Сторінки Віри КЕ: Хроніка, Коментарі, Різне...

Дата в лютому

2 ЛЮТОГО 1929 РОКУ у Відні закінчився Націоналістичний Конгрес, на якому оформилася ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН). Утворення ОУН було реакцією на невдачу визвольних змагань 1914-1920 pp. і виявом бажання продовжувати боротьбу за відновлення самостійної Української держави. Єдиним успішним засобом для того ОУН вважала революційні методи боротьби проти окупантів України. На програму і характер політики ОУН мало великий вплив переконання, що за невдачу визвольних змагань відповідають українські соц. партії і що демократія не виправдовує себе в умовах боротьби народу за незалежність. Таке переконання в ОУН посилювала публіцистика Д. Донцова. Як передумову державного усамостійнення ОУН ставила перевиховання української людини і духовне відродження нації та її історичних традицій. ОУН розглядала себе не як партію, але як ідеологічно-політичний рух. За своєю програмою ОУН була інтегральною націоналістичною організацією. ОУН відстоювала принципи трудової приватної власности на землю, удержавлення лісів, копалень, залізниць, була за приватну власність і вільну ініціативу в розбудові торгівлі та кооперації і всього, що важливе для оборони держави. У 1930-х роках ОУН стала найактивнішою українською політичною силою на Західній Україні, насамперед у Галичині та на еміграції. В її лави вливалася насамперед студентська, а далі міська і сільська молодь, а її зростанню сприяли традиції української збройної боротьби, головно Української Галицької Армії та Січових Стрільців. В ОУН панувала фанатична атмосфера патріотизму, самовідречення, готовности жертвувати своїм життям. На уяву молоді діяли такі постаті УВО і ОУН, як Ольга Басараб, Ю. Головінський, Д. Данилишин, В. Білас. ОУН була ініціатором або масово включалася у святкування історичних подій, річниць та в демонстрації проти польської влади. Поліція завдавала серйозних ударів ОУН, але на місце заарештованих, засуджених або засланих до концентраційного табору в Березі Картузькій приходили нові кадри. Провідними провідниками і діячами ОУН у Західній Україні в 1930-х роках були: С. Бандера, О. Бойдуник, З. Книш, Б. Кравців, М. Лебедь, С. Охримович, Л. Ребет, Я. Стецько, Р. Сушко, Р. Шухевич, В. Янів і багато інших, а на еміграції: Д. Андрієвський, Я. Барановський, О. Бойків, М. Капустянський, О. Ольжич-Кандиба, Є. Коновалець, А. Мельник, М. Селешко, О. Сеник, М. Сціборський і також багато інших.

У 1940 р. стався розкол в ОУН на еміграції на тлі тактичних, психологічних та персональних розбіжностей, що почали наростати вже у 1980-х роках. Провідні, але молоді віком члени ОУН, головно ті, що були суджені за вбивство Пєрацького, вважали себе представниками революційної боротьби і закидали ПУН, що він відірвався від революційної дійсности в Україні. Розгорнулася гостра боротьба між двома фракціями ОУН, але і одна, і друга фракції не переставали боротися за незалежність України. В лютому 1954 р. стався новий розкол в ОУН, і виринула третя фракція, членів якої називали “двійкарями”. Від того часу вже дуже мало залишилося живих перших оригінальних членів з одної, з другої чи з третьої, а Україна, хоч незалежна і вільна, мусить разом з усім населенням світу боротися за життя ЗЕМЛІ!

“Що нам остало з тих літ?” – слова з популярної пісні

Під час Другої світової війни (1944) місто Касіно в Центральній Італії було центром запеклої війни між фашистами-німцями (бо протягом 20 років прем’єр-міністром Італії був фашист Муссоліні) та альянтами. Битви проходили на горі Монтекасіно, довкола монастиря монахів Бенедиктинського Чину  і в самому монастирі. Цей монастир збудував у 529 р. ігумен монахів (пізніше Папа Віктор Третій) на місці Аполлонської святині. Монастир став осідком Чину Святого Бенедикта з Нурсії. Кілька століть він був провідним у Західній Європі, але його знищила Ломбардська Ліга північних міст Італії в 590 р., потім сарацени в 884 р. і землетрус у 1349 р. За кожним разом монастир відбудовували, бо він був центром науки, особливо в ділянці медицини. Відому Медичну Школу в Салерно заклали та утримували монахи з Монтекасіно. 1866 року церковний чи державний уряд скасував монаше життя, і монастир Монтекасіно став національним монументом. Після упадку італійського фашизму, під час Другої світової війни, німці зайняли місто Касіно, а монастир Монтекасіно вживали як фортецю. Коли альянти вступили до Касіно, битви німців з альянтами дуже знищили монастир, але потім американці помогли його відреконструювати. У 1944 р. альянти прорвалися через німецьку облогу, монастир був зруйнований, а місто абсолютно знищене.

У тих запеклих боях брав участь Михайло Назаревич. Мені здається, він одинокий живий ветеран з часів битв у Монтекасіно. У День Пам’яті 2008 року він провадив представників організацій з вінками до монументу і “професійно” салютував, коли вони клали вінки до пам’ятника. 2009 року він здебільшого сидів на кріслі або стояв кілька хвилин, спертий на палиці. Його функцію сповняв його син Роман.

