Сторінки ВІРИ КЕ: Хроніка, Коментарі, Різне
Народилися у грудні
1-12-1893 р.
народився письменник Микола Хвильовий. Справжнє прізвище Фітільов. Він був
теоретик і речник українського відродження 20-их років. Був засновником Вільної
Академії Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), яку большевики ліквідували 1928 р.
за “націоналістичні ухили”. Він безбоязно захищав думку про потребу зв’язків із
Західною Європою (гасло “Геть від Москви!”) та поставив домагання проголосити
боротьбу зі супремацією Москви і вибороти собі повну культурну самостійність.
Хоч був членом комуністичної партії, не міг погодитися на дальше підкорювання
українського народу і покінчив своє життя самогубством у 1933 році.
* * *
5-12-1878 р. народився О. Олесь
(Кандиба), батько Олега Кандиби-Ольжича. О. Олесь – це псевдонім поета Олександра Кандиби. По закінченні хліборобської школи і ветеринарного інституту він працював короткий час у
Харкові як земський статистик, а потім був ветеринаром у Києві, одначе після
появи в 1907 р. його першої збірки поезій “З журбою радість обнялась” О. Олесь
відразу зайняв чільне місце на українському Парнасі. Але в міру того, як стали
підноситись супротивні хвилі царату, він стратив надію, що кому-небудь
доведеться побачити в Україні вимріяну весну народного щастя. Ця зневіра
знайшла прекрасний вислів у символічному образі в поезії “АЙСТРИ”. У 1924 р.
виїхав до Праги, де й помер 1944 р.
Айстри
Опівночі
айстри в саду розцвіли...
Умились росою, вінки одягли.
І стали
рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать...
І марили
айстри в розкішнім півсні
Про трави
шовкові,
Про сонячні
дні, –
І в мріях
ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не
в’януть, де вічна весна...
Так марили
айстри в саду – восени,
Так марили айстри і ждали весни...
А ранок стрічав
їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем...
І вгледіли
айстри, що вколо тюрма...
І вгледіли
айстри, що жити дарма.
Схилились і
вмерли... І тут, як на сміх,
Засяяло сонце
над трупами їх...
(1905)
Цю поезію можна
декламувати і співати (бо до неї є написана музика) на Святах Державности –
доки в Україні щось не зміниться...
Думки за Григоріанським календарем
Вік не грає ролі, хіба що ви є сир або вино.
* * *
Сказав Вуді Аллан, автор, актор і режисер: “Я не хочу стати безсмертним
через тяжку працю, я хочу стати безсмертним і не вмирати!”
* * *
Середній вік починається тоді, коли все стає виношене, розпадається і треба
поширювати.
* * *
Люди досі не дослідили, коли почався світ, але знають, як закінчити світ,
тільки досі не збагнули напевно, як єгиптяни будували піраміди!
* * *
Сказав Альберт Айнштайн (1879–1955): “Є тільки два способи жити життя. Один
спосіб: неначе ніщо не є ніяким чудом. Другий спосіб: неначе все є чудесним
чудом”. “Легенди про світобудову не є про факти, тільки про пояснення. Це є
фабули (сюжети), створені, щоб виправдати існування світу через брак наукових
фактів”.
* * *
Перші Олімпійські змагання відбулися на Пелопенезькому півострові 776 p.
перед Христом. Під час Ігор проголошено мир, який охоплював усі ворожі та
воюючі держави. Перша боротьба гладіаторів відбулася в Римі 244 роки перед
Христом, бокс – у Самарії 3000 років перед Христом, а гольф у Китаї – 150 літ
перед Христом.
* * *
Ісус Христос народився 25 грудня (?) 2007 літ тому (за Григоріанським
календарем).
Думка на кінець року
Коли люди перестають боротися за свободу, вони перестають бути
свобідними...
Дата в грудні
2 грудня 1938 р. Карпатську Русь
проголошено Карпатською Україною – автономною державою в рамках
Чехо-Словаччини. Це єдина назва самостійної Карпато-Української Республіки,
прийнята 15 березня 1939 р. конституційним законом ч. 1 Сойму Карпатської
України. Назву “Карпатська Україна” неофіційно вживано і до 1938 р. на
означення Закарпаття.
