Віктор Педенко (1937–2009)

У неділю, 29 листопада, Канаду й  Америку  облетіла  сумна  вістка – у Лондоні  несподівано помер Вітор Педенко на 72-му році життя, залишивши у глибокому смутку дружину Галину, сина Віктора з дружиною Іванкою й внуками Касандрою й Олександром, сина Юрія з дружиною Христиною й внуками Григорієм і Ромою, сестру Віру і племінників Григорія й Павла Яремченків з родинами, тещу Марію Романенко, своячку Олю з чоловіком Петром Лужовським, кумів і похресників та багато-багато друзів.

У вівторок, 1 грудня, отець Славомир, настоятель місцевої української православної церкви в Лондоні, відправив панахиду в похоронному заведенні Ллойда Нідгам за спокій душі св. пам’яті Віктора Педенка, а чин похорону відправив Архиєпископ Юрій Каліщук у сослуженні шести священиків у середу, 2 грудня, в церкві Святої Трійці в супроводі церковного хору під диригентурою Оксани Метулинської з участю великої маси вірних.  Поховали св. пам’яті Віктора Педенка на цвинтарі Монт Плезант у Лондоні гарного сонячного дня, що вказувало на те, що небеса радісно вітають нового пришельця.

Тризна відбулася в Українському Культурному Цетрі в Лондоні. Залу заповнили 250 осіб. Програму тризни провадила місцева голова КУК Дарія Грицьків. Першим глибокі співчуття родині та всій укрїнській громаді з приводу відходу у вічність св. п. Віктора Педенка склав Павло Ґрод, президент Конгресу Українців Канади. Він пригадав учасникам тризни про його багатогранну співпрацю з Віктор Педенком як на організаційному рівні, так і у спільних заходах, коли вони були закордонними спостерігачами на виборах в Україні під час Помаранчевої революції.

Життєвий шлях св. п. Віктора Педенка на тризні докладно представив син Юрій. Головні віхи життя: народився на Донбасі 9 липня 1937 року; до Канади прибув у 1948 р.; середню школу закінчив у 1956 р,; диплом бакалавра здобув у Лондонському Університеті у 1961 р.; потім вчителював у Торонто; 1965 року  одружився з Галиною Романенко; в сім’ї народилися два сини: Віктор – 1970 року, Юрій – 1972 року; маґістерський диплом з освіти здобув 1974 року в Торонтському Університеті; швидко піднімався в освітній системі, кар’єру завершив заступником голови Шкільної Ради у Норт Йорк. 9 років був директором Української  Школи ім. Тараса Шевченка та Курсів Українознавства ім. Івана Котляревського при катедрі Св. Володимира в Торонто. В ОДУМ – голова Центрального Комітету. Теж був головою катедральної громади Св. Володимира, був членом Консисторії Української Православної Церкви в Канаді, 10 років – заступник голови КУК Торонто, заступник голови Товариства Канадських Приятелів України. 10 років – від  1998 р. до 2008 р. – (дві каденції) був генеральним секретарем СКУ. Україну відвідав 35 разів, а при тому і всі країни – члени СКУ.

Колишній президент СКУ д-р Аскольд Лозинський, а тепер голова Світової Конференції Українських Державницьких Організацій, на тризні зачитав співчуття родині покійного та українській громаді від Президента України Віктора Ющенка.

Складаючи співчуття від себе, д-р Аскольд Лозинський заявив, що весь український світ був приголомшений несподіваним відходом у вічність св. п. Віктора Педенка. Розповідаючи про його особисте знайомство і співпрацю з Віктором Педенком, він сказав, що вперше вони зустрілися 1998 року в Торонто, на VII Світовому Конгресі Українців, після обрання його президентом СКУ, а Віктора Педенка – генеральним секретарем, і додав: ”Який би не був великий діапазон діяльности Світового Конгресу Українців, до значної міри його соборницький підхід був наслідком діяльности його генерального секретаря (Віктора Педенка). Я запевняю вас, що Річні Загальні Збори Президії СКУ 2007 року не відбулися б у Донецьку, якби це не була батьківщина Віктора Педенка. Наша присутність у Донецьку відкрила обрій для діяльности української діаспори не лише в Галичині та завершилась у Центральній Україні над Дніпром, а поширила її до нещасного зрусифікованого Донецька.

У чому полягала політична суть Віктора Педенка? Він жив Україною, він її любив. Мабуть, ніхто більше її не любив, як він. Для неї він діяв і працював до останньої краплі сили. І тому ця втрата є надзвичайно болюча не тільки для кожного з нас, для родини, близьких і знайомих, але й для українського народу!”– сказав д-р Аскольд Лозинський та склав глибокі співчуття дружині Галині, синам та всій  родині покійного особисто від себе, від всього СКУ та від теперішнього президента СКУ Евгена Чолія.

Співчуття засмученій родині св. п. Віктора Педенка та всій українській громаді прислали представники Української держави, міжнародні організації та установи. 

