Протести на виборчій дільниці
Етобіко-Лейкшор
Члени Федеральної
Ліберальної Асоціації виборчої дільниці Етобіко-Лейкшор були шоковані
поведінкою керівництва Ліберальної партії на зборах 30 листопада 2005. Збори
були скликані для “схвалення” єдиного
кандидата, бо лише його заяву партія затвердила і проголосила Ігнатьєва
кандидатом від Ліберальної партії у цій виборчій дільниці.
“Були не лише потоптані наші права вибирати
власного кандидата на наступних виборах. Пригнали кілька автобусів з людьми, що
не належать до цієї виборчої дільниці, – розповідала Мирослава Олексюк,
відповідальний секретар у цій виборчій дільниці. – Ці люди не мали бути на
членських зборах”.
Коли члени Асоціації виборчої дільниці
Етобіко-Лейкшор прийшли на збори, виявилось, що двері кімнати, де збори мали
відбутись, зачинені. Коли ж керівництво партії нарешті відчинило двері, у
кімнаті вже було повно людей, що не належать до виборчої дільниці. Їх впустили
через бічні двері, і вони зайняли всі крісла. Члени виборчої дільниці були
змушені стояти ззаду, тож преса і відеокамери не могли їх добре бачити.
“Найбільш
шокуючим було те, що головуючий президент Ліберальної партії Майк Ейзенга
намагався примусити мовчати членів виборчої дільниці, – продовжила Мирослава
Олексюк. – Коли я встала, щоб висловити протест проти порушення процесу,
мікрофон було відімкнено. Було очевидно, що пан Ейзенга не збирається дозволити
мені говорити. Лише після гучного протесту членів Асоціації нашої виборчої
дільниці і під загрозою хаотичного зриву зборів мені було надано слово”.
Всупереч
законній процедурі голова зборів проіґнорував пропозицію, подану відповідальним
секретарем Мирославою Олексюк, щоб “...закрити ці збори. Це дозволить Вам і
премє’р-міністру провести збори у належному порядку згідно із законом і
Конституцією Ліберальної партії, а також згідно із державними та провінційними
правилами висування кандидатів від Ліберальної партії. Тоді всі зацікавлені
кандидати будуть мати достатньо часу для подання заяв, і виборці зможуть
вибирати гідного кандидата на демократичних засадах”.
“Партія
порушила кілька правил при реєстрації кандидатів, – підтвердив президент
Асоціації виборчої дільниці Рон Хичій. – Замість займатись організацією автобусів, вони мали б розглядати дві
апеляції. Я не знаю, хто платить за ці автобуси, – знаю, що не наша виборча
дільниця”.
Виборці у цій дільниці вже 13 років не мали
можливости вибрати власного кандидата. Жін Огустін було закинено сюди подібним
чином. “Скоро нашу дільницю називатимуть “десантною зоною”, – сказав пан Хичій.
Сумнівне членство Ігнатьєва у Ліберальній партії
ЕТОБІКО – Члени
виконавчої влади Федеральної асоціації Ліберальної партії виборчої дільниці
Етобіко-Лейкшор були прикро вражені, коли Майк Кролі, президент Ліберальної
партії Канади в Онтаріо (ЛПКО), повідомив їм
30 листопада, що Майкл Ігнатьєв був членом Асоціації у їхній виборчій
дільниці. Члени виконавчої влади наполягали, щоб ЛПКО пояснило, коли саме пан
Ігнатьєв став членом Ліберальної партії. Вони висловили свою стурбованість тим
фактом, що М. Ігнатьєв не має статусу “постійного мешканця” у Канаді, а це одна
з вимог Конституції Ліберальної партії. Як визнав сам пан Ігнатьєв, він
продовжує викладати у John F. Kennedy School of Government у Кембріджі.
Видається
щонайменше дивним, як хтось, хто не мешкає і не працює у Канаді, може мати
статус “постійного мешканця”.
Цитати з праць та промов Ігнатьєва
“Я маю певні
упередження. Чим насправді є націоналізм, як не претензійністю з поганим смаком
та нещирими палкими емоціями? Особливо в Україні. Віками Україна була складовою
частиною Росії”.
М. Ігнатьєв “Blood & Belonging”, стор. 80
“З
певних причин я мушу сприймати Україну поважно. Та, чесно кажучи, це складно.
Українська незалежність викликає в уяві селянські вишиванки, гугняві звуки
національних інструментів, фальшивих козаків у шароварах і чоботях, злісних
антисемітів”.
М. Ігнатьєв “Blood & Belonging”, стор. 79
“Спогади
з мого дитинства у Канаді: пам’ятаю, як вигнанці з України, українські
націоналісти влаштували демонстрацію на снігу біля будинку у Торонто, де
виступала балетна трупа з Большого. “Свободу поневоленим народам!” – скандували
вони. У 1960 вони здавались жалюгідними і дивакуватими – скандують на снігу,
виголошують промови до людей, які хочуть лише подивитись балет і не дбають про
політику. Демонстранти виглядали фанатичними і нерозсудливими. Чи вони колись
дивились на мапу? Яким чином Україна будь-коли може бути незалежною?”
М. Ігнатьєв “Blood & Belonging”, стор. 79
“Львів
(
“Відколи
Україна стала незалежною, ці святі (Києво-Печерської Лаври) опинилися на чужій
землі. Ще гірше те, що Українська Православна Церква пробує загарбати від
Російського Патріархату право на цю святиню. Для українців – це святиня, де
бере початок українська національна свідомість. Для росіян Київська Русь – це
початок російської нації”.
“Причини
того, що мені складно сприймати Україну поважно, лежать значно глибше, ніж
просто у моїй звичці запідозрювати в усьому націоналізм. У глибині душі я є, як
сказали б українці, великорос, і там ще є залишки старої російської зневаги до
цих “малоросів”.
“Українці
зараз мають свою державу. Але чи є вони насправді нацією?”
“Канадці
вийшли на демонстрації на вулиці Торонто і Оттави. Мільйон людей на вулицях
Лондону – проти чого вони виступали? Вони вийшли на демонстрації, щоб Садам
Хусейн залишився при владі”.
“Замість
того, щоб нападати на мене за те, що я мешкав за кордоном, канадці мали би
дякувати мені за те, що я повертаюся і закачую рукави, щоб працювати для
Канади”.
“Позбавлення
сну, що не шкодить психічному або фізичному здоров’ю, а також дезінформація, що
викликає стрес, можуть бути дозволеними формами жорстокого поводження.
Недозволеними формами жорстокого поводження є будь-яке фізичне насильство або
знущання, будь-яке насильне застосування медикаментів чи препаратів,
позбавлення їжі, води, ліків та інших речей, необхідних для виживання”.