Юліанський стиль для України

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

Призначенням Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра, фактично, завершився процес реконструкції  в Україні “помаранчевої” влади. Існує лише одна суттєва відмінність нинішньої ситуації від зразка 2005 року, а саме: сьогодні ключовою особою, своєрідним символом “помаранчевого успіху” є не Президент України Віктор Ющенко, а прем’єр Юлія Тимошенко.

У даному випадку йдеться не лише про низький рейтинг першого й відносно високий другої. Передусім мається на увазі нова суспільно-політична дійсність, коли Україна від президентської за формою правління країни перетворилася на “канцлерську”, у якій повноваження керівника уряду є такими, що дозволяють вирішувати не лише соціально-економічні, а й політичні питання.

Як скористається новими повноваженнями Юлія Тимошенко? Наскільки успішним буде її друге “пришестя”? Що від нього отримає країна та її громадяни? Врешті, яким є майбутнє України у зв’язку із поверненням до реальної влади ще віднедавна головного опозиціонера країни?

Зрозуміло, що сьогодні не існує вичерпних відповідей на усі питання. Сама ж Ю. Тимошенко на першому засіданні уряду визначила кілька пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів: прийняття Державного бюджету, який має “служити Україні”, опрацювання програми діяльності уряду, а точніше трансформації програми “Український прорив” в урядовий документ, а також визначення головних пріоритетів у діяльності міністерств та інших органів виконавчої влади. Крім того, Ю. Тимошенко пообіцяла здійснити аудит діяльності свого попередника, що дозволить їй не брати на себе  “гріхи” попереднього уряду.

Перші кроки Тимошенко на новій посаді важко назвати “революційними” чи такими, що проливають світло на зміст та характер діяльності нового українського уряду. Натомість цікаво пригадати досвід її попереднього урядування, який можна назвати більш ніж промовистим.

Нещодавно відомий економіст Богдан Кушнір в “Українській правді” назвав деякі позитиви та негативи діяльності першого уряду Тимошенко.

До позитивів, на його думку, можна зарахувати суттєве зростання сум зібраних податків.  Правда, це було значною мірою пов’язано з переляком значної частини представників великого бізнесу у зв’язку з приходом до влади нового Президента, обраного на хвилі Майдану. Крім того, ризик попасти під каток реприватизації змусив олігархів зменшити обсяг прибутків, що виводились за межі України.

Досягненням можна вважати реалізацію програми “Контрабанді стоп”, завдяки якій вдалося скоротити обсяг контрабанди та збільшити обсяг зібраних митних зборів та податків.

Юлія Тимошенко не боялася  слова “реприватизація”, що у подальшому  дозволило  вигідно, за ринковою ціною продати “Криворіжсталь”.

Негативів, на думку згаданого економіста, більше. Це передусім
– відсутність реальної урядової програми. Чинна та той час програма “Назустріч людям”  була викладена  у “філософсько-поетичному стилі”, що свідчило про відсутність реальної стратегії розвитку держави. Серйозний закид Тимошенко – це  “революційний хаос” та повний розвал системи виконавчої дисципліни; не розуміння цілей та завдань адміністративної реформи; вкрай неефективна діяльність Кабінету Міністрів як колегіального органу, що покликаний вирішувати стратегічні питання державного розвитку. Пригадуються багатогодинні засідання уряду, під час яких розглядалися другорядні питання, а не вирішувалися стратегічні проблеми.

Очевидно, що кожен не байдужий може примножити як “позитиви” так і “негативи” діяльності уряду Тимошенко, а отже зробити для себе висновок про “юліанський стиль” управління економічною та соціальною сферами країни.

При цьому впадає у вічі, що сьогодні про діяльність уряду Тимошенко говорять, як правило, не в соціально-економічному, а виключно політичному контексті. Іншими словами,  призначення Юлії Тимошенко на посаду керівника уряду розглядається як початок нею нової виборчої кампанії, цього разу – за посаду Глави держави.

У такому випадку з’являються такі ризики для України: у довгу шухляду відкладається  реформа системи соціального забезпечення, пенсійної та комунальної сфер. У передвиборчий період такі “непопулярні” реформи ніхто не здійснює. Існуватиме загроза зростання гіперінфляції, оскільки, з одного боку, зростатимуть ціни на газ, з другого, будуть спроби здійснити суттєві виплати по знеціненим вкладам, тобто мова йтиме щонайменше про суми в розмірі п’ятнадцяти-двадцяти мільярдів гривень вже в 2008 році. До того ж дадуться взнаки спроби виконувати інші соціальні зобов’язання, видані під час останніх виборів.

Не потрібно забувати про обов’язкове для виконання рішення Конституційного Суду щодо відновлення державних виплат за усіма соціальним пільгам, які щедрою рукою затверджувались народними депутатами впродовж багатьох років, хоча згодом більшість з них так реально і не фінансувалось державою. А це – додаткові 60-80 млрд. грн. бюджетних коштів на рік.

За таких обставин Юлія Тимошенко, якщо включиться у виборчу кампанію та погодиться на відвертий соціальний популізм, може й стане Президентом України. Та що буде з Україною?

Але цілком ймовірний інший сценарій розвитку подій. Маючи хоч і незначну, але реальну більшість у Верховній Раді, а також такого союзника як Президент України, новий уряд відкладе на бік усі “політичні питання” й розпочне реальні соціально-економічні пе-ретворення.

Зокрема приступить до побудови сучасної конкурентоспроможної економіки на основі розвитку інвестиційної діяльності, заохочення спрямування фінансових, техно-логічних та організаційних ресурсів на інноваційні цілі.

Бюджетна політика буде узгоджуватися із цілями дов-гострокового економічного зрос-тання. Запроваджуватимуться су-
часні підходи та принципи адміністрування державних видатків, які сприятимуть підвищенню ефективності витрачання бюджетних коштів та перетворенню бюджетної політики на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку в умовах ринкової економіки.

Буде реформовано податкову систему, в тому числі завершено розробку та ухвалення Податкового кодексу України.

Соціальна політика держави буде чесною: припиниться практика ухвалення законів, які встановлюють пільги чи соціальні виплати, не забезпечені можливостями державного бюджету.

Невідкладно й глибоко буде реформовано житлово-комунальне господарство; запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ який враховуватиме принципи економічної доцільності та соціальної необхідності, що призведе до забезпечення соціально-економічного балансу територій.

Нарешті буде розмежовано повноваження між рівнями місцевого самоврядування за принципом субсидіарності з тим, щоби не допустити дублювання та подвійного підпорядкування функцій і завдань місцевого самоврядування.

Розпочнеться реальна боротьба з корупцією, бізнес буде відокремлено від влади.

Це далеко не повний перелік заходів, які слід здійснити, щоб вивести країну із стану стагнації. До речі, вони не придумані нами, а взяті із “Угоди про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді України VI скликання”.

В уряду Тимошенко з’явився шанс: здійснити український прорив, не лише на словах, а й на ділі.