Михайло Голинський, героїчний тенор

Його називали “королем українських тенорів”, “українським Карузо”, спадкоємцем видатних співаків Олександра Мишуги, Соломії Крушельницької, Модеста Менцинського. Його вітали як короля – у Варшаві, Львові, Берліні, Одесі, Києві, Харкові, Торонто...

А він, “блукаючи світами, мріяв вернутися на Гуцульщину – до себе, до Дори, і тут, серед цілющої природи, між веселими її мешканцями братами-гуцулами доживати життя”. На жаль, так не сталося... Михайло Голинський знайшов свій останній спочинок у далекій канадській землі. На цвинтарі в Едмонтоні стоїть кам’яний хрест із написом: “Михайло Голинський, оперний артист світових сцен”.

Михайло Голинський прожив довге, цікаве і насичене подіями життя. Маючи літературний хист, він описав його у “Спогадах”, де подана широка панорама історичних постатей та подій. Вони були видані у 1993 р., зараз Музично-меморіальний музей С. Крушельницької у Львові готує до друку друге, доповнене видання “Спогадів”, що основане на авторському варіанті.

Михайло Голинський народився в селі Вербівці Городенківського повіту на Станиславівщині. На п’ятому році життя залишився без батька. Мати, незважаючи на матеріальні труднощі, послала сина здобувати освіту. Навчався спочатку у Коломийській гімназії, потім у Станиславові та Львові. Змалку мав чудовий голос, співав у гімназійних хорах. У старших класах філії академічної гімназії співав у студентському хорі “Бандурист” як бас-баритон, був солістом хору богословів Львівської духовної семінарії. Тоді ж доля звела його з відомим педагогом вокалу Чеславом Зарембою, про якого писав: “Мій перший професор співу, пізніше – мій дорадник і неофіційний менеджер, а також щирий приятель”. Саме Чеслав Заремба, прослухавши Михайла, сказав: “У вас є три октави, що є дуже великою рідкістю між співаками. На мою думку, ви не є бас-баритон, лише героїчний драматичний тенор. Це властиво високий баритон з блискучою повною горою і баритоновою серединою”, і щоб переконати у цьому юнака, Заремба місяць безкоштовно займався з майбутнім співаком, готуючи арію Каніо (опера Р. Леонкавалло “Паяци”), з якою Голинський дуже успішно виступив нa показовому іспиті класу учнів Заремби у консерваторії. Відомий у Львові музичний критик Станіслав Нєвядомський у своїй рецензії написав: “Проф. Заремба має все щастя вишукувати до своєї студії добрі голоси. Вчора співав на пописі якийсь Михайло Голинський – феноменальний героїчний тенор. Він вправді ще не вміє співати, але тяжку для тенора арію Каніо “Смійся, паяц” він блискуче відспівав (на домагання публіки) три рази, не виказуючи найменшої трудности у тяжкій, високій теситурі”.

З вибухом І Світової війни М. Голинський опинився у лавах австрійської армії. Шляхи війни вели через Ужгород, Сараєво, Мерано, Франкштадт. Голинський був важко поранений у плече і тривалий час лікувався. У 1917 році був направлений у Львів канцеляристом лікарської комісії, оскільки вільно володів декількома мовами. Після розпаду Австро-Угорської імперії зголосився до Української Галицької Армії. Як особистий секретар отамана Бубели працював у секретаріаті військових справ у Львові, Тернополі, Станиславові, потім у Вінниці та Кам’янці-Подільському. Після поразки українських визвольних змагань повертається до Львова.

У 1920 р. за порадою професора Заремби молодий співак їде до Італії, де вчиться під керівництвом відомого педагога Едоардо ґарбіна. Дає концерти в Мілані, Празі, Відні. Після закінчення студій повертається до Львові і 29 червня 1925 року з великим успіхом дебютує в опері “Паяци”. Відразу після цього дістає запрошення на виступи до Поморської опери (об’єднання театрів міст Торунь, Бидгощ, Грудзьонз).

На Помор’я Михайло Голинський їде з молодою дружиною – піаністкою Галиною Красноперою, яка була не тільки вірною дружиною та люблячою матір’ю двох його дітей – Богдана та Мирослави, а також вірним другом, помічником у мандрівному житті, незмінним концертмейстером протягом багатьох років.