По Другій світовій
війні до Торонто приїхало багато українців з Карпатської України, із Закарпаття
і з Чехо-Словаччини. Вони себе не ізолювали в якусь окрему “хвилю”, тільки
відразу приступали в ряди громадської праці. Один із них, д-р Степан Росоха,
колись організатор закарпатських студентів у Празі, заступник голови Сойму
Карпатської України, член управ багатьох організацій у Німеччині, в Канаді,
журналіст, редактор, автор, видавець, коли приїхав до Торонто, більш як рік з
д-ром Деберою мішали цемент на будові, носили цеглу по драбинах, прибивали
дошки. Але в короткому часі д-р Дебера нострифікував свій диплом і відкрив
власну лікарську канцелярію, а д-р Росоха на два роки переїхав до Вінніпегу і
був там головним редактором, адміністратором, постійним дописувачем “Нового
Шляху”, збирав передплати і передплатників і робив, що міг, щоб урятувати
“Новий Шлях” від банкрутства. І врятував. А тоді почав у Торонто видавати свою
власну газету “Вільне Слово”, яка закінчилася після його смерті у 1986 p.
Опінія
Віщування астрологів наприкінці одного року і на початку другого є
колосальним вкладом у життя людей від давніх літ. Колись астрологія була
частиною астрономії і теології. Великий мислитель і вчений, який дав підвалини
модерній, динамічній науці про Всесвіт, Йоганнес Кеплер збагачував свій хатній
бюджет не гонорарами за книжки, які він писав про свої революційні наукові
концепції, а своїми астрологічними віщуваннями. До нього зверталися королі,
імператори, конспіратори і найвищі світилища XVI століття, щоб він їм
вирисовував індивідуальні астрологічні діаграми і передбачував долю. Кеплер
перший розлучив навіки астрономію від астрології і теології. У своїй книжці
“ГАРМОНІЯ СВІТІВ” він установив три засадничі закони астрономії, які з того
часу називаються “ЗАКОНАМИ КЕПЛЕРА”. Але є люди, які не заглиблюються в наукові
факти, що зорі та планети мають дефінітивний вплив на життя, що між життям на
Землі та нашою Сонячною системою існує далекосяжна залежність. Одначе астролог
єврейського (жидівського) походження НОСТРАДАМУС, який народився 1503 р. і який
студіював філософію, а потім медицину, став відомим своїми пророцтвами вже 1547
p. Його пророкування майбутнього читають до сьогодні, щораз більше через них
сперечаються, бо Нострадамус писав віршами, які для кожного мали і мають інше
значення, залежно від уяви та інтелекту читача. Я не знайшла у віршах
Нострадамуса нічого, що б мене захопило чи переконало. Він ніде не натякнув хоч
би одним реченням про якусь еру в боротьбі людей за права і незалежність. А
нову еру в боротьбі за права і незалежність розпочала ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ у
2004 р. на Хрещатику в Україні. Цієї революції не передбачив ані Нострадамус,
ані ніякий інший пророк.
32-й Інтернаціональний Фестиваль Фільмів у Торонто 6–15 вересня 2007 р.
Українська громада не є надто
зацікавлена кінофестивалями, дарма що фільми та кіноіндустрія є універсальним
зацікавленням людства світу. Воно створило публіку, акторів, учених, критиків, письменників,
композиторів, “Оскара” та інші нагороди. Хоч на фестивалі приходять фільми з
багатьох країн світу, теоретики-фільмовці не зацікавлені концентруватися на
етнічності сюжету і віддзеркалювати характерні риси даної національности чи
навіть раси. Вони випрацьовують психологічні конфлікти, факти і обмеження,
спільні всім людям. Це, мабуть, виринуло через те, що голлівудські фільми
ставлять режисери різних національностей, а фільми різних народів розвиваються
на голлівудських засадах. В Європі хочуть бачити американські фільми, в Америці
та Канаді чекають на європейські фільми. В давніших часах, перед розпадом
Радянського Союзу, на фестивалі приїжджала величезна делегація з “Ленфільму” і
привозила багато російських шедеврів. Тепер дуже мало на фестивалі російських
фільмів, а з України взагалі нема. З туги за Україною українці появляються на
польських фільмах, німецьких, чеських, навіть на російських... Один режисер і
мистецький керівник “Одесса Фільм Студіо” заявив мені словами: “Україна нє
дайот деньги на фільми”. Так, не дає, бо українці віддають свої заробітки на будову
пам’ятників, замість оживляти творчі, мистецькі сили, через які світ міг би
довідуватися про Україну, її культуру та її проблеми...
