Зустріч

“Здавалось би, невимушений візит до Бережан, а скільки зерен добра вдалось засіяти”

2 жовтня гімназисти мали зворушливу зустріч, організовану за сприяння отця декана Івана Хрептака: до нас у гості завітали діти колишніх учнів Бережанської гімназії пані Уляна Стельмах-Стек з Торонто в Канаді і пані Мирослава Гриценко з Тернополя. У дар гімназистам пані Уляна передала сучасне комп’ютерне обладнання, а до музею гімназії було передано цінні старовинні світлини з життя гімназії минулого століття, які зберігались у домашньому архіві пані Уляни.

Зі сльозами на очах пані Уляна Стельмах розповіла: “70 років тому закінчив 4-ий клас Бережанської гімназії мій батько Остап Стельмах (родом із Зарваниці). Було йому тоді 18 років. Мріяв продовжити навчання, здобути професію, прислужитися рідному краю. Але доля розпорядилася інакше, сподівання перекреслила Друга світова війна. Спочатку Остап учителював на Бережанщині, а в 1944 р. подався, як і багато гімназистів, на еміграцію, передбачаючи, яка доля може чекати його з приходом радянської влади.

Спочатку Остап опинився в Німеччині, де закінчив гімназію (і де в 1947-му народилася Уляна), а з 1949 р. – у США. У Мерилендському Університеті здобув професію інженера-механіка й до виходу на пенсію працював за цим фахом на цукровому заводі в м. Балтиморі. Батьківщину свою ніколи не забував. У нас, дітей, виховував велику любов до України, християнські чесноти”.

У 1998 році О. Стельмаха не стало, а в 2007 р. відійшла у засвіти його дружина Анна (Захарків, родом із Вишнівчиків). Переглядаючи сімейний архів, пані Уляна натрапила на своєрідний батьківський заповіт – допомогти Бережанській гімназії. Радо виконавши його, побажала, щоби подарована техніка допомагала учням долати шлях “реrаsрега аdаstra” (“через терни до зірок”). Отож, подумаймо, яку вдячність до рідної школи проніс крізь життя
Остап Стельмах. Адже тоді здобути освіту могли далеко не всі обдаровані українці, бо не кожен мав змогу оплачувати навчання, проживання в бурсі (гуртожитку). Тож ми висловили щиру вдячність нашим жертводавцям не лише за матеріальний подарунок, але й за урок щедрости душі. Пані Мирослава Гриценко, яка добре знає родину Стельмахів, доповнила розповідь: “Від батька Уляна почерпнула велике мистецтво – робити людям добро. Упродовж багатьох років вона з чоловіком Ярославом Ковалем організовує літні табори для дітей-
сиріт, пластунів, жертвує на різні патріотичні заходи. Ці люди – справжні патріоти”.

Опісля гості відвідали колишній будинок Бережанської гімназії, теперішню середню школу №1, у приміщенні якої в 1936-1939 рр. вчився Остап Стельмах, та здійснили екскурсію містом, проведену пані Надією Волинець. Кілька годин пролетіли непомітно. Ця зустріч наштовхнула ще й на таку думку: звичайно, більшість із нас після закінчення гімназії линутиме до альма матер. Хотілось би, щоб ми дорожили нею, як і наші попередники.

Володимир Зоренний,

учень Бережанської гімназії ім. Б. Лепкого