Поминальний вечір у Домівці УНО Торонто-Захід

Якась незрима, радше духовна, аніж інша, сув’язь завжди єднала живих із тими, хто вже відійшов у вічність. За їхні душі молилися, за ними плакали, їх не раз згадували, просили у них прощення чи поради. Кожній релігії цей зв’язок більшою чи меншою мірою характерний, хоча в кожній він має свою специфіку.

Поминальний день – цікаве перехрестя релігійної та побутової культури і у Християнстві. Він поєднав у собі віру в потойбічне життя, упевненість, що його можна своїми справами, вчинками, а навіть думками творити вже тут, у цьому тлінному світі, повагу до тих, хто вже відійшов, і багато іншого. Ще не було такого року, аби Філія УНО Торонто-Захід та Відділ ОУК Торонто-Захід про цей день забули.

Відкрив Поминальний день, що відбувся в неділю, 22 листопада, голова Філії УНО Торонто-Захід Петро Ковальчик. Після дуже короткого вступного слова він попросив православного та греко-католицького священиків відправити панахиду. Цього разу це зробили отець церкви Святого Андрія Первозванного Юрій Гнатів і отець церкви Святої Покрови Ігор Панчишин. У руках Ніни Малик і Миколи Прокопіва завмерли траурно схилені прапори обидвох братніх організацій. Зосереджена в молитві зала, тріпотіння пломінчиків свічок від глибокого дихання десятків і десятків грудей робили панахиду глибоким дійством.

Урочистими були хвилини, коли за чергою два священики, а відтак Тетяна Прокопів і Петро Ковальчик зачитали списки колишніх членів чоловічої й жіночої організацій, що відійшли у вічність. За час свого існування жіноча організація зменшилася майже на 50 осіб, а чоловіча – понад 100. Двоє людей покинули своїх побратимів цього року. Це Василь Цап і Розалія Бурбела. Відтак священики поблагословили трапезу.

Відкриваючи культурну частину нашого вечора, Ванда Михайлишин, ведуча вшанування, підкреслила, що це урочистість з особливим відтінком, який базується на одвічних християнських цінностях. Вона зупинилася на ролі пам’яті в житті людини і підкреслила, що ми що-осені збираємося тут, аби згадати усіх наших колишніх членів, а передусім попрощатися з тими, хто покинув нас протягом поточного року. Кожна особа, наголосила вона, творить пам’ять про себе власним життям і діями. Дуже важливо є не зникнути безвісно, а залишити по собі добрий слід у пам’яті людей. Своїм життям і вчинками кожен із нас має вписати власну сторінку у спільний літопис пам’яті Філії УНО та Відділу ОУК, та й української громади Канади взагалі.

Теплий спогад про довголітнього члена Філії Василя Цапа виголосив Денис Волинець. Свого часу пан Цап тут був і головою, і скарбником, і господарем. Небіжчик мав типову долю українського іммігранта: більшовицьке військо, куди його силоміць забрали дуже молодим, німецький полон, повоєнні голодні та холодні табори полонених, нелегкі роки становлення в Австрії, де він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідою, нарешті імміграція в Канаду. Тут – робота, щасливе сімейне життя, радість за дітей, які росли, здобували освіту і спиналися на ноги. Із розмов із Василем Цапом мені засіли в пам’яті його оповіді про фронт. За його словами, бували місяці, коли солдати по кілька місяців не скидали чобіт. Не так давно небіжчикові важкого удару завдала смерть сина. Та попри все, він продовжував брати постійну участь в українському житті Торонто. На схилі літ часто слабував – особливо боліли ноги. Хвороба то відступала, то стискала лещата болю і страждань сильніше. Улітку цього року на 92-му році життя відійшов у вічність. 

Про недавню членку Відділу ОУК Розалію Бурбелу коротко розповіла Ірина Ващук. Слід сказати, що про смерть цієї вже віддавна хворої членки всі довідалися того ж дня уже в залі Домівки. Незважаючи на це, пані Ващук мала що сказати про цю скромну мужню жінку. Відчувалося, що вона не лише добре знала пані Бурбелу, але й поважала її.

Слід, вважаю, зазначити, що у програмі цієї поминальної урочистости була коротка мистецька частина. Вірші, що органічно вплелися у загальну тканину вечора, декламували членки Відділу ОУК Марійка Варик, Ірина Костирко та Ванда Михайлишин. Ще одна членка, Наталя Турукало-Чагівець, прочитала власний вірш. Усіх здивував прекрасною пам’яттю та читацьким хистом один із найстарших членів Філії Денис Волинець. Продекламований ним вірш був присвячений героям Листопадового Чину. Цими поезіями та іншими виступами читці підкреслювали головно усвідомлення тимчасовости нашого буття тут і невідворотности переходу у кращий зі світів. Власне це і було метою нашого Поминального вечора. Цей світ –  це місце, де треба збирати добрі справи і вчинки для збереження наших християнських душ. І залишати по собі добру пам’ять.

Разом зі священиками зала змовила завершальну молитву. Вшанування закривав Петро Ковальчик. Він зробив короткий підсумок і подякував усім присутнім за участь у цій урочистості.

Смеркалося. Люди збиралися додому. А я ніяк не міг позбутися відчуття, що упродовж усього вечора якийсь незримий спільний дух наших колишніх членів спокійно й умиротворено витає під стелею, зворушливо спостерігає за теплою зустріччю своїх довголітніх соратників і друзів та сердечно дякує їм усім за світлу пам’ять.

      Богдан Михайлишин,

 член Філії УНО Торонто-Захід