Ліричний баритон Джіно Куіліко, який у 1992 р. був відзначений Орденом Канади, за своїх студентських років жив у Торонто і працював у свого знайомого Еда, власника підприємства різних домашніх послуг. У перший день праці Ед доручив йому здерти з підлоги хати верстви старої пасти. Джіно, як нормальний підліток, кудись поспішав і виконав свою працю ось так: “біг пес через овес”. Вдоволений, що йому вдалося так швидко з усім упоратися, він покликав Еда, щоб перевірив його роботу. Ед відразу помітив різні недотягнення і сказав: “Знаєш, Джіно, нема неважливих робіт, є тільки неважливі люди”. Він не кричав, а проте Джіно був дуже засоромлений і обіцяв Едові і сам собі, що завжди в житті старатиметься робити все якнайкраще, незалежно від того, яким малим було б завдання. Це була для Джіно Куіліко лекція, якої він ніколи не забув.

Ставши оперним співаком, він часто згадував Еда і в найважчих моментах своєї кар’єри перефразовув його слова: “Нема неважливих ролей, є тільки неважливі співаки”. Джіно Куіліко співав з найвизначнішими співаками світу, такими, як Паваротті, Каррерас, Плачідо Домінго, і помітив, що всі вони мали одну спільну прикмету з його першим грубуватим, але вправним майстром Едом – незалежно від того, що вони робили, які незначні ролі співали, вони вкладали в них усі свої думки, увагу і серце. Для мистця нема маловажних ролей, є тільки маловажні мистці.

Пригадую, в дитинстві я бачила в театрі виставу оперети “ВІЙ”. Там було багато пописових ролей, але Микола Бенцаль, незрівнянний актор театрів у Галичині, вибрав для себе роль дядька, що прийшов з жінкою на ярмарок. За короткий час жінка прибігла до нього з плачем, що бурсаки вкрали їй гроші. Дядько-Бенцаль гордо почав вивертати свої кишені і гордо повторювати: “А ти ховай, як я ховаю”. Очевидно, і його бурсаки обікрали, але цей епізод був так знаменито виконаний, що з цілої вистави глядачі найкраще запам’ятали фразу Бенцаля: “А ти ховай, як я ховаю”. Ця фраза досі мандрує між людьми.

Офіційне закінчення 2009 року

31 грудня, у день Св. Севастіяна за Юліянським календарем і в день Св. Меланії Римлянки за  Григоріянським календарем, люди офіційно прощали 2009 рік і гучно вітали 2010 рік, що мав появитися 1 січня, у день Св. Боніфатія за Юліянським календарем і в день “Обріз. ГНІХ, Вас. В.” за Григоріянським календарем. Люди їли, зустрічалися, віталися і в приватних домах, і в залах громадських організацій, і в залах, що належали до церков. Тому, що в Торонто до того часу не було ні снігу, ні урагану, ні морозу, Новорічні забави за Григоріянським календарем були і веселі, і успішні, і багатолюдні! Ми прощали 2009 рік у залі при церкві Св. Димитрія, бо ми живемо недалеко цієї церкви. Вечір почався багатою, смачною вечерею з вином. Потім почала грати музика, а гості почали танцювати – спочатку по кілька пар, а потім всі танцювали на переміну. Хоч бракувало чоловіків, бо тепер усюди чомусь не вистачає чоловіків, та оркестр грав так ефективно, щиро і талановито, що всі танцювали хто з ким міг. А о 12 год., опівночі – знаєте, як Новорічні забави кінчаються: більшість гостей пішла додому, решта приготовляються іти додому і никають за калошами, плащами, квитками на трамвай, тоді п’ють шампанське, обіймаються, цілуються і бажають собі “Веселих Свят і Щасливого Нового Року”, що прийдуть за Юліянським календарем.

Головними спонсорами Ново-річної вечері і забави з нагоди Григоріянського Нового Року була родина НЕВЕДЮКІВ, власників чотирьох похоронних заведень.

Концерти... Концерти...

Торонто є співуче, музикальне і танцювальне, особливо перед і по Різдвяному сезоні. Я могла бути тільки на Різдвяному концерті музичної школи, що називається “ТОРОНТО ФАКУЛЬТІ ОФ МЮЗІК”. Директор школи – пані Петті Сервіні. В цій школі вчать виключно гри на інструментах, співу і любові до музики. Учителі майже всі з високими освітами, з різних країн і різної раси та національности. Українець пан Микола Стадник там є музичною душею. Він приїхав з України з талантом, вмінням  грати на кількох інструментах і має вишколений голос, але тепер віддається тільки інструментам і виступає з оркестром “Біґ Бенд”. Ця школа, як і наші українські школи, має проблеми із шкільними будинками, де їх приймають без прихильности, все перед ними замикають, навіть так звані “дженітори” забирають за обслугу гроші в кишені і лишають для дітей усе позамикане, не позамітане, не приготовлене до ужитку з натяком “не вільно – НОТ АЛАВД”. Проте і українці, і ті всі, що приїхали звідти, де панували “сатрапи”, привикли давати собі раду в найгірших обставинах. Концерт музичної школи “Торонто Факульті оф Мюзік” відбувся дуже гарно, зворушливо і з ентузіазмом, хоча сцена була майже темна, бо “криза”, і треба ощаджувати електрику. Хтось із тих дітей колись стане відомою людиною і згадуватиме теперішні часи, що було добре, що зле і що могло би бути краще. Треба завжди думати, що хтось колись буде про нас згадувати без сентименту, може, і зі сльозою в оці і з перспективи нової ери.

На марґінесі ще подам, що школа “Торонто Факульті оф Мюзік”, крім навчальної праці і підготовки до екзаменів у консерваторії, відома своїм підходом до заохочення дітей виступати на сцені, організує дуети, тріо, квартети, а літом веде музичні табори. Заплачений “дженітор” міг для концерту школи хоч позамітати підлогу...

А концерт був Різдвяний, не “в стайні убогій”, тільки в Торонто, у великім будинку коледжу...