У пам'ять Петра Ковальчика

Минає річниця, як відійшов в інші світи Петро Ковальчик. Людина високого злету і духу, організатор, вчитель, механік, менеджер. Українська громада в Канаді зазнала непоправної втрати.

Як вчитель – він прекрасно знав історію України. Родина його зазнала сильного удару – примусового переселення на іншу територію, коли відповідно до секретних домовленостей змінились кордони не на користь України (договір Ріббентропа–Молотова). Під час Операції “Вісла” їх депортували зі села Воля Кривецька (за 14 км на захід від Перемишля) в село Молтайни Кентшинського повіту на Ольштинщині, Польща.

У 1981 р. Петро зі сім’єю емігрував до Канади на запрошення свого брата Володимира. Канада стала для нього рідною домівкою, українська громада – родиною. Очоливши Філію УНО Торонто-Захід, був багатолітнім керманичем.

Перебуваючи у Канаді, я відчув батьківську опіку Петра Ковальчика та його брата Володимира. В усіх  громадських заходах та житті організацій він брав активну участь: проведення фестивалів, діяльність Українського Національного Об’єд-нання та Братніх Організацій, “Рідної Шко-ли”, виховання молоді та ін. Був задіяний у роботі Комітету “Приятелі Київського Патріархату УПЦ”.

Отримавши приголомшливу вістку, я не міг отямитись від великого горя. Адже ми спільно з ним напередодні перебували у Гакстоні, на оселі “Сокіл”, у Порт Северн, на військовій базі у Кемп Борден, зробили кілька світлин.

За час перебування в Канаді я відчув, побачив Петра Ковальчика справжнім українським патріотом, керманичем. Він був взірцем, з якого українська громада черпала сили, наснагу до праці.

Низько схиляю голову перед великим сином України Петром Ковальчиком. Світла постать Петра залишиться у моєму серці на все життя.

Василь Олійник

м. Кременець, Україна

PHOTO

Зліва направо: В. Олійник та П. Ковальчик.  Оселя “Сокіл”, Гакстон, Онтаріо. Біля пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 рр. в Україні