Доповідь про Олександра Довженка та його “Землю”

Мґр. Роман Івашків

 “День, як ніч: смерть і життя Олександра Довженка”. Саме під таким промовистим та оригінальним заголовком відомий поет, перекладач та дослідник Марко Царинник представив громадськості міста Торонто своє бачення життя, смерті та творчости непересічного українського прозаїка, митця та корифея українського кінематографу Олександра Довженка. Його доповідь відбулася 19 жовтня 2006 року в залі Українсько-Канадської Мистецької Фундації під егідою Наукового Товариства ім. Шевченка в Канаді. Вечір, що зібрав усіх небайдужих до українського слова та мистецтва, розпочала д-р Дарія Даревич, голова НТШ, а провадив письменник та науковець д-р Марко Р. Стех. 

Тема Олександра Довженка для Марка Царинника не є новою: його першу книгу про славетного українського режисера і кінодраматурга було   видано ще у далекому 1973-му, тоді як останні Царинникові публікації про Довженка з’явилися у 2005 році. Очевидно, що таке нове і глибоке бачення ролі творчости автора “Зачарованої Десни” в українській культурі кристалізувалася упродовж не одного року. Презентація, а, властиво, коментоване читання трьох частин із біографічних есеїв про Довженка, супроводжуване показом слайдів із фільму “Земля”, було наскрізь просякнуте надзвичайно теплим ставленням до постаті Довженка. Доповідач здебільшого називає його Сашком і зображає не лише у світлі кінематографічних здобутків чи гнітючого виживання у тоталітарному режимі, а насамперед показує Довженка, що понад усе вболіває за свій народ. “Я не можу радуватися, коли людям погано”, – цитує Марко Царинник Олександра Петровича. 

У першій частині доповіді, названій “Стародавні травми”, йшлося про нелегке дитинство Сашка та його формування як творчої особистости. У другій, “Фабрики – це істоти”, Довженка змальовано вже у зрілому віці, описано його діяльність як кінорежисера та стосунки зі Сталіном, яким він, вочевидь, захоплювався. Ця частина містила також цікаву інформацію з життя Довженка, зокрема його службу в армії Симона Петлюри, політичні погляди (він вважав за необхідне ввести багатопартійність у радянську систему і називав комунізм братом фашизму і тоталітарним режимом) та обставини письменникової смерті на чужині. 

Основний наголос, проте, Марко Царинник зробив на аналізі Довженкової кіноповісті “Земля”, яка задумувалася як трилогія про село, війну і повернення автора на Батьківщину, аби попрощатися із минулим. Доповідач детально простежив глибоку філософсько-біблійну символіку “Землі”, акцентуючи на присутності смерті як визначальної онтологічної категорії у майже кожному творі Довженка.  Як процитував Марко Царинник, для Довженка “навіть кохання і смерть, і старий вік – є мистецтвом”. Фактично композиційно “Земля” обрамлена смертю, бо починається зі смерті старого діда, а закінчується смертю молодого Василя Трубенка. 

Попри образ смерті, було також цікаво протрактовано образи яблук як символу матері-землі і дарунків кохання та сонця як символу чоловічого елементу, що запліднює землю. Особливо ж захоплюючим був аналіз семантичної навантажености ономастики (власних імен) у “Землі”. Так, головний герой твору Василь (базилеус із грецької означає “володар”), що гине від кулі Хоми Білоконя, його батько Опанас (атанасеус із грецької “безсмертний”) та мати Одарка (дареус – той, хто має багатство) викликають аналогію зі Святою Трійцею. За висновком доповідача, із власних імен у “Землі” Довженко створює систему спорідненостей і тотожностей, що формують філософську канву твору. 

Після цієї презентації важко залишатися байдужим до творчости велетня українського кіно Олександра Довженка. Відрадно, що шедевр одного з кращих синів України знайшов належний пошанівок і вивчення у працях Марка Царинника.