Маркіян Когут“У моїй хатинці сходить Бог зі стін”

Марія Лазарович,

м. Косів, Івано-Франківська обл., Україна

 Милість Божа справді величезна, і хочу, дорогий читачу, поділитися з тобою нею як найбільшою цінністю свого життя…

Я жила в мальовничому гірському селі Бані-Березові, яке вигойдало мене на сильних невгамовних вітрах і вдихнуло багато любові до краси, до людей і тверду віру в Бога. Та яке б не миле і не дороге мені було рідне село, я мріяла про місто, про тверді асфальтові дороги – з народження я інвалід і пересуваюсь на візку, а гірська місцевість змушує сидіти в чотирьох стінах… А як сидіти у чотирьох стінах, коли в мене захоплення поезією?!!

Минули роки – я закінчила школу, Прикарпатський Університет, влаштувалася керівником літстудії, і в мене спалахнула, здавалось би, недосяжна мрія – мати власну квартиру в місті Косові. Однак у Бога немає нічого неможливого. Я свято вірила в це, молилася, сподівалася і причащалася в першу п’ятницю кожного місяця, тихцем відкладала свою пенсію та зарплату. І ось однієї благословенної ночі Господь відповів на мою молитву. Приснилося мені, що я сплю у своїй омріяній квартирі, а над моєю головою – велична постать Бога-Отця. Він говорив зі мною цілу ніч. А під ранок у моїй квартирі біля вікна з’явився Ісус Христос. Хоч я не запам’ятала жодного слова з розмови з Отцем, але була впевнена, що Він узяв мої проблеми під Свою Правицю, і незабаром упевнилась в цьому…

У жовтні 2007 року на роботі припадає мені проходити курси з підвищення кваліфікації. І хоч обласний інститут аж ніяк не пристосований до інвалідного візка, Бог дав мені сили, а добрі люди допомагали долати бар’єри, сходити на третій поверх, заходити в автобус. 5 жовтня Боже Провидіння веде мене в облдержадміністрацію, де я випадково потрапляю на засідання комісії, на якій розподіляють кошти вчителям, у котрих є проблеми з житлом. І, о чудо, – мені виділяють 25 тисяч гривень, а потім і районна рада не стояла осторонь.

У грудні 2007 року зауважую оголошення в районній газеті – продається однокімнатна квартира з усіма зручностями. Поїхала подивитися і завмерла: саме у цій квартирі я бачила Бога-Отця, отут, на цім місці, я говорила з Ним. Але ціна – 125 тисяч гривень, а з моїх заощаджень і п’ятої частини не буде! Приїхала додому, впала на коліна і молилася: “Боже, я не знаю, де взяти ці гроші, але Ти знаєш і Ти мені допоможеш”. Позичали в сусідів, родини – все докупи, і назбиралася потрібна сума. Хоч протягом цього часу я відмовляла собі у всьому (інколи навіть на хліб не було), проте вже новий 2008 рік я зустрічала у власній квартирі.

Змалку мені щастило на добрих людей. Божа Премудрість, яка бачить усіх і кожного чи то в селі, чи в місті, чи то в чиновницьких кабінетах, завжди приводила мене до тих людей, котрі могли порадити, навчити, допомогти. Їх дуже багато, і я вдячна кожному. Проте в цій статті я хочу особливо подякувати людині, котра подарувала мені рух, свободу. Це Маркіян Когут –  мудра, щира та добра людина, від якої я отримала в подарунок новенький інвалідний візок.

Будьте благословенні, пане Маркіяне, адже через Вас Всевишній виявив Свою Любов і Славу. Хай Божа Правиця прихилить усе щасливе, миле і святе до Вашої душі та убереже від лиха!

Хай моя розповідь прославить незбагненне Боже Милосердя і стане розрадою для тих, хто зневірився в усіх і в усьому і не знає, як далі жити. Щастя – не в грошах. Матеріального завжди бракуватиме, а духовне освячує кожну хвилину, воно завжди при тобі. Покладіться на Бога, а в Нього – неможливого не існує!

 PHOTO

Маркіян Когут