Йшов Микола лужком…

Від хати і до хати,
Снігами через лід, 
Спішить, спішить завзято
Старенький сивий дід. 
 
Він в шапці-невидимці,
У теплім кожушку. 
Приніс усім гостинці 
У чарівнім мішку. 
  (Н. Тріщ)

Шкода, що після прочитання вищенаведеного віршика багато дітей в Україні скажуть, що мова йде про Діда Мороза. Оскільки керманичі СРСР намагалися викоренити з людської свідомості будь-які християнські традиції та цінності – нашим традиційним прикладам для наслідування знаходили заміну. Бога замінила постать вождя, святих підмінили на героїв Другої світової та ударників соціалістичної праці, Святого Миколая заступив Дід Мороз, а цінність життя кожної людини розвернули у протилежний бік аж до ідеї, що людина є гвинтиком держави, а значить держава (тобто обмежене коло наближених до влади) могла спокійно принести життя людини, чи навіть цілої нації, в жертву “світлому майбутньому”.

А чому я пишу про це в Канаді і який зв’язок зі Святом Миколая? Нехай мені пробачать ті, хто розділяє політику і збереження наших традицій. Хтось плекає думки на кшталт: “А навіщо нам, канадським українцям, перейматись Україною? Це ж можуть сприйняти як втручання в її внутрішні справи! Народ України обрав ту владу добровільно, то нехай самі і розбираються”. Здається, тут має місце певне нерозуміння становища, в якому перебуває українське населення. Я навіть не впевнена, чи всі його складові можна назвати українським народом.

До 1991 року Україна перебувала під тотальною окупацією комуністичної партії, в тому числі окупацією інформаційною, тож не дивно, що у багатьох людей, хто народився і ріс в ті роки, склався певний світогляд, що не дозволяє сприймати більш демократичні, а тим більше християнські цінності. До цього слід додати, що протягом панування СССР на українських землях суспільно-активну, інтелігентну частину українського населення, а також господарників-хліборобів було переселено, а більшість просто винищено геноцидом. Їх місце посіли люди, лояльні комуністичній партії та щиро (!) переконані у правильності радянської ідеології. Цим людям і тепер важко сприймати демократичну риторику як таку. Вони і надалі вірують в якусь міфічно міцну постать: як не в “крєпкого хозяйствєнніка” (міцного господаря) Януковича, то в “сильну руку Кремля” – Путіна, або за звичкою голосують за комуністичну партію.

Небагато змінилось і з року 1991-го. Як повідомила письменниця Оксана Забужко: “Українці не володіють своїм інформаційним полем. Україна не володіє собою, її не можна вважати незалежною. Іде “путінізація суспільства”. В сучасній Україні більшість мас-медіа належить зовсім не патріотично налаштованим медіамагнатам, преса виходить переважно російською мовою; поширений вид заробітку журналістів – замовні статті. Особливо на сході України та в Криму левову частку українського телебачення займають продукти, які пропагують зовсім не рідні українцям ідеали, не кажучи вже про християнську повагу до цінності та гідності людського життя – героїзація людей, затверджених ще радянською пропагандою, кримінальних провідників, працівниць секс-індустрії. Переважно це продукти сучасного російського кінематографу та російського поп-мистецтва. Тож не дивно, що люди, для яких позитивним героєм є бандит, а успішною поведінкою в житті є використання переваги фізично сильнішого (особливо сили додають зброя та влада) над слабкішим, голосують за людей з кримінальним минулим або вірять у спасіння під проводом комуністичної партії. Україна програла інформаційну війну майже без бою, і це наша спільна поразка.

Що прикро, українські мас-медіа формують майбутнє України – її дітей, її молодь. І допоки українські діти будуть ходити повз пам’ятники катам українського народу, мешкати на вулицях імені катів українського народу, співати “блатні” пісні та продовжувати виховувати своїх дітей у радянській спадщині – нічого не зміниться в їх свідомості, бо саме це є нормою і реальністю їх життя в умовно незалежній Україні. Вони і надалі будуть обирати політиків, інтереси яких протирічать інтересам українського народу.

Тож бажаю маленьким українцям в Україні і в Канаді, щоб до них з подарунками приходив Святий Миколай у день 19 грудня, а не Дід Мороз у Новий Рік. А дорослим українцям бажаю заборони комуністичної ідеології та прирівняння її до фашистської, з подальшою кримінальною відповідальністю для людей, причетних до комуністичних злочинів проти людства, їх всесвітнє засудження. Належна оцінка світової спільноти комуністичним ідолам та ідеалам, спадкоємицею яких стала Росія, Китай, Північна Корея та деякі інші, суттєво допомогла б Україні у вихованні нового покоління людей, здатних працювати в її інтересах. І було б прикро, якби канадські українці відвернулись і залишили своїх братів в Україні “розбиратись самим”.

Наостанок – вітаю усіх з Різдвяними Святами, що наближаються! Це час примирення – із самим собою та з іншими, час пригадати, якими ми можемо бути добрими, мудрими та уважними.

Наталя Поважнюк,

Монреаль