Дароване життя

А. Назарович

День 4 листопада випав теплим і сонячним у Торонто. Біля Українського Дому ім. Т. Шевченка, що на вулиці Горнер, повно авт. Сьогодні тут відбувається презентація двох книжок пані Марії Паньків з Польщі.

У залі наші очі притягає скромна і водночас чудова декорація сцени, зроблена п. М. Крет.  З боку сцени Я. Крет і У. Крет запрезентували виставку документів і фотографій про Закерзоння. Це тут найбільше стояло людей у перерві. Старші показували себе на фотографіях, а молодші відшукували батьків та знайомих.

 Ті, хто народився в Канаді або в Україні, з цікавістю оглядали документи, задумано стояли біля таблиці з назвами спалених сіл або перед таблицею “Людські долі”. Слухали уважно розповідей очевидців, яких у залі було немало.

Господиня вечора п. М. Крет, голова Ліги Українок, Відділ Етобіко, що діє при Домі Т. Шевченка на Горнер, запросила гостей: п. Марійку Паньків – авторку, п. Марійку Шкамбару –  голову СФУЖО та п. Христю Бідяк – голову Головної Управи Ліги Українок Канади до головного столу.

Далі ведуча п. М. Крет розповіла про мету нашої зустрічі. Пані М. Шкамбара в дуже зворушливий, теплий спосіб представила присутнім авторку презентованих книжок. Судіть самі, невже можна не зворушитись до сліз, почувши таку дивну історію? Батько п. Паньків, сидячи у в’язниці, не міг вже витримати мук і, щоб не зрадити товаришів, хотів накласти на себе руки. Та в той момент на брудній в’язничій стіні побачив профіль дівчини з довгими косами. Цей образ затримав його руки. Незабаром його перевезли на Сибір, а в поїзді… дівчина з довгими косами і тим милим профілем. На Сибірі вони повінчалися, там у них народилася дoня Марійка, авторка презентованих книжок.

Більше про своє життя дитини з тавром ворога народу розповіла п. М. Паньків, яка підкреслювала: “Я бачу в тому Божу волю, щоб дівчина з України написала такі книжки”. Бо п. Паньків не мала уявлення, що в Польщі стільки українців. Щойно переїхавши до Варшави, пізнає страшну їхню долю і за намовою п. Є. Місила починає збирати спогади жінок-героїнь.  Так народилась книжка “Віра, Надія, Любов”. Книгою відразу зацікавився польський прокурор з Інституту Національної Пам’яті, який наказав п. Марійці сторінка за сторінкою перекладати на польську мову текст усіх двох томів. Пані Паньків пожартувала, що “колись ви так допитували тих жінок, а тепер допитуєте мене”.

Щоб краще продемонструвати зміст книжки, на екрані було показано найновіші документи з польських архівів, а пані Х. Бідяк, Г. Винник, Н. Попович, Н. Гіл, Г. Ковалевич зачитали уривки спогадів покійної Теофіли Стахів (псевдо Гава), яка жила і померла в Канаді.

У перерві бандуристка Н. Гіл заспівала кілька партизанських пісень. Далі п. Паньків розповіла, як доля звела її з уцілілими мешканцями с. Павлокома, і довелось написати наступну книжку “Даровано життя, щоб правду розказати”. Вона попросила п. Федака розповісти про свої пережиття з того страшного дня (йому було 7 років). Також уривки спогадів прочитали пані Д. Луців і А. Назарович. Слухаючи, люди втирали сльози, і ламався голос читачок, бо такої трагедії не вислухаєш спокійно.

Пан З. Потічний, голова Фундації “Павлокома”, подякував п. Паньків за книжку, а п. Т. Підземецькому, управителю Української Кредитової Спілки, за велику грошову підтримку.

Накінець п. Паньків обдаровано квітами від Фундації “Павлокома”, від Об’єднання Укpaїнців Закерзоння та від Ліги Українок Канади.

Господиня вечора подякувала всім за численну присутність і запросила на перекуску. При каві та солодкому люди довго-довго гомоніли, купували книжки, а п. Паньків не тільки їх підписувала, але й із кожним говорила. Охочих порозмовляти з авторкою було дуже багато.

За цей дуже цікавий і вдалий вечір належиться подяка СФУЖО, Головній Управі ЛУК, а особливо ланці, що діє при Домі Т. Шевченка, яка найбільше потрудилась при організації вечора.