Презентація DVD українського композитора Олександра Яківчука

Микола Ліщук, музиколог

Мені, людині в музиці не новій, випала приємна нагода побувати на презентації симфонії-реквієму Олександра Яківчука “Тридцять третій”, що відбулася в галереї КУМФ 2 грудня ц. р. Ця подія визначна не тільки своїми безперечними музичними досягненнями, але й високим рівнем організації згаданого заходу. Вчасно була зроблена реклама і на телебаченні, і на радіо, вчасно вийшли газетні матеріали та були розіслані летючки і запрошення. Отже, це перше. Друге, як мені стало відомо, у даному проекті брала участь Фундація “Будучність”, яку очолює пані Оксана Процюк, та бепосередній спонсор проекту – Фонд імени Ю. Скрипчинського, заснуваний пані Галиною Скрипчинською. Вони були, так би мовити, головним спонсором проекту. Але, крім них, спонсорами були ще й Українська Кредитова Спілка, якою керує пан Тарас Підзамецький, агенція “Астро-Травел”, Друкарня Василіян, масмедія “Міст” та корпорація “Міст”, а також цілий ряд приватних осіб: пан Богдан і Роман Жаровські, пан Богдан Слабак та пані Інета Понтака. Отже, як ми бачимо, багато справжніх патріотів долучилося до цієї благородної справи. Глибокий уклін їм і шана від українського народу!

Але повернімося до самої події. Відкрила презентацію пані Галина Винник, голова Торонтського Відділу Ліги Українок Канади (яка, до речі, також працює безпосередньо у Фундації “Будучність”). Після теплого привітання вона надала слово Архієпископу УПЦ Владиці Юрію. Всім відомо, що Владика Юрій має вищу музичну освіту, що дало йому можливість вільно говорити про музичні достоїнства симфонії-реквієму О. Яківчука. Його виступ можна вважати першою професійною вербальною рецензією на згаданий твір. І, як можу сам засвідчити, ця оцінка була найвищою. Владика Юрій не міг приховати сліз, говорячи про цю музику. А знає він її чудово, бо прослухав з партитурою щонайменше кілька разів. Видно було з усього, що музика зачепила Владику Юрія за найпотаємніші струни душі.

Далі було надано слово генеральному консулові України в Торонто панові Олександрові Данилейку, який також висловив декілька влучних професійних суджень про музику, чим приємно здивував присутніх. Як виявилося згодом, пан консул у минулому був скрипалем. Вийшли загалом цікаві виступи, повні емоцій та похвал на адресу композитора.

Сам композитор практично зовсім не говорив про свою музику, хоча, на мою думку, це могло бути цікавим для присутніх. Пан Олександр щиро подякував спонсорам за підтримку, представив їх громаді, а також подарував кожному спонсорові DVD зі своїм автографом. А далі присутні мали можливість побачити і почути симфонію-реквієм на великому екрані повністю.

Дозвольте і мені розповісти про свої враження від прослухання цього монументального твору. Він присвячений пам’яті жертв Голодомору-Геноциду українського народу. Тема вічна і свята для кожного українця. Музика максимально відбиває той емоційний стан, що створюється високою поезією. На мій погляд, нічого ні відкинути, ні додати – все на своїх місцях. Особливо вражає велична хорово-оркестрова палітра твору. Відчувається рука справжнього Майстра. Часто, признаюся, мене охоплювало відчуття, що я слухаю абсолютно геніальний твір, особливо це відчувалося у фіналі зі словами:

Де пшениця росте густа на полях оддалік Грушового, –
Не минаймо того хреста на могилі села неживого...
Сумно Ворскла тече й Сула, стогне світ понад Пслом і Хоролом.
Скрізь, де з Голодом Смерть пройшла, біля кожного міста й села, –
Встань, народе, без ліку й числа, хором траурним, пам’ятним колом!
Стань вінком, стань життя ореолом, бо засуджено зло і проміниться Правда,
Правда – жива!

Відбувається така висока, могутня по-бетховенівськи концентрація енергії в музиці, що мимоволі думаєш: ні, наш народ непереможний! І серце наповнюється якоюсь катарсисною радістю – просвітленням, і хочеться щиро потиснути руку композиторові Яківчуку – людині, яка створила такий непересічний твір! Слава Богові, що цей чоловік тут з нами, що він живий, що він ще може багато чого створити. Мені вдалося потім з ним познайомитися особисто, поговорити, поставити декілька запитань.

Як розповів мені сам композитор, створення симфонії-реквієму “Тридцять третій” має вже свою історію. Твір був написаний разом з відомим в Україні поетом Василем Юхимовичем, який у свій час особисто пережив Голодомор. Отже, писав про це не з чужих слів, а, як то кажуть, „кров’ю серця”. Вірші були написані у стислий термін, всього за кілька днів. О. Яківчук відразу ж приступив до роботи. Через півтора місяця симфонія-реквієм була готова. Сталося це 13 січня 1990 року. Але потім твір пролежав на полиці довгих 13 років, бо при “совєтах” ні про який Голодомор і мови не могло бути. Куди тільки не зверталися автори з цим твором! Але, підкреслює композитор, НІХТО не брався цей твір виконувати. Під будь-яким приводом. Одним словом – совєтчина. Тільки у вільній Українській державі його віднайшов і виконав диригент Олександр Жигун зі своєю капелою „Почайна” у 2003 році. На жаль, поет В. Юхимович не дожив до цієї дати. Власне, запис концерту, який ми бачили на DVD, був зроблений у грудні 2003 року в Будинку органної та камерної музики у Києві Українським державним телебаченням.

Ідея видання DVD симфонії-реквієму “Тридцять третій” О. Яківчука має свою високу мету: всі кошти від продажу підуть на спорудження пам’ятника жертвам Голодомору в Торонто. Відкриті рахунки під назвою “HOLODOMOR-33” у Кредитовій Спілці “Будучність” – рах. № 47752, та в Українській Кредитовій Спілці – рах. № 4969592. Композитор О. Яківчук вже вніс свою частку, він віддав свій інтелектуальний продукт – симфонію-реквієм “Тридцять третій” безкоштовно на це святе діло. До речі, кожен бажаючий може купити DVD “Тридцять третій” у будь-якому відділенні “Будучности” або Української Кредитової Спілки. Ваші гроші автоматично підуть на вищевказаний рахунок. Крім того, ви можете скласти і пряму пожертву на пам’ятник, не купуючи DVD.

Отже, дорогі канадійці-українці, непрямі нащадки тих замучених Голодом жертв, віддаймо і ми свою дещицю на цю всенародну справу, збудуймо пам’ятник у місті Торонто! Даймо тим самим світові пряму вістку про себе як про великий цивілізований народ, що пережив найбільшу у світі трагедію – Голодомор. Прикладімося і ми до цієї акції, яку розпочав Президент України Віктор Ющенко. Тільки спільними зусиллями ми доб’ємося визнання світовою спільнотою Голодомору як акту Геноциду. Це потрібно нам, це потрібно нашим дітям і онукам.

Це – святе.