає. У 1930 р. вона складає 538080 осіб, у 1931 р. – 514744, у 1932 р. – 668158, а в 1933-му – аж 1850256 осіб. Тобто, за 1932-1933 роки померло 2518414 чоловік.
Природний приріст населення мав такі показники: 1930 р. – 484872, 1931 р. – 460576, 1932 р. – 113884, а в 1933 р. – “мінус” 1379571 чол., тобто скорочення населення на вказану цифру.
Автори доповідної записки, уникаючи прямого пояснення такого різкого падіння росту кількості населення, висувають ще одну “гіпотезу” – відсутність 100-відсоткової паспортизації сіл та паспортних столів у низці великих міст, що привело, на їх думку, до “неврахування” значної частини населення під час внутрішніх міграцій.
Як підтвердження цієї версії (висуненої, можливо, не з власної волі) автори наводять розбіжність у статистиці Народного комісаріату фінансів (який обліковував податки) та Управління народно-господарського обліку УРСР за 1934 рік. Ця розбіжність складала 4 млн. 179,5 тис. осіб.
Таким чином, усі вказані недоліки поточного обліку населення ставлять під сумнів достовірність і правильність наведених на початку цієї записки обчислень населення, опертих на матеріали поточного обліку.
До аналогічного висновку приводить і співставлення результатів обчислення сільського населення з чисельністю останнього, визначеного на підставі сільськогосподарського податкового обліку НКФ [Народного Комісаріату Фінансів – авт.]. Чисельність сільського населення за цим обліком визначалась на червень 1934 р. у 19374,1 тис. душ, за обліками Управління народно-господарського обліку УРСР на 01.01.1934 р. сільського населення нараховувалось 23553,6 тис. душ. Наявність великого розходження в наведених цифрах характеризує, без сумніву, низьку якість обох джерел.
Не вдаючись до аналізу, чому стала можливою така похибка – чи через те, що Наркомфін обліковував тільки платників податків, а УНГО – все населення, чи з іншої причини, але, на нашу думку, тут очевидна спроба приховати справжні причини зменшення населення України у 1932-1933 роках.
Привертає увагу, що “як засіб уникнення помилок у майбутньому” автори пропонують провести спочатку Всеукраїнську, а потім Всесоюзну нараду працівників з обліку населення. Така ідея виникла не тільки “у зв’язку з недоліками обліку” у 1932-1933 роках, а й у переддень перепису населення 1936 року.
Ніхто ж не брався прогнозувати, які ще завдання “накреслить” партія... Головне, щоб рахували “правильно”.
1. Доповідні записки, лист Управління народно-господарського обліку УРСР про чисельність населення України у 1932-1935 роках, підготовку до перепису населення // Партійний архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – Філії Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. (нині – Центральний державний архів громадських об’єднань України – ЦДАГОУ) – Ф. 1, оп. 20, спр. 6762, арк. 1-3.
Жертвам Голодомору
Марта Б. Трофименко
Оголені лежали щедрі ниви,
Сумні вітри носили стогін тихий.
Не слухав світ – “Це лиш
погані жнива”,
Сумління не пекло – не признавали лиха.
Здичавів світ, не розгадавши того
Страхіття злочину на всі віки віків,
Спішив брататися – братався довго –
Забули зло під хижий
пролетарський спів.
Та ген, за морем, незгасимі свічі
Світили при молитвах світлом шани –
На крилах пам’яті, у віковіччя,
Несли світами правду без обмани.
За Вас ми молимося Господу
в покорі –
Нещадно знищені хижацькими ордами,
Ви стали світлі, наче ясні зорі!
Схиляєм голови ми наші перед Вами...