Кіно (СІНЕМА)
почалося у 1895 р. від винаходу братів Люмієрів – СІНЕМАТОГРАФУ, якими
вони накрутили малесенький фільм під
заголовком “Обідня перерва у виробні Люмієрів” і показали вибраній публіці в
“Ґренд Кафе, Булевард де Капучіно” в Парижі. І від того малесенького, наївного,
першого у світі фільму розвинулася світова кіноіндустрія, дійшло до нас і до
нашого 32-го Інтернаціонального Фестивалю Фільмів у Торонто. Цього року він
здобув собі славу найкращого у світі, а його поступовий розвиток спонукав
канадський уряд, багаті, впливові компанії, архітекторів, кінопрофесіоналів,
любителів кіномистецтва розпочати будову ФЕСТИВАЛЬНОГО ЦЕНТРУ. Місце будови –
північно-західний ріг вулиць КІНҐ і ДЖАН, близько “РОЙ ТОМПСОН ГОЛУ”. Це буде
особлива оаза в серці театрального і мистецького дистрикту.
Але цьогорічний
фестиваль відбувався ще в давньому стилі: бюро фестивалю та медії знаходилися в
готелі “CATTОH”, журналісти, які прибули з інших
міст та інших країн, були розміщені в різних готелях, фестивальні фільми
демонструвалися в різних театрах, але найбільше притягав медію “РОЙ ТОПСОН
ГОЛ”, а центром для преси й індустрії був, як давніше, “МАНУЛАЙФ ЦЕНТР” (2-ий
поверх, 55 вул. Блюр-Захід). Там є 8 кінозалів, на всіх поверхах ресторани,
крамниці і близько сабвею – на всі сторони. Більшість фільмів ніколи до Торонто
не повернеться, але деякі, може, будуть у Торонто показувати.
З тих, що я бачила,
поручаю: “Ulzhan” (Німеччина, Франція, Казахстан), “The Banishment” (Андрєй Звягінцев, Росія), “Michael Clayton” (USA – Gala), “Mongol” (Сєрґей Бедров, Німеччина, Казахстан, Росія, Монголія), “The Girl in the Park” (USA), “Days and Clouds” (Італія, Швейцарія), “Romulus, my Father” (Австрія), “Angel” (Франція, Англія, Бельгія), “Before the Devil Knows You’re Dead” (USA). Крім
того, я бачила ще яких 10 фільмів, які не варто згадувати. Один фільм дуже
заінтригував і публіку, і пресу – “Rebellion: The Litvinenko Case”
(Андрєй Некрасов, Росія). Це був найгірше зроблений фільм. Просто зліпка
відомих фактів з газет і телебачення. Наприкінці батько Литвиненка біля його
труни з плачем подає до відома, що Литвиненко перед смертю перейшов на ісламську
віру. Знаєте, чому? Щоб не було підозри, що Литвиненка вбили чеченці або
іракці. Це фільм не врятувало. Він залишився без закінчення, тільки зі
здогадом.
Я забула згадати ще
один дуже добрий фільм – “Happiness” (Південна Корея).
Загублені нагоди
У Торонто літо закінчується великим
міжнародним ярмарком, що називається “НЕШЕНЕЛ ЕКСЕБИШЕН”. Він відбувається на
власній площі в давно збудованих будинках. На цей ярмарок приїжджають купці з
усього світу зі своїми товарами, відбуваються на спеціальній сцені етнічні
театральні виступи, грають різні оркестри, а люди ходять, купують, оглядають,
відпочивають та їдять, їдять – багато і зі смаком, бо один будинок призначений
виключно для страв і напоїв – локальних і закордонних. Багато-багато років на
цей ярмарок приїжджала з Вінніпегу пані Вербанська зі своїми українськими
виробами. Все, що вона продавала, вона сама творила. Минулого року її кіоск
хтось інший доглядав. Також вареники і голубці продавали зовсім чужі люди. Мені
здається, що українці з Торонто чи інших міст могли би придбати собі місце в
котромусь павільйоні і продавати свої вироби, свої товари, вироби з України,
ґердани та ювелірні прикраси. Через інтернет можна дістати потрібні інформації
або навіть довідатися, чи і коли відчинена канцелярія на площі “ЕКСЕБИШЕН”. Вона
знаходиться біля будинку “ПРЕС ОФІС”. Шкода проминути нагоду взяти участь у
міжнародному ярмарку наступного року (2008), який відбудеться у другій половині
серпня.