Сторінки ВІРИ КЕ:
Хроніка, Коментарі, Різне
40-літній ювілей хору
“Веснівка”
(1965–2005)
Пригадую, як тому 40 років у Торонто
появився хор “Веснівка” – задушевна мрія батька диригентки Квітки, Богдана
Зорича. Хоч його життя котилося через політичні вири, громадські кручі, де він
і страждав, і здобував перемоги, заслуги, лаври та нагороди, проте його завжди
тягнуло до музики, до співу. Він мав вроджений талант, абсолютний слух і
високого класу голос. За молодих літ диригував аматорськими хорами, співав у
хорах, а з хором “Ватра” під батутою диригента пар екселенс Лева Туркевича
їздив у турне по Австрії, Німеччині та Швейцарії. Опинившись у Канаді і
зауваживши подібний музичний талант у своєї молодшої дочки Квітки, він і його
дружина Ярослава спрямували Квітку на шлях музичного мистецтва – мистецтва
пісні, про яке писав Роман Купчинський: “Пісне... Ти лицарем стоїш все на
сторожі твоїх дітей. Ти вибранцям під ноги стелиш рожі. Твій звук – святий!” За
тим “святим звуком” Квітка і її хор “Веснівка” переїхали велику частину світу.
Я була на їхньому
25-літньому ювілеї, на 35-літньому, а тепер на сороковому. Цей ювілей був
спланований дуже інтелігентно, елегантно та з великими дозами культурного
дотепу. Програма, дотепні спогади, дотепні і серйозні привіти, повні гумору і
сердечности, тримали публіку в гарному настрої без трафаретних зворушень. Коли
закінчилося “чревоугодіє”, приготовлене Ганнусею Романюк, “екзекутивною
диригенткою хар-чового мистецтва”, і зник зі столів посуд (а це відбувалося
дуже справно і швидко), на гігантському екрані появився фільм, дуже талановито
зроблений адміністратором хору “Веснівка” Миколою Парцеєм, в якому було
показане життя хору протягом 40 років. Ах, як той час тікає, біжить, минає,
навіть коли годинники стоять! Але людина не стає за 24 години заслуженою,
шанованою, згадуваною. Треба прожити творчо, наснажено, як “Веснівка”, багато
літ, щоб стати заслуженою, шанованою, згадуваною. У це блискуче сорокаліття
хору бажаю диригентці Квітці і “Веснівці”, щоб вони ніколи не розлучалися зі
своїми мріями, задумами та постановами і йшли та йшли вперед у прекрасне,
незабутнє життя музики. І щоб ніколи, як писав Стус, “між світом і душею – не
виріс мур” – цього ніколи не сталося в житті “Веснівки”.
P.S. Мої думки і зауваги
я писала при столі, який спонсорувала Українська Кредитова Спілка. Довкола
нього, крім мене, сиді-ли Наталка Бундза-Іваницька – член Ради Директорів, Юрій
Водославський – перший заступник голови Ради Директорів з дружиною, Ганя
Метелинська – з відділу УКС у Міссіссазі, Євген Роман – голова Ради Директорів
з дружиною і біля мене – мій “дружинник”!
A White Christmas for One and All
By Bing Crosby –
1962
Nineteen years ago, against a backdrop of artificial snow,
I stood opposite a comely young lady named
Marjorie Reynolds, and raised my sleepy
baritone in a song – unknowingly beginning what has since become a kind of yuletide tradition, along with
“Silent Night.” The artificial snow
blanketed the set for a movie called Holiday Inn, and the song, if you’ll remember, was “White Christmas.”
Bob
Hope congratulates me every year on finally earning a place in Santa’s
line beside Rudolph, the red-nosed reindeer.
The
last white Christmas we had in
Форум
музичної думки
(Про
16-літнього Бетховена) Не спускайте з нього очей! Він дасть світові колись щось вічне, щось
незабутнє!
(Вольфґанґ Амадеус Моцарт – 1787 р.)
* * *
Ти
справляєш на мене враження людини, яка має багато голови, багато серця і ще
більше душі!
(Йосиф Гайдн до Бетховена в розмові)
* * *
Він
не людина, він диявол! Своєю грою він може допровадити мене – і нас усіх – до
смерти. А як він імпровізує!
(Йосиф Ґеллінек про
Бетховена – 1795 р.)
* * *
Більш
сконцентрованого, енергійного і чесного мистця, як Бетховен, я ще не зустрічав.
(Ґете про Бетховена)
* * *
Музика
Бетховена – це музика про музику!
