Микола Вінграновський –

поет-візіонер і новатор

Микола Вінграновський. Вибрані твори. Серія “Шістдесятники” / Упорядник Мирослав Лазарук, передмова Ростислава Семківа. – Київ: Видавництво “Смолоскип”, 2013. – 872 стор.

“Сеньйорито акаціє, добрий вечір...” – цими рядками Миколи Вінграновського 25 жовтня у Київському Будинку Вчителя розпочалась презентація вибраних творів письменника. Про книжку, яка вміщає вибрану поезію, прозу, есеїстику, публіцистику, фотоматеріали, та про самого автора розповідали друзі й колеги. Ведучими вечора стали засновник видавництва “Смолоскип” Осип Зінкевич та директор видавництва Ростислав Семків.

Вечір розпочав Ростислав Семків, розповівши, що вибрані твори Миколи Вінграновського – це третя книжка шістдесятників, яка продовжує ряд попередніх –  Василя Стуса й Василя Симоненка: “Симоненко – лірик, Стус – також лірик, але більшою мірою постає з філософським звучанням, Вінграновському ж однозначно пасує означення поет-візіонер”.

Наступним до слова став натхненник цієї серії – Осип Зінкевич, який розповів, що ідея таких видань зародилася ще у 60-х рр. Він зауважив, що в ті часи навіть не уявлялося, що в Україні у літературу приходять такі імена. Так, великим потрясінням став вірш М. Вінграновського “І є народ”, котрий був опублікований у журналі “Смолоскип” за 1962 рік.

Упорядник та головний редактор “Буковинського журналу” Мирослав Лазарук у своєму слові зауважив, що читання Миколи Вінграновського – час, коли не можеш начитатися і насититися. Цей поет який був, такий є і таким буде: М. Вінграновського неможливо прочитати за один раз в одній спробі – до його поезії потрібно повертатись.

Також виступив президент Інституту Літератури Микола Жулинський, підкресливши, що серія “Шістдесятники” – надзвичайно важлива, адже сьогодні ми несповна розуміємо цей феномен. А дослідник-літературознавець, академік Віталій Дончик поділився спогадами про ті часи, коли він бував на багатьох днях народження шістдесятників: так, Григір Тютюнник зазвичай розповідав, наче про живих людей, сюжети своїх майбутніх творів, але особливістю вечора завжди були нові вірші М. Вінграновського.

До мікрофону запросили й Людмилу Тарнашинську, котра розповіла, що коли вона працювала в “Літературній Україні”, то брала коментарі у різних письменників, які давали розлогі відповіді, однак Микола Вінграновський відповідав завжди коротко – за нього говорила його творчість.

Товариш Миколи Вінграновського Дмитро Павличко окреслив свої відносини з поетом і подав оцінку його творчості.

Перша дружина видатного письменника – Лідія Вінграновська – розповіла, що вони прожили блискуче життя: “Він не писав багато, але враз видавав щось нове. Він був блискавичний: ми познайомилися на висоті 10 тисяч метрів! Він взяв мене за руку і вже не відпустив. Людина один раз народжується, один раз знаходить пару, один раз вмирає. Ми завжди були разом і в поїздках, і на кіностудії, тому мені пощастило найбільше”.

Також до слова були запрошені Світлана Богдан, яка захистила дисертацію, досліджуючи творчість Миколи Вінграновського, та Олександр Дробаха, котрий озвучив тезу самого М. Вінграновського про те, що він поет однієї струни. А колега поета Богдан Горинь поділився історією про те, як у 60-х роках, виступаючи перед молоддю у Львові, Микола Вінграновський, читаючи “Пророка”, стискав аудиторію, як пружину.

З декламацією віршів Вінграновського виступили актори студії “Театр у кімнаті” Дмитро Захоженко, Дмитро Крамаренко, Іван Данилюк та Олена Шамріна (керівник Ніна Захоженко).

Усі, хто виходив на сцену, цитували поезію експресивного та сміливого новатора, згадували про його енергетику, і кожен по-своєму змальовував його творчий геній. Видавництво “Смолоскип” дало можливість прочитати між рядками вибраних творів усю його любов, ту, що “одразу, з ходу, раз і назавжди”.

              Настасія Євдокимова

PHOTOS

1 - Учасники вечора

2 - Вірші М. Вінграновського читають члени молодіжного театру “Театр у кімнаті”. Сидять зліва направо: Ростислав Семків, Осип Зінкевич, Мирослав Лазарук