У світлу пам’ять Ольги Ковбель-Карманін

Світлана Кузьменко

25 листопада ц. p., у першу річницю відходу у вічність св. п. Ольги Ковбель-Карманін, у присутності її чоловіка колишнього редактора “Нового Шляху” Юрія Карманіна, її сестер та приятелів відбулося посвячення їй пам’ятника. Чин посвячення провів настоятель української православної катедри Св. Володимира в Торонто, митрофорний протоієрей Богдан Сенцьо. На посвяченні пам’ятника, як і пізніше на поминальній зустрічі, був присутній колишній міністр провінційного уряду дост. Іван Яремко. З коротким словом про св. п. Ольгу Карманін виступила почесна голова СФУЖО пані Оксана Соколик.

Після посвячення пам’ятника в ресторані “Золотий лев” відбулася поминальна зустріч, на якій згадували св. п. пані Олю – племінник Юрія Карманіна Ігор Матла, який провадив цю зустріч; сестра пані Олі – Люба Янкович; голова Філії УНО Торонто Зенон Чвалюк; голова Союзу Українок Канади, Відділ Торонто Євгенія Мельничук; почесна голова Крайової Управи Організації Українок Канади мґр. Ярослава Зорич та чоловік св. п. пані Олі Юрій Карманін. Усі промовці відзначали св. п. Ольгу Карманін як людину гарну, спокійну, лагідну та активну учасницю організованої праці української громади в Канаді, з якої можна було брати приклад. Чоловік Юрій Карманін згадав про маловідомі факти з діяльности у громадському житті – українському й канадському – та деякі аспекти характеру своєї дружини. Він зауважив, що в особистості “моєї Олі” було поєднання душевної рівноваги й рішучости взятися за справи, в які вона вірила, й довести їх до успішного кінця. Оля була обдарована талантом красномовства, продовжував пан Юрій. У молодому віці вона брала участь у багатьох конкурсах на культурні й інші в той час актуальні теми, у конгресах Організації Союзу Українських Самостійників у Канаді, на яких здобувала перші нагороди. “В архівах моєї Олі є багато матеріалів на цю тему, які ще чекають належного впорядкування”, – наголосив пан Юрій. Пані Оля писала статті до “Нового Шляху”, танцювала в колективі маестро Авраменка та виступала в українському драматичному театрі, де коронною її роллю була роль Мотрі в одноіменній драмі “Мотря”, яку її батько, відомий громадський діяч, письменник і драматург у Канаді, здраматизував за трилогією Богдана Лепкого. Відомий театрознавець Валеріян Ревуцький вважає цю адаптацію вдалою, позбавленою довгих дидактичних монологів, вдячною для акторів.

Свої професійні адміністративні здібності св. п. пані Оля виявила, працюючи на керівній посаді в адміністрації відомої канадської організації YWСА. Коли пані Оля працювала на цій посаді, мені пощастило її зустріти. Ця зустріч відбулася на початку січня 1948 року пізно ввечері на залізничній станції біля потягу, який привіз до Торонто групу молодих українок, які на запрошення Канадського уряду прибули до Канади з Німеччини на працю за контрактом на термін один рік. Пригадую, коли ми вийшли з вагона, нас зустріла гарна молода жінка й заговорила до нас доброю українською мовою, приємного тембру голосом. Представивши себе нам, вона сказали, що відтепер заопікується нами, й повезла нашу групу до будинку YWСА, де на нас вже чекали наші роботодавці, до яких нас призначили ще перед приїздом до Торонто наші інтерв’юери в Монреалі. Пані Оля познайомила кожну з нашої групи з роботодавцем, пояснивши обом сторонам їхні права, зобов’язання і т. п., а потім додала, що в разі якихось проблем, якщо такі виникнуть, можна звертатися до неї, і дала кожній з нас своє число телефону. Ця вся процедура відбулася швидко й дуже професійно. І за короткий час кожна з нашої групи вирушила зі своїми господарями до свого першого дому в Канаді, в якому ми повинні були жити протягом одного року. Та завдяки пані Олі другим нашим домом у Канаді для багатьох, зокрема тих, що не мали тут ані родини, ані приятелів, чи й навіть знайомих, виявився будинок YWСА, куди ми приходили в наші вихідні дні. Бо там була дружня, приємна атмосфера, а ще там була пані Оля, яка завжди щось розумне й практичне порадить і чогось доброго навчить. Пані Оля була дуже вирозуміла до людей і мала велике розуміння людських нещасть. То й не дивно, що вона вибрала собі роль у житті допомагати, за своєю змогою, іншим. У цей час, без сумніву, пані Оля старалася допомогти молодим жінкам, що прибули до Канади, пристосуватися до обставин життя у новій для них країні. Ця допомога для них у той час була неоціненною і незабутньою.

Після 25-річної праці в YWСА пані Оля працювала у провінційному уряді на керівній адміністративній посаді зі славою непересічної керівниці адміністративного управ-ління.