Вечір в пошану Українських Січових Стрільців

11 листопада в Домівці Філії УНО Tоронто відбулася відкрита проба хору “Боян” під диригентурою Наталки Фучило – святковий вечір, присвячений воїнам Листопадового Зриву та Українським Січовим Стрільцям. 

1 листопада цього року відзначалася 95-та річниця Листопадового Зриву у 1918 році та створення Західно-Української Народної Республіки на теренах Галичини. Cиньо-жовтий прапор на Львівській ратуші розвіяв мрії про автономію з чужої ласки. Велич тієї події у тому, що український нарід у Галичині – після шести століть польської та австрійської неволі – гордо і мужньо підняв свою голову та зі зброєю в руках пішов на нерівний бій за свою власну, ні від нікого не залежну державу.

Славні, чудові стрілецькі пісні переплітали сценарій, який підготувала Наталя Обаль.

Почався вечір відомою піснею “Гей, у лузі червона калина”. За нею слідували “Ой, видно село” та “Зажурились галичанки”.

Відтак ведуча програми Наталя Обаль почала читати уривок з листа письменниці Ганни Черінь до Лицарів Червоної Калини, в якому, між іншими, є такі слова: “Ми згадуємо про вас, зокрема тоді, коли приходять листопадові дні і коли ми те, чого не можна висловити словами, співаємо в пісні про вас, у вашій пісні...”

І знову полинули пісні –  “Їхав стрілець на війноньку”, “Маєва нічка”, “Як з Бережан до Кадри”.

Опісля – уривки з листа: “Здається, вперше хотілося до вас написати ще тоді, коли мати розказувала про вас мені, малій дівчинці. Вона знала багатьох із вас, які були її ровесниками й товаришами. Мені вже тільки співали, а вона таки бачила, як ви “манжали з Бережан до Кадри....

Вона бачила також ваші перші свіжі могили – і чи не тоді вперше попливла туга за журавлями, що відлітають –  і вже не вернуться...”

Після цих слів хор чудово і дуже емоційно виконав пісню “Журавлі”.

Наталя Обаль знову відчитала уривок з листа: “Можливо, ще залишилася тінь Великого Смутку, але ні – якщо навіть був смуток, то він не був безнадійний. Не був, бо ті, що піднімали Червону Калину і піднесли Прапор, ті, що тоді не згинули, залишилися між нами. Вже без однострою і без кріса в руці – але не менше сильні духом”.

А потім прозвучала пісня “Засумуй, трембіто”.

Нелегкий, але героїчний бойо-вий шлях пройшли Українські Січові Стрільці. Особливо запеклими були бої за гору Маківку. На Поділлі важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил. Поряд із прізвищами полеглих були написи, сумні та водночас горді: “Впав за волю України”.

Ведуча Наталя Обаль продекламувала вірш “Стрільці”, який написав Степан Мартюк. Було особливо приємно, що пан Мартюк загостив на вечір, і всі присутні тепло його привітали.

Останні рядки вірша звучать:

Лишилася пам’ять про славних стрільців,

Що Волю життям освятили,

І голови буйні, шляхетні свої

За свій Край, за Народ положили...

Січове Стрілецтво було символом Великої Ідеї – всеукраїнської єдностi,  і суверенної державностi – освячену стрілецькою кров’ю, пролитою на їх бойовому шляху.

Вечір закінчився виконанням творів “Коли ви вмирали” і “Не пора”.  Хор “Боян” та всі присутні на вечорі вшанували пам’ять героїв і отримали велике задоволення від творчої атмосфери, яка панувала протягом усього часу.

Слава Галицьким Січовим Стрільцям – їх роль в українському відродженні неоцінима, і в їх пошану схиляємо свої голови.