Коміко-фантастична
опера Петра Чайковського за повістю Миколи Гоголя “Ніч перед Різдвом” була
вперше виконана у 1887 році, коли оркестром диригував сам композитор.
Проте пізніше, як кажуть британські критики, ця опера була несправедливо
призабута. І ось тепер гоголівська різдвяна фантасмагорія вперше приходить до
Ковент Гардена.
Очевидно, глядачів надихнула переспектива побачити цю незвичну суміш
сільської комедії з казковими фантазіями про те, як коваль Вакула летить до
Петербурга на спині чорта, щоб дістати черевички цариці і таким чином добитися
руки своєї коханої Оксани... Принаймні квитки були розкуплені задовго до
прем’єри.
Ольга Бетко побувала в театрі перед прем’єрою і спілкувалася з
постановницею вистави – відомим американським режисером Фран-ческою Замбелло,
яка зібрала колекцію театральних нагород з цілого світу.
Український
слід у Королівському театрі
...Королівський театр опери та балету розташований у центрі лондонського
району Конвент Гарден, який ще називають “театральна земля”. Цей театр веде
свою балетну та оперну історію ще з 30-х років XVIII століття.
Саме тут відбувся перший оперний сезон Ґенделя, а у ближчі до нас часи ця
сцена бачила і британську балетну легенду Марґо Фонтейн, і уславлених втікачів
з Радянського Союзу Рудольфа Нурієва та Наталію Макарову, і французьку етуаль
Сільві Гійом... Тут лунали овації на честь Лучано Паваротті і Кірі те Канава, і
ось невдовзі знову, вже вкотре, тут співатиме Пласідо Домінго.
Але варто подивитися на афіші, щоб переконатися, що багато що пов’язує цей
театр і з Україною.
Тут танцюють провідні солісти Королівського балету киянин Іван Путров,
вихованка української хореографічної школи Аліна Кожокару, і той, кого
називають однією з найяскравіших молодих зірок цього балету, – народжений в
Україні Сергій Полунін, який цього року у віці лише 19 років став першим
солістом Королівського балету.
Проте у цьому різдвяному сезоні британського глядача очікує зустріч з
Україною, якої вони ще не бачили.
Зокрема, на сцені цього театру, чи не вперше в його історії, з’являться
справжні козаки – і все тому, що тут оживає гоголівська Диканька з усіма її
комічними та фантастичними героями.
Постановник опери Франческа Замбелло каже, що цей гоголівський твір змінює
уявлення публіки про Чайковського і є складним для виконання – можливо, тому
мало хто береться за постановку.
Ф. Замбелло: Ми сприймаємо Чайковського як сумного копозитора,
такого собі похмурого, депресивного... Але ця опера, хоч і має сумні моменти,
все ж таки дуже радісна. У ній багато комічного і фантастичного, багато
танцю... Отже, для постановки потрібна по-справжньому висококласна трупа: і
співаків, і артистів балету – така, яку має Королівський театр. Крім того,
багато інших творів в історії були теж несправедливо забуті. Скажімо, 20 років
тому ми майже не слухали Яначека, а тепер Яначек всюди. Навіть “Пікова Дама”
Чайковського була тривалий час невідома на Заході, а тепер вона у традиційному
репертуарі, як і “Онєгін”.
Бі-Бі-Сі: Серед творів, поставлених
Франческою Замбелло у багатьох провідних театрах світу – в Парижі, на Бродвеї,
у Москві і у Венеції, дуже багато казок. Вона ставила, скажімо, “Русалочку” і
“Маленького Принца”. Але чим, на її думку, вирізняється гоголівська казка?
Ф. Замбелло: Гоголь у нашій уяві – такий собі іронічний,
сардонічний. Насамперед ми згадуємо його сатиру – “Ревізора”, “Ніс”,
“Шинель”... Але що цікаво в цій історії – вона дуже фольклорна, у ній є таке
яскраве національне забарвлення. Гадаю, дуже цікаво подивитися на Гоголя з
цього боку – таке враження, що він роздмухав національні почуття і в
Чайковського.
Бі-Бі-Сі: Але про яке саме
національне забарвлення йдеться? Зрештою, у повісті Гоголя зійшлися дві
культурні традиції. У прес-релізах до цієї постановки написано, що це російська
різдвяна казка і що вона живиться російською фольклорною традицією. Отже, я
запитала Фраческу Замбелло – чому так? Чи автори вистави вважають, що західній
публіці байдуже – російське чи українське, бо, як їм здається, це приблизно те
саме?
Ф. Замбелло: Ні, ці традиції абсолютно різні, і ми це чудово
усвідомлюємо. Україна – це країна зі своїми самобутніми традиціями. У цій
історії цікаво те, що частково вона розвивається в українському селі, а
частково – у Санкт-Петербурзі при дворі Катерини Великої. Отже, сільська
фольклорна культура зустрічається тут з аристократичною, високолобою традицією,
тут змішуються українська і російська культурні течії.
Навіть їжа тут дуже важлива. Персонажі говорять про смачнющі вареники,
чудову їжу, яка походить з України. Бачити цю суміш на сцені – надзвичайно
захоплююче.
Бі-Бі-Сі: Чи треба було для цієї
вистави спеціально досліджувати і українську культуру, з її казками, піснями,
танцями, стравами – і також ту саму “високолобу” петербурзьку культуру?
Ф. Замбелло: Я дуже багато знаю про Петербург, бо я поставила
там дуже багато опер. І я гарно знаю творчість Пушкіна, скажімо. Я залучила до
роботи російських митців з Петербурга, а вони дуже детально досліджували
українську культуру. Отже, і костюми, і декорації мають дуже відчутне
українське фольклорне забарвлення.
Бі-Бі-Сі: Чи є різниця – ставити ту
саму виставу в Лондоні, Нью-Йорку чи в якійсь іншій столиці світу?
Ф. Замбелло: Я завжди думаю про те місто, в якому я ставлю, про
публіку, для якої я це роблю. Лондонська публіка дуже відрізняється від
московської чи паризької, і я завжди думаю про людей, яким я свій твір адресую.
Бі-Бі-Сі: Отже, якщо Вам треба було
б перенести цю виставу до іншої країни – треба було б її змінювати?
Ф. Замбелло: Я би дуже хотіла поставити цю оперу в Києві чи
Москві, чи в будь-якому іншому місті України або Росії... Цікаво, що чимало
наших акторів кажуть, що ця вистава принесла їм неймовірно потужне відчуття
ностальгії, повернення до коріння... Я вважаю це дуже важливим. Національна
спадщина – то дуже потужний мотив у цьому творі, і я це дуже шаную.