Чого домагається “третій Рим”?

В епіцентрі релігійних пристрастей опинилася Українська Греко-Католицька Церква. Спочатку місцем збурення став Рим. Зокрема, під час візиту до Апостольської Столиці керівник Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської Патріархії Архиєпископ Волоколамський Іларіон у розмові з Папою Римським Бенедиктом XVI та з Кардиналом Леонардо, префектом Конгрегації для Східних Церков, заявив про необхідність конкретних практичних кроків для “кардинального покращення ситуації в Західній Україні”. При цьому московський гість вкотре звинуватив УГКЦ “у насильному розгромі трьох православних єпархій – Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської” та узалежнив налагодження католицько-православного діалогу від полагодження взаємин між православними і греко-католиками в Україні.

Згодом в інтерв’ю російському телеканалу Владика Іларіон наголосив, що РПЦ не проти зустрічі Патріарха Кірілла з Папою Бенедиктом XVI, але Ватикан повинен “зробити конкретні кроки” для того, щоб показати своє бажання до співпраці: “Ми очікуємо, що Ватикан, Римо-Католицька Церква, зроблять конкретні кроки, щоб показати бажання до співпраці та залікувати всі рани, які були нанесені у жахливий період початку 90-х”, – сказав Архиєпископ. За його словами, у цей період понад 500 православних церков в Україні “були насильно захоплені греко-католиками, і православні віруючі були витіснені з них”.

Інформаційний наступ РПЦ був настільки потужним, що УГКЦ не змогла промовчати. В інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі Предстоятель УГКЦ Любомир так прокоментував звинувачення Архиєпископа Іларіона на адресу греко-католиків: “Ці закиди роблять постійно, але ще не чув, щоб хтось їх довів. Я не знаю жодного випадку, коли б ми забрали хоча б один православний храм, збудований вірними РПЦ. У 1946 році Російська Православна Церква в Західній Україні отримала від держави понад 500 храмів. Годі сказати, що це були храми РПЦ”, – пояснив Любомир Гузар. За його словами, у час виходу УГКЦ з підпілля траплялися прикрі випадки, коли громада розділялася і були великі непорозуміння. Але це вже давно минуло, і сьогодні практично немає конфліктних ситуацій. “Я все ще чекаю на об’єктивні докази того, що греко-католики насильно забрали якісь храми чи що перешкоджають будувати нові церкви”, – сказав Блаженніший Любомир.

Кожен, хто цікавиться міжрелігійними взаєминами, знає, що протистояння РПЦ і УГКЦ мають давню історію, як і те, що “аргументи”, які цього разу навів Архиєпископ Іларіон, незмінні уже близько двадцяти років. Міняються лише столиці, в яких час від часу вони озвучуються. Правда, в ім’я справедливости треба сказати, що лише цими “аргументами” перелік звинувачень на адресу УГКЦ не закінчується.

У цьому зв’язку варто пригадати, що у 2004 році під час переговорів у Москві між Главою Папської Ради зі сприяння християнській єдності Кардиналом Вальтером Каспером та тодішнім Митрополитом Смоленським і Калінінградським, а нині Патріархом РПЦ Кірілом православна сторона заявила про “неприпустимість експансії католиків в Україні”, а також про “неприйнятність із канонічного, еклезіологічного та пастирського погляду ідеї згадування Києва в титулі Глави Української Греко-Католицької Церкви й перенесення його кафедри в це місто”. Крім того, під час зустрічі було зазначено, що Папа Римський Іван Павло II не буде засновувати Греко-Католицького Патріархату, оскільки Ватикан погодився, що такий крок можна розглядати як спробу затвердити інтереси Римо-Католицької Церкви в регіоні, що традиційно належить Московському Патріархатові.

Іншими словами, впродовж багатьох років РПЦ намагається “витиснути” із території України одну з церков Київської традиції, апелюючи при цьому до Ватикану із неправдивими “аргументами”. До слів Глави УГКЦ з цього приводу варто додати офіційну статистику, яка остаточно спростовує твердження РПЦ про “розгром трьох православних парафій” на Західній Україні. Так, за останніми статистичними даними, що розміщені на сайті Держкомнацрелігій у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях, загальна кількість зареєстрованих громад УПЦ МП становить 219, УПЦ КП – 958, УАПЦ – 804. Не менш промовиста ситуація із храмами. Кількість культових будівель, що належать УПЦ МП у згаданих областях, становить 161, УПЦ КП – 651, УАПЦ – 545. Загалом кількість православних парафій у Західній Україні на сьогодні є більшою, аніж вона була на момент легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Отже, йдеться не про “розгром”, а свідому зміну православними своєї юрисдикції, їх орієнтацію на духовний Київ, а не Москву. І це справжня проблема для РПЦ, яка поступово втрачає свій вплив передусім у православному середовищі.

Також не витримує критики намагання РПЦ поставити під сумнів “легітимність” УГКЦ та бажання здобути власний Патріархат. Ще у березні 2004 року у Зверненні Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії з приводу згаданого візиту до Москви Кардинала Каспера та заяв тодішнього Митрополита Кіріла зазначалося: “Особливість нашої Церкви полягає в тому, що, отримавши церковну формацію від Візантії, вона була і завжди прагнула бути у сопричасті з наступником Святого Апостола Петра, Єпископом Риму. Наші предки підкреслили це ще під час Берестейської унії наприкінці ХVI століття. Українська Греко-Католицька Церква не тільки має багату й тривалу історію, що сягає часів Володимирового Хрещення, а й зберігає і розвиває давню богословську, правову, духовну традицію, має свою завершену ієрархію. Згідно з церковним правом, Українська Греко-Католицька Церква є помісною Церквою, а не складовою частиною якоїсь іншої Церкви, тому й розвивається відповідно до своєї еклезіальної природи”.

Чітка і недвозначна позиція УГКЦ щодо власного Патріархату: “Думка про Патріархат Київської Церкви сягає своїм корінням щонайменше ХVI-ХVII століть, коли далекоглядні церковні мужі бажали об’єднати всіх українців-християн в одній Церкві у формі Патріархату. У 60-ті роки минулого століття на Другому Ватиканському Соборі його виразно озвучив святої пам’яті Патріарх Йосиф Сліпий, і відтоді аж до наших днів він не перестає розвиватися. І сьогодні ми, Владики Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, глибоко переконані в потребі такого устрою для зміцнення єдности Церкви і народу та належного їх розвитку. Цю позицію всі владики нашої Церкви висловили на Синоді у 2002 році, і сьогодні ми тільки очікуємо її визнання Святішим Отцем”, – зазначається у Зверненні.

Наївно думати, що провід РПЦ не знає реальної ситуації в УГКЦ, її справжньої історії та становища до актуальних питань церковно-релігійного життя. Насправді ж Московський Патріархат найменше цікавлять канонічні, еклезіологічні чи пастирські проблеми у взаєминах із греко-католиками. Для нього УГКЦ як у минулому, так і сьогодні не вписуються в духовну візію “третього Риму”, яку Патріарх Кіріл модернізував у формі специфічного “русского мира”, де немає місця церквам на зразок УГКЦ, що залишається надійним форпостом релігійної і національної самобутности українців. Саме тому РПЦ веде сплановану і цілеспрямовану політичну кампанію дискредитації УГКЦ та намагається залучити до неї Ватикан. У минулому, незважаючи на підпільний статус УГКЦ, така тактика була безуспішною. Не має вона шансів на успіх і сьогодні, коли українські греко-католики стали важливим чинником духовного життя Української держави.

 Богдан Червак, парафіянин церкви

Святого Миколи Чудотворця на Аскольдовій Могилі