До 75-ліття від дня народження Любомира Романа Винара

Алла Атаманенко

2 січня 2007 р. виповнилося 75 років від дня народження Любомира Романа Винара – визначного українського вченого, автора численних і різнопланових наукових досліджень, засновника та багатолітнього редактора єдиного на Заході україномовного історичного журналу “Український Історик” та ініціатора і президента Українського Історичного Товариства, яке понад 40 років об’єднує українських вчених світу. Л. Винара обрано членом кількох американських наукових установ. Протягом життя вчений проявив надзвичайні організаторські здібності в українських, американських та європейських наукових інституціях, став ініціатором і часто безпосереднім реалізатором різноманітних наукових, видавничих та організаційних проектів.

Народився Любомир Роман Винар у Львові, в родині відомих українських педагогів Івана Винара та Євфрозини, з дому Дорик. Під час війни родина виїхала з України і середню освіту ювілят одержував в “таборових” гімназіях, спочатку в Карсфельді, а згодом в Берхтесґадені, яку закінчив у 1949 р. і вступив до Мюнхенського Університету Максиміліана Людвіка й Українського Вільного Університету.

 З молодих років Любомир Винар захоплювався літературою й історією, мріяв стати письменником. Він брав участь у діяльності студентського товариства “Січ”, пізніше – в Академічному товаристві національного солідаризму “Зарево” (Мюнхен), очолюючи його Літературну, згодом – Історичну комісію. В 1949-1950 рр. Л. Винар разом з товаришами заснував літературознавчий журнал “Юність”, біля якого гуртувалися молоді літературні сили еміграційної України. У 1951 році він був обраний наймолодшим членом Управи Спілки українських журналістів у Мюнхені.

У Мюнхенському Університеті Любомир Винар вивчав суспільні і політичні науки. У 1954 р. захистив в УВУ магістерську працю “Молдавські походи козаків”, а у 1957 році одержав докторат після захисту дисертації “Українсько-молдавські політичні взаємини в другій половині ХVІ ст.”. У 1964 р. – габілітувався в УВУ і став доцентом на кафедрі історії України. В майбутньому він не поривав зв’язків зі своєю alma mater, де пройшов шлях від доцента до звичайного (повного) професора на кафедрі історії України (ним став у 1974 р.).

Після переїзду до Америки в Клівленді очолював Академічну Громаду “Зарево”, друкував свої праці в журналі “Зарева” “Розбудова держави” і був членом управи осередку НТШ. У 1958 р. розпочав студії бібліотечних наук й архівознавства у Вестерн Резерв Університеті у Клівленді (Western Reserve University) під керівництвом видатного американського вченого проф. Джесі Шіри.

Понад 35 років Любомир Винар працював в американських університетах, де став засновником і організатором праці науково-дослідних осередків.

З ранніх років наукової діяльности Л. Винар був активним організатором й діячем українських наукових установ. У 1963 р. ним було засновано журнал “Український Історик”, а наприкінці 1964 р. його зусилля привели до створення Ініціативної групи Українського Історичного Товариства, в якому протягом понад 43-х років існування співпрацювали практично всі українські історики на Заході. Організаційній праці в УІТ та “Українському Історику” Л. Винар присвятив найбільшу частку свого життя. Ініціатор і натхненник, він був екзекутивним і науковим секретарем, від 1981 р. – головою Товариства, яке очолює до сьогодні.

Заслуговує на увагу і діяльність вченого в НТШ, з яким його пов’язує опрацювання гасел для “Енциклопедії Українознавства” та “Енциклопедії Україн­ської Діаспори”, співпраця в Історично-Філософічній Секції, проведення спільних наукових конференцій. У 70-х рр. ювілят був заступником голови Історично-Філософічної Секції НТШ в Америці.

Після відновлення в 1991 році Української держави Л. Винар значну увагу в науковій та організаційній діяльності приділяє Україні, де знайшов багато послідовників серед молодих українських вчених. Очолювані ним організації з його ініціативи стали співорганізаторами численних наукових конференцій в Україні, а також Конгресів Міжнародної Асоціації Україністів. Людина вражаючої енергії і працелюбности, він став ініціатором й одним із організаторів чотирьох Міжнародних Конгресів Українських Істориків.

Ювілят плідно працює науково. Він є автором численних праць з історії українського козацтва, історії української культури, історії державности України ХХ ст., з української історіографії, бібліографії, біографістики, етнічних досліджень та допоміжних історичних дисциплін, надрукованих українською, англійсь-кою, німецькою та іншими мовами. Серед його праць – близько 60-ти книг, в яких розглядаються різноманітні наукові проблеми. До бага­тьох наукових проблем Любомир Винар звертався вперше в науковій історіографії.

Ювілятом опубліковано значну кількість джерел до історії України та історії української історичної науки. Вчений справедливо вважається засновником прак­тич­­ного та теоретичного грушевськознавства як галузі наукового знання.

Він є редактором численних монографій і джерельних збірок, автором низки довідкових біб-ліографічних видань та серій, численних англомовних рецензій з історії та етнічних студій, в тому числі й на українознавчі видання.

За заслуги у розвитку української науки у 1984 році був обраний “Українцем року”, Президією НТШ у Львові був нагороджений медаллю Михайла Грушевського (Львів, 1994), Світовим Конгресом Українців – медаллю Св. Воло­димира (Торонто, 1993), Міжнародним Фондом М. Грушевського – “Дипломом за визначний внесок в справу повернення Україні М. Грушевського” (Київ, 1996). Його було обрано Почесним Академіком Національного Університету “Острозька Акаде­мія” (1999), почесним доктором Чернівецького Національного Уні-
верситету (2002), почесним про-фесором Волинського Державного Університету (2006), почесним доктором Національного Університе-ту “Острозька Академія” (2006).

Своє життя ювілят присвятив українській історичній науці, працюючи без винагороди, з вірою у “постання” незалежної України. Він завжди намагався включити українську тематику в американське наукове життя.

Бажаємо ювілятові довгих років творчої натхненної праці, що принесе користь рідній Україні, якій завжди належало його серце.