Пам’ятник Жертвам Голодомору 1932-1933 у Віндзорі

 Протоієрей Павло Березняк

Українська організація КУК у Віндзорі, Онтаріо, вирішила належно відзначити 72-гу річницю страшного, політичного, штучного Голодомору 1932-1933 років в Україні, якого ще не знало людство за всю свою історію. З ініціативи Відділу КУК 13 листопада 2005 року о 3 годині пополудні у Джаксон парку відбулося відкриття пам’ятника Жертвам Голодомору. Отці з української православної та католицької церков митр. Євген Галицький і прот. Павло Березняк при співі хору з української католицької церкви під проводом о. Петра Грицика відслужили панахиду й освятили пам’ятник у пам’ять семи мільйонів ні в чому не винних синів і дочок нашої знедоленої Матері-України, котрі своїми трупами встелили найродючіші землі Європи.

Вже 72 роки минуло з того часу, як по Україні пройшли вогні терору, під час якого загинули мільйони її синів і дочок. Цього дня українська громада у Віндзорі відзначила цю сумну річницю особливим чином й доконаним фактом – пам’ятник Жертвам Голодомору, як і виписані на ньому назгладимими літерами слова, буде пригадувати трагічну історію українського народу.

Для належної підготовки до річниці члени організації КУК на своїх нарадах ще задовго до призначеного дня вибрали спеціальний будівельний комітет, який очолила Леся Назаревич.

Незважаючи на фінансову скруту організації, на перший план виринула ідея побудувати пам’ятник “Жертвам штучного Голодомору в Україні – 1932-1933”. Головним промотором і душею проекту став видатний організатор усіх національних імпрез у Віндзорі голова Відділу КУК Петро Мицак. Ідея побудови пам’ятника викликала глибоке зацікавлення та притягнула до співпраці свідомих працівників-патріотів.

Незважаючи на брак фондів, при Божій помочі і при помочі відданих цьому проектові людей праця помалу пішла вперед. Чудові здібності виявили Галина Мордованець-Реґенбоґен й Тома Реґенбоґен. Вони з великою відповідальністю ставилися до цього завдання, за що їм належиться загальне признання.

Великі й успішні висліди праці будівельного комітету пам’ятника ми бачимо сьогодні. Щира подяка усім жертводавцям за їх княжі пожертви. Без них цього пам’ятника не було б.

Хай же буде він національним пробудителем і вчителем та провідником нашим грядущим поколінням, щоб вони набиралися з нього живої мудрости й виконували свій обов’язок перед майбутнім нашої української спільноти в Канаді та нашого народу в демократичній, незалежній Україні.

Глибока й щира подяка належиться усім, що віддали весь свій час, свою працю при завершенні цього історичного пам’ятника, котрий залишиться голосом української громади у Віндзорі та околицях. За всі їхні труди нехай винагородить їх добрий і милосердний Господь своєю ласкою і благословить їх на дальшу корисну народну працю.

Друга частина відзначення        72-ої річниці штучного Голодомору в Україні продовжувалась в українській православній аудиторії. Після панахиди і освячення пам’ятника та промов усі зійшлися до залі на поминальний бенкет. У бенкеті взяли участь приблизно 150 гостей, які репрезентували різні церковні громади, громадські установи та організації не лише міста Віндзора.

Господарі бенкету – голова Відділу КУК Петро Мицак (по-українськи) та голова ділового комітету Леся Назаревич (по-англійськи) відкрили програму.

Головну, обширну, докумен-тальну і дуже цікаву доповідь виголосив президент Світового Конгресу Українців Аскольд Лозинський, якого представив Ігор Стебельський.

У перших словах своєї промови достойний доповідач привітав українську громаду Віндзора та околиць з нагоди побудови чудового пам’ятника, присвяченого Голодоморові. Він також висловив слова жалю, що не всі країни світу визнали Голодомор в Україні як геноцид. Однак СКУ буде старатися, щоб у 75-ту річницю (2008) більшість країн світу прийняли резолюції і проголосили Голодомор в Україні геноцидом. Подяку промовцеві виголосила Ірина Момотюк.

Після поминальної трапези Леся Назаревич представила гостей. Привіти з нагоди відкриття пам’ятника і в пам’ять жертв Голодомору склали почесний консул України Богдан Федорак, Воррен, МІ; мер міста Едді Франсіс; радник міста Давид Кассіві; член уряду від Віндзору Браєн Массе; голова КУК з Лондона, Онтаріо, Євген Рослицький; член уряду від Віндзору Доу Комартін; присутня також була радник міста Керолін Постма.

Генеральний консул України в Торонто д-р Ігор Лоссовський висловив подяку українській громаді Віндзора та околиць, що побудувала цей пам’ятник, діаспорі – що пробудила інтерес до розслідування, до розповіді про геноцид, до встановлення правди та її утвердження. Відкриття правди продовжується, і тільки незалежна держава у змозі захистити своїх громадян. Треба подивляти силу і мирність нашого народу, який так багато пережив, витримав і помалу розбудовує своє життя. Чотирнадцять років незалежности – це ще малий час на великі успіхи, але вони поступово приходять.

Стефанія Коростіль, що народилась у селі Вільхівець Черкаської области, поділилася з присутніми своєю родинною трагедією того часу, коли під час голоду в її родині загинуло 6 осіб, а в її рідному селі, котре нараховувало 7000 дворів, майже всі померли від голоду. Траплялися також випадки людоїдства.

Після привітань дует “Крила” (Оксана Пікуш і Олена Кіс) та Соломія Стахів з Клівленду, Огайо,  відспівали в’язанку народних пісень. Соломія також прочитала вірш, присвячений Голодоморові в Україні.

На кінець програми голова КУК Петро Мицак висловив щиру подяку усім і за все: за доповідь, за щиросердечні слова привіту, за пожертви, за участь, за поміч і співпрацю, отцям – за освячення пам’ятника і відправу панахиди, хорові – за спів.

Програма закінчилася відспі-ванням українського та канадського славнів.