На Помор’ї Михайло Голинський протягом чотирьох місяців співає в операх “Галька” С. Монюшка, “Кармен” Ж. Бізе, “Тоска” Дж. Пуччіні. Потім на запрошення диригента Великого Варшавського оперного театру Еміліана Млинарського їде на гостинні виступи до Варшави. Тут здобуває повне визнання і завойовує публіку в “Тосці” та “Аїді”. Слава Михайла Голинського доноситься і на Велику Україну. Запрошення до Одеси, Києва, Харкова він приймає з радістю. Водночас відхиляє дуже вигідний контракт з Варшавською оперою і влітку 1926 року вирушає до Одеси.

Перебування в радянській Україні – одна з найцікавіших сторінок життя співака, описана ним у його “Спогадах”. Там він працював з перервами чотири сезони (1926-1930). Був прем’єром столичної Харківської опери. Співав разом з Марією Литвиненко-Вольгемут, Марією Сокіл, Іваном Паторжинським, приятелював з Антоном Рудницьким, Павлом Тичиною, Михайлом Лебедем, Остапом Вишнею, відвідував знаменитий “Березіль”, спілкувався з Самокишем і Яворницьким, зустрічався з Володимиром Маяковським. Голинський високо оцінював діяльність наркома освіти УРСР Миколи Скрипника у справі українізації. З ініціативи Голинського у Харкові в 1929 році була вперше поставлена опера Анатолія Вахнянина “Купало” (Одарка – М. Литвиненко-Вольгемут, Степан – Михайло Голинський, Максим – Іван Паторжинський).

У 1929 році серед найбільш репрезентативних співаків Харківської опери М. Голинський брав участь у Днях української культури в Москві. Після його успішного виступу Великий театр СРСР запросив співака на гостинні виступи. Він вперше за всю історію московського оперного театру співав на його сцені українською мовою (Радамес – “Аїда”). Українською мовою співав і зі сцени оперного театру у Тбілісі (партія Каварадоссі в опері “Тоска” Дж. Пуччіні).

Після повернення до Галичини М. Голинський бере активну участь у музичному житті краю. Преса відзначає його  виступи на концертах у честь діячів української культури, літератури, мистецтва: Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана Лепкого, Миколи Лисенка, Симона Петлюри у Львові, Коломиї, Станиславові. Виступає також на сценах оперних театрів Варшави, Львова, Познаня.

Михайло Голинський завжди відчував нерозривний зв’язок з рідним краєм, Гуцульщиною. Він мріяв, щоб його діти “виростали не на міському камінні, але на гуцульській землі” і усвідомлювали, яке у них коріння. Тому у 30-х роках Михайло Голинський будує власну віллу “Мирослава” (назвавши її на честь своєї доньки) у мальовничому селі Дора в Карпатах і там з родиною живе до 1938 року. Голинський пишався тим, що зробив багато добрих справ для Дори та її мешканців – заснував читальню, подарувавши Дорі особисту бібліотеку, опікувався побудовою церкви, організовував фестини для молоді, створив “літнискову комісію” для облаштування побуту відпочивальників, розводив елітні сорти фруктових дерев, роздаючи саджанці селянам.

У 1939 році М. Голинський виїхав у концертне турне до США і Канади, і з цього часу починається наступна сторінка його життєвого шляху. Де б не виступав український співак, від Атлантики до Тихого океану, його спів викликав захоплення. Його обирають почесним громадянином Оттави і Вінніпегу, вручають золотий ключ від Торонто.

Туга за Батьківщиною була невимовною, вона присутня у кожному слові його “Спогадів”. Не судилося Михайлу Голинському повернутися. Його натомлене серце перестало битися 1 грудня 1973 року.

Та пам’ять про нашого видатного земляка не вмирає. Свідченням цього стало відкриття пам’ятного знака, присвяченого Михайлові Голинському, у Дорі, яке відбулось 13 серпня. Цей знак виготовлений на кошти сина співака Богдана Голинського. Ініціатором проекту стали працівники Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Активну підтримку та сприяння надала міська влада Яремчі. На урочистому відкритті була присутня родина Михайла Голинського – його онука Рома Барнет та правнуки Надія і Микола, які приїхали на це святкування з Канади, Оксана Величко, онука дружини Михайла Голинського, яка живе у Львові.

Україна пишається тим, що має величне сузір’я визначних співаків, які прославили її в усьому світі. І в цьому сузір’ї сяє зірка Михайла Голинського.

Данута Білавич,завідувач наукового відділуМузично-меморіального музею

С. Крушельницької у Львові

  PHOTOS

1 - Михайло Голинський

2 - На відкритті пам’ятного знака у Дорі на Івано-Франківщині. Зліва направо: правнуки М. Голинського – Микола і Надя та онука Рома Барнет з Канади