Зворушливі співчуття родині склала Дарія Грицьків, голова КУК Лондону, і розповіла про щиру й віддану діяльність Віктора Педенка серед місцевої громади в Лондоні, а потім прочитала співчуття родині від посла України в Канаді д-ра Ігоря Осташа. 

Особисто на тризні склала співчуття родині Марія Шкамбара, голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. Розповіла вона про події в Києві 1990 року, коли Віктор Педенко, разом з іншими патріотами, ніс посвячений український прапор до міської управи. Вона хотіла доторкнутись до прапора, але навколо прапора густо йшли люди, і їй було тяжко доступитися, а Віктор побачив її, подав їй руку і сказав: “Бери! Разом будемо нести!” Україну він любив понад усе. Кажуть, що Віктор мав дві любові: одну – до своєї дружини та дітей, а другу – до України. Розповіла пані Марія і про важливу ініціативу Віктора Педенка під час відзначення 65-ої річниці Голодомору-Геноциду та про інші заходи і закінчила такими словами: “Віктор завжди буде в наших серцях. Він працював для нас усіх. Він працював для України”.

Далі співчуття родині склали: Оксана Рева – від  КУК, Відділ Торонто; Віктор Гетьманчук – від української православної  громади при катедрі Св. Володимира в Торонто; Ераст Гуцуляк – почесний консул України в Канаді; Аскольд Ганківський – від клубу Козбілд; Валентина Родак – від Братства Св. Володимира в Торонто та своєї родини; Тарас Ліщина – від ОДУМ; митрофорний протоієрей Богдан Сенцьо, настоятель катедри Св. Володимира; поет Микола Латишко; Михайло Савчук – від Українського Культурного Центру в Лондоні; Орест Гуйтан – від колишнього Товариства Приятелів України в Лондоні; Володимир Тимошенко молодший – заступник голови церковної громади Пресвятої Трійці в Лондоні; Валентина Близнюк – від Українок Канади при громаді Св. Трійці в Лондоні; отець Василь Макаренко – від громади Св. Володимира в Гамільтоні; Марійка Коропацька – від Ліги Українок Канади в Лондоні; Іван Данильченко – від Дирекції одумівської відпочинкової оселі “Україна”; пан Федів – голова католицької громади в Лондоні; настоятель церкви Св. Трійці от. Славомир Ломашкевич.

На завершення тризни в імені родини покійного подяку висловив син Юрій Педенко  Преосвященному Владиці Юрію, священикам, хористам та всім учасникам похорону і тризни.

У дев’ятий день відходу у вічність св. п. Віктора Педенка в кадедрі Св. Володимира в Торонто відбулася панахида, яку відправив Преосвященний Владика Юрій у сослуженні митрофорного протоієрея Богдана Сенця та отця Феськіва, а потім священнослужителі і вірні перейшли до залі прийнять, де відбулася трапеза та висловлення співчуття родині з приводу болючої втрати, а також деякі друзі поділилися своїми спогадами  про спільні з Віктором Педенком пригоди та пройдені життєві стежки. Програму провадив голова громади Володимир Шевчук.

Співчуття родині на тризні в Торонто склали: д-р Олег Романишин, редактор “Гомону України”, та відомі громадські діячі Ольга Заверуха, Наталя Ємець, Леонід Ліщина та Петро Шкурка.

За всіма ознаками похорону і тризни українська спільнота у світі попрощала на вічний спочинок справжнього українського князя св. п. Віктора Педенка. Підтвердженням цьому може бути поданий вище довший некролог, а також промовистим у визначенні становища суспільно-громадського діяча можуть послужити грамоти, нагороди й медалі, що їх отримав св. п. Віктор Педенко протягом минулих вісімнадцяти років, а саме: Шевченківська медаль і грамота Централі Конгресу Українців Канади, 1995 р.; грамота Видавництва “Смолоскип”, 1995 р.; Митрополича грамота Української Православної Церкви в Канаді, 1996 р.; вітальний лист Президента України, 1999 р.; Почесний диплом Кабінету Міністрів України, 2000 р.; грамота і медаль Верховної Ради України, 2001 р.; Почесна грамота Міністерства закордонних справ України, 2001 р.; орден Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого ІІІ ступеня УПЦ КП, 2001 р.; Почесна відзнака і медаль Товариства “Україна-Світ”, 2001 р.; відзнака Конгресу Українців Канади, 2001 р.; грамота Міжнародного Благодійного Фонду “Смолоскип”, 2001 р.; відзнака Міністерства освіти України “Відмінник України”, 2003 р.; Почесна грамота і відзнака м. Києва і годинник київського міського голови, 2003 р.; президентський орден “За заслуги” ІІІ ступеня, 2006 р.; орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня, 2007 р.; медаль Володимира Великого (СКУ), 2009 р.

Всі, хто знав св. п. Віктора Педенка і здалека, і зблизька, можуть гордитися його осягненнями, які  справедливо заслуговують на його вічну пам’ять. 

Нехай канадська земля буде йому легкою!

Олександр Харченко