“О пам’ять серця! Будь завжди жива”

Богдан Михайлишин,

заступник голови Філії УНО Торонто-Захід

Вже давненько затишна домівка Філії УНО Торонто-Захід не збирала стільки людей, як під час відзначення Дня пам’ятi 13 листопада. Було чимало і не членів жіночої та чоловічої організацій, зокрема з родин тих наших колишніх однополчан, хто свого часу відійшов у світ інший.

Відкрила вшанування Дня пам’яті голова Відділу ОУК Валентина Горовенко. Після дуже короткого вступного слова вона попросила православного та греко-католицького священиків відправити панахиду. Цього разу це зробили отець церкви Святого Андрія Юрій Гнатів і отець церкви Святої Покрови Ігор Панчишин. У руках Ольги Вінчур і Володимира Ковальчика завмерли траурно схилені прапори Філії УНО і Відділу ОУК Торонто-Захід, зосереджений у молитві зал, тріпотіння промінчиків свічок від глибокого дихання десятків і десятків грудей. Урочистими були хвилини, коли за чергою два священики, а відтак Валентина Горовенко та  голова Філії  УНО Торонто-Захід Петро Ковальчик зачитали списки колишніх членів чоловічої й жіночої організацій, що відійшли у вічність. За час свого існування жіноча організація зменшилася на 45 осіб, а чоловіча – на 103 особи. “Та це ж ціла велика Філія”, – пошепки мовив хтось після зачитання списку.

Четверо людей покинули своїх побратимів цього року. Це Михайло Лавришин, Микола Сергійчук, Розалія Санагурська та Юрій Шалева. Відтак священики поблагословили скромну, чимось подібну на поминальну, трапезу.

Ванда Михайлишин, ведуча вшанування, того вечора була менш багатослівна, ніж завжди, – це ж був далеко не розважальний захід. Вона зупинилася на ролі пам’яті у житті людини і підкреслила, що ми щоосені збираємося тут, аби згадати усіх наших колишніх членів і попрощатися з тими, хто покинув нас протягом поточного року. Кожна особа, наголосила вона, творить пам’ять про себе власним життям і діями.

Головну промову мав багатолітній член Філії УНО Торонто-Захід Яків Голубицький. Вона виходила далеко за межі пам’яті як такої; це була доповідь про історичну пам’ять українців, а радше про сув’язь подій в українській державності – від її джерел аж дотепер. Пан Голубицький зупинився на подіях останнього року, на політичному осмисленні теперішньої ситуації в Україні і навіть зробив делікатну спробу заглянути у майбутнє.

Відтак ми почули короткі спогади про кожного із чотирьох членів, що покинули наші організації цього року. В. Сукнацький, який мав відсвіжити у нашій пам’яті світлий образ Михайла Лавришина, передусім зробив узагальнювальний і дуже правильний, на мою думку, вступ, підкресливши, що всі наші колишні члени жили Україною. Вони завжди мріяли про її державність. Власне, не лише мріяли, але й повсякчас сприяли цьому. А коли 1991 року це формально сталося, вони не переставали думати про те, аби формальні, а радше задекларовані у високих кабінетах зміни втілити у життя простолюду.

Далі Володимир Сукнацький коротко розповів про Михайла Лавришина, який був довголітнім членом і нашої Філії, і Філії УНО Торонто-Місто, членом і головою Української Стрілецької Громади, активним учасником клубу “Бесіда”. На схилі літ часто слабував. Хвороба то відступала, то стискала лещата болю і страждань сильніше. Ми всі пам’ятаємо, наголосив доповідач, коли нераз навіть хворого Михайла Лавришина привозили на збори Філії – так він хотів бути серед нас. Влітку цього року його не стало.

Денис Волинець поділився з присутніми спогадами про Миколу Сергійчука, який завжди був діяльним членом Філії УНО Торонто-Захід та активним членом громади церкви Святого Андрія. Ця громадська робота забирала весь вільний час пана Сергійчука, але він на це не зважав. Власне, у Філії цей завжди спокійний і усміхнений чоловік почав працювати у комітеті “Поміч Україні”, який згодом і очолив.

Самовідданість Миколи Сергійчука у цьому напрямку роботи була гідна подиву. Протягом довгих років він особисто збирав українські книги і періодичні видання серед українців Торонто та околиць, звозив їх на певний час у домівку Філії чи у власне помешкання, сортував, а відтак пакував і надсилав в Україну. Пригадую, як він нераз зачитував листи подяки за свою жертовну працю від ректорів університетів та інститутів,  директорів бібліотек і різних культурно-освітніх установ України. Одного такого листа від директора Інституту досліджень української діаспори при Острозькій Академії зачитав Денис Волинець.

Про недавню членку Відділу ОУК Розалію Синагурську розповіла Ірина Ващук. Особливої теплоти й зворушливости додало те, що вони обидві з Лемківщини, а отже, жертви жахливої акції “Вісла”. 1961 року Розалія виїхала до Канади і поселилася у Торонто. Невзабарі стала парохіянкою церкви Святої Покрови, вступила до Філії, допомагала у її роботі, як могла. Гарт пережитих польських знущань завжди допомагав їй долати труднощі, і у громадській роботі вона гордо ставила на перше місце своє крицеве національне самоусвідомлення незламної українки.

Дуже коротко своїми спогадами про Юрія Шалеву, ще одного довголітнього члена Філії, поділився Яків Голубицький.

Слід, вважаю, зазначити, що у програмі цієї скромної урочистости була доречна й цікава культурно-мистецька програма, але на це не стало часу.  По одному  вірші прочитали Леся Ліщишин і Валентина Горовенко. І видається мені, що цими поезіями вони лише підкреслили усвідомлення тимчасовости нашого буття тут і невідворотности переходу у кращий зі світів. І доконечну потребу залишати по собі добру пам’ять.

Разом зі священиками зал змовив завершальну молитву. Святкування закривав Петро Ковальчик. Він зробив короткий підсумок і подякував усім присутнім за участь у цій урочистості. Кільком жінкам – Ользі Вінчур, Ліді Галушці, Ірині Батрух і Любі Денеці – він висловив особливу подяку за приготування різних сортів надзвичайно смачних канапок (а були навіть зі справжнім українським салом).

Смерклося. Люди заквапилися додому. А я ніяк не міг позбутися відчуття, що упродовж усього вечора якийсь незримий спільний дух наших чотирьох ще вчорашніх членів спокійно й умиротворено витає під стелею, зворушливо спостерігає за теплою зустріччю своїх довголітніх соратників і друзів та сердечно дякує їм усім за світлу пам’ять.