До 100-річчя від дня народження художника Миколи Малинки

Яготин – одне з тих чарівних містечок на Київщині в Україні, де тісно переплелися штрихи сьогоднішнього і вчорашнього. Що не камінь тут – то й історія, що не ім’я – то й характер. Серед тих імен є одне, яке, можливо, не знають у Канаді так, як знають в Яготині. Це – ім’я Миколи Панасовича Малинки, художника... Художника не просто “від пензля”, а “від Бога”, бо ні про кого не почуєш ось, скажімо, таке: “Оце як повернете од станції направо і минете Малинчину хату...” Або: “Міський базар?.. Так це ж недалечко, одразу за Малинчиною хатою...” Що ж то за “Малинчина хата”, що служила і досі служить людям замість дороговказу? Зразу скажу: це єдиний дім в Яготині, де німа цегла ніби промовляє до перехожих. Микола Панасович, будуючи його десь у 1970-х, чіпко, як і годиться артистичній натурі, вловив глибоко затамований загальний настрій і висловив його... у кафельній мозаїці на всю стіну. Зобразив він на ній молоду українку у вінку та вишиванці, в руках – старовинна кобза. Не було людини, яка минула б ту хату байдуже.

Микола Панасович був з тих митців, що мав “чуття на тему”. Важко сказати, чи від природи воно було даровано йому, чи надбано під час навчання (в Київському художньому інституті 1933–1937 рр. та Московській студії художників-баталістів ім. Грекова 1937–1939 рр.) і роботи у студії прикладного мистецтва на самобутній Гуцульщині... Але на його картинах кожен знаходить саме те, що шукає. Сам же художник ніколи не носився з ідеєю пропхнути свої твори на видноту, як траплялося з іншими. Хоча йому ще й щастило жити та творити разом з Олександром Степановичем Непорожнім – людиною, яка була згустком організаторського хисту, віри в Україну та її людей. Такому чоловіку, як Непорожній, достатньо було мазка, щоб зрозуміти, якої сили хист водить пензлем. Отож картини Малинки досить скоро стали наповнювати експозиції не тільки місцевого історичного музею (у створенні якого, до слова, він був і сам активним), а й сільських музеїв району, а по відкриттю – і місцевої картинної галереї та музею освіти; згодом стали виставлятися на виставках, у т. ч. і в столиці України Києві. Серед них окремого слова варта його портретна галерея.

Як і всі художники, він був дитям матінки-природи... Ніхто, крім самого нього та Всевишнього, не знав, скількома потами вмивався, доки добивався точного мазка. Краєвиди місцевої річки Супою лягали на Малинчині полотна тими картинками, над якими завмирає душа. А біля полотна “Батьківський двір” люди стоять довго, мов перед “Монною Лізою” Леонардо да Вінчі...

Не помилюся, коли скажу, що Шевченко займав у творчості М. Малинки досить видне місце. Хоча... займала його і постать вождя революції Леніна. Та то творилося в рамках заполітизованого мистецтва, як зізнавався Микола Панасович журналістам районки. Шевченко ж був для душі... для совісті. Інакше чи й поясниш інтерес 40-річного художника до скульптури, скажімо? Яготин не мав на той час жодного пам’ятника Шевченку, хоча саме тут були написані його твори “Тризна”, “Близнюки” та “Археологічні записки”, намальовані портрет князя Миколи Рєпніна, автопортрет та сепія “Шевченко малює селянський двір”... Тож ідея створення проекту погруддя на певний час заволоділа митцем. А скільки його душі забрало само ліплення!.. Починав у сумнівах, тривогах і навіть відчаї, бо, по суті, був у цій царині початківцем. А як дійшла черга до відливки, то заходилися вдвох із дружиною, Олександрою Іванівною, як колись біля колиски: замішували бетон, заливали його до бездонної, здавалося, форми, вкладали каркас... 18 жовтня 1959 року погруддя було встановлено на постамент урочисто, як і годилося монументу. А Микола Панасович, ощасливлений успіхом, уже виношував інші задумки. Завдяки яким до історичного ландшафту міста було додано згодом інші пам’ятники і стели, навіть герб Яготина був встановлений при повороті із траси Київ-Харків,.. доки комусь із чиновників привидівся в дизайні “заборонений” тоді тризуб.

Тоді як скульптор Микола Малинка працював над своїм первістком – погруддям Кобзаря України, в Канаді уже стояв кілька років, з 1951-го, пам’ятник Тарасові. Наступного року там же, в Оквіллі, відкрив перед відвідувачами двері і музей Т. Шевченка – єдиний на континентах Північної та Південної Америк. Чи треба говорити про те, що 500 експозицій з України, зокрема від Державного музею Т. Шевченка в Києві, стали для музею тією серцевиною, якій важко було скласти ціну? Серед них було зо два десятки талановитих малярських робіт шевченківської тематики. Однак... чиясь нечиста душа знехтувала святинею: 16 вересня 1988 року музей було підпалено, уся його експозиція згоріла дотла... Мине не один рік, доки українські іммігранти створять новий музей, вже у Торонто (1995 р.), звернувшись за допомогою до всіх в Україні, кому дорога пам’ять про Кобзаря. Серед тих, хто щиро відгукнувся, був і мій земляк Микола Малинка. Він довго думав, яку зі своїх робіт відіслати до Канади. Вибір упав на копію автопортрета Шевченка та картину “Флігель в маєтку Рєпніних в Яготині”. Остання відображала будівлю, в якій зупинявся Тарас, гостюючи у князів Рєпніних (перший його візит датований 1843 роком).

Шевченківська тематика наче перекочувала в нього з “Кобзаря” на полотно, відтворюючи епос боротьби за волю та побут козацької України, стражденну долю нашого терплячого народу: “Козача сотня повертається з походу”, “Кобзарі”, “Запорізький курінь вечеряє”, диптих “Ясир” та “Невільничий ринок у Каффрі”...

“Кобзарі”, як і багато інших полотен, демонструються в картинній галереї Яготина – міста, де минуло життя художника і де його навічно внесено у списки почесних городян. Якщо комусь з читачів випаде на долю побувати в тих краях, не миніть нагоди побачити цю картину і всі інші, а також скромну “Малинчину хату”, що пережила свого господаря (у ній проживає тепер син художника Юрій з сім’єю). Малинка був не просто митцем... Він був господарем своєї душі, світлицю якої наповнював щирими тривогами та чистими помислами. Саме в таких, як Малинчина, світлицях плекаються ті вічні істини, до яких, мов до криниць, припадаємо все своє життя.

Тетяна МакКой,

незалежний журналіст (Ілліной, США)

PHOTOS

1 - Автопортрет Миколи Малинки

2 - “Кобзарі”. Микола Малинка. Експонується в картинній галереї м. Яготина