(Фрідріх Ніцше – 1878 р.)
* * *
Бетховен
мені завжди звучить, ніби він трясе торбами, повними цвяхів, переплітаючи від
часу до часу ударом молотка!
(Джон Раскін –1881 р.)
* * *
Загально
можна сказати, що “Пята Симфонія” Бетховена – це величний галас, якого ще ніяке
людське вухо не чуло! Треба визнати, що за два шилінги – це дуже дешевий галас.
Навіть якби ви його чули в найдорожчих концертних залах. Але не такий сумний і
похмурий, як Фрі Трейд Гол у Манчестері!
(Е. М. Форстер – 1910 р.)
* * *
Ховають
генерала музикантів.
(Незнана старша добродійка на похороні Бетховена)
* * *
Я
мусів завжди дуже тяжко працювати. Кожний, хто буде такий самий працьовитий і
витривалий, досягне того самого, що й я.
Йоган Себастьян Бах,
1802 р.
Бах
– безсмертний “бог” гармонії...
Людвик
ван Бетховен, 1801
“Від
Парижа до Києва” – концерт малих форм
25 жовтня 2005, Театр Джейн Маллет,
Торонто
Алексіс Кохан,
співачка оригі-нального стилю, яка постійно живе у Вінніпезі, подорожує по
світі зі своїм маленьким ансамблем нетрафаретних музикантів-ком-позиторів. Вони
не чарують публіки своїми екстравагантними одягами. Крім інструментів,
голосників та крісел, сцена не прикрашена ніякими екзотичними бутафоріями. У
театрі Джейн Малетт навіть не була вимита і “виґлянцувана”! А проте... А проте...
Яка з неї плила музика! Музичні поеми... музичні есеї... Пов’язував їх голос
Алексіс, абсолютно достроєний до інструментів. Музиканти грали щораз на іншому
інструменті, і співали, і перетворювалися у щораз іншого виконавця.
Очевидно,
темою кожної композиції була мелодія – то з якоїсь старовинної пісні,
зачерпленої з українського фольклору, фрагменти традиційних поем із забутих,
загублених творів, шматочки з найглибших шарів минулих літ. Виконавці поринали
в часи, в епоху, перетворювалися в давніх людей... Співаки і композитори
ансамблю (Китастий – бандура, Муді – гітара і різні скрипки, Дуґас – геній перкусії) передавали кожну мелодію в інший, ніж
популярний, спосіб. Не одному слухачеві хотілося збагнути, що лежить за однією
чи іншою композицією. Алексіс Кохан скромно пояснювала, без помпезних речень і крилатих слів, про що йдеться у кожній пісні і її
коротеньку генезу. Публіка цікаво слухала, як цю тему композитори розробили і
як цей твір ансамбль або солісти виконували. А їхнє виконання – це музика не
лише для слуху, але і для розуму.
Одна з програм Суспільної Служби Українців
Канади, Філія Торонто
22 жовтня в Торонто
було зимно, падав дощ і якийсь ураган з теплого краю “додолу верби гнув
високі”. А проте в парку навпроти
ресторану “Old Mill”, що тягнеться вздовж річки Гамбер, – повно
запаркованих авт відразу впали нам в очі, а далі – будка, де збирали гроші за
вступи, будка, де пекли “гот доґи”, варили каву, розкладали напої і ласощі. А
під деревом сидів скулений Зенко Ващук зі своїми апаратами та лаштунками і
пронизував поміж дощ пісні, повні туги, любови, спогадів та обіцянок...
“Ходотонці”
різного віку і діти-пластуни та діти-сумівці, ховаючись під парасолі, підходили
до старту. 3’явилися керівники наших двох телевізійних програм: Юрій
Клюфас – власник “Контакту” з “камерменом” і Стефан
Ґеник-Березовський – керівник “Світогляду” з “камерменом”. Колони та колонки
вирушали у похід. На великі ноги – коротенький, на маленькі ноги – довжелезний,
а через зимно та дощі – нестерпний! Всі йшли і йшли, і жартували, і сміялися. І
повернулися. Тоді їли, пили, тряслися зі зимна і не поспішали додому.
Кульмінаційною точкою цієї події була роздача нагород для тих, що брали участь
у ходотоні, на руки різних громадських організацій, які допомогли влаштувати
цей ходотон, грамоти поодиноким людям і представникам крамниць, які постачили
все для гостини. Такі події дуже людей єднають, наповнюють сердечністю, приязню
і додають бажання до подальшої праці.