Голодомор як момент істини

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН 

Україна вкотре пом’янула жертв Голодомору. Правда, цьогорічне відзначення однієї з найбільших трагедій людства було не схоже на всі попередні. При цьому запам’ятався не стільки масштаб поминальних заходів, як страшна правда про Голодомор, що лавиною насунулася на українців. Здавалося, що перед безліччю неспростовних фактів, спогадів очевидців, висновків авторитетних істориків, що засвідчують геноцид українського народу у двадцятому сторіччі, розтане найчерствіше серце, а нація в єдиному пориві консолідується довкола цієї чорної сторінки вітчизняного календаря.

На жаль, цьогорічне відзначення дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій показало, що суспільство, в першу чергу його політичний провід, поки що не мають єдиного погляду на цю національну катастрофу, а Голодомор залишається “каменем спотикання” для нації.

Незвично багато про Голодомор у ці дні говорив Президент України Віктор Ющенко. Впало у вічі, що кожен виступ глави держави, по суті, зводився до одного: Голодомор – це геноцид українського народу, і це давно усвідомили інші народи, а тому настав час, щоб українці, незалежно від їхніх політичних переконань, визнали цей об’єктивний факт, який стане запорукою того, що подібне лихо більше ніколи не повториться.

Українці почули заклик Президента. Про це красномовно засвідчили мільйони запалених свічок у містах і селах України, а також жалобні заходи, географія яких вразила своєю соборністю. Більше того,  вперше поминальні акції відбулися навіть у Росії, яка вперто не визнає українського Голодомору.

Проте єдність у жалобі не означає, що існує одностайність щодо політичної оцінки Голодомору. І про це напередодні та під час відзначень цієї сумної дати заявили провідні політичні сили України.

Позицію Президента підтримала “Наша Україна”. В оприлюдненій партією заяві сказано, що “Голодомор 1932-1933 рр. був злочином не лише проти українського народу, а й проти людства. Це масове вбивство за етнічною ознакою, – зазначається в заяві, – ми розцінюємо як геноцид проти всього українства і вважаємо його – поряд з вірменською різаниною та Голокостом – однією з наймасштабніших трагедій у ХХ столітті. Наш священний обов’язок – гідно вшанувати пам’ять невинних жертв радянського тоталітаризму та добитися від міжнародного співтовариства розуміння масштабу української катастрофи. “Наша Україна” закликає Верховну Раду України бути одностайними в оцінці цього злочину й визнати Голодомор геноцидом проти Українського народу”. Це одна із небагатьох заяв “НУ”, що позбавлена будь-яких двозначностей.

Дещо інша оцінка Голодомору у ще однієї опозиційної сили – Блоку Юлії Тимошенко. У заяві з цього приводу читаємо: “Сьогодні ми віддаємо дань пам’яті незліченним жертвам жахливого політичного терору, який стався в Україні у 30-ті роки минулого століття.

Мільйони українців, а також представників інших національностей стали безневинними жертвами людиноненависницької ідеології імперського сталінізму. Практично кожна сім’я, яка жила на той час в Україні, зазнала людських втрат. Ще й досі ми, живі нащадки жертв Голодомору, відчуваємо на собі його страшні наслідки. Генофонд українців зазнав нищівної руйнації.

Добре відомо, що метою організаторів голодного терору було докорінне винищення нашого волелюбного народу. У такий нелюдський спосіб ідейні натхненники більшовицького „сві-тового панування” розраховували раз і назавжди позбутися людности, що здатна чинити їм опір.

Але Україна вижила. І не тільки вижила, але й піднялася з колін. Українці вибороли державну Незалежність, аби голодомори і репресії ніколи більше не повторилися на наших благодатних теренах. Та все ж ми мусимо завжди пам’ятати про жахливу траге-
дію 30-х.

Пам’ять жертв вбивчого Голоду має бути пересторогою і тим політичним силам, які нині намагаються торгувати державним суверенітетом заради якихось міфічних цінових преференцій та сусідських геополітичних вигод.

Боляче чути, як деякі “державні мужі” намагаються заперечувати сам факт цієї страшної для всіх в Україні трагедії.

Усі ми, як громадяни України, сьогодні маємо відчути солідарність у розумінні нашої єдности, спільних трагічних уроків історії. Цей день має об’єднати у великій скорботі усіх нас, незалежно від національности і мови спілкування, віросповідання чи місця проживання. Бо той страшний Голод не робив між людьми різниці за цими ознаками.

Тож нехай вічна пам’ять померлим стане вічною пересторогою живим”.

Під цими словами поставить свій підпис кожний національно свідомий українець, але при одній умові: коли у текст заяви додадуться слова, в яких нехай лаконічно, зате чітко буде зафіксована історична правда про Голодомор як геноцид українців.

Промовистою була позиція Партії регіонів, лідер якої Віктор Янукович так і не знайшов часу, щоб запалити свічку пам’яті на Михайлівській площі. Коментарі тут, як кажуть, зайві.

Схоже, що український Голокост так і не торкнувся сердець інших провладних сил. Як завжди цинічною була постава лідера соціалістів Олександра Мороза, який разом із Президентом Ющенком запалював свічку  біля Пам’ятного Хреста, хоч кілька днів перед тим як голова парламенту зробив усе, щоб Верховна Рада не проголосувала за проект Закону, яким Голодомор визнається геноцидом українців.

Окремо слід сказати про КПУ. У ці дні в Українському Домі відкрилася виставка “Розсекречена пам’ять”, де СБУ оприлюднила неспростовні факти, що вказують на причетність комуністів до страшного злочину супроти свого народу. Це значною мірою пояснює істерику нинішніх більшовиків, які продовжують заперечувати Голодомор. Водночас саме нинішнє відзначення пам’яті жертв Голодомору показало, що момент істини для нації настає тоді, коли, з одного боку, перемагає історична правда, а з другого – настає кара для тих, у кого руки в крові.

Хочу вірити, що момент істини для України таки настане.