Орест Павлів – “Гірський Орел”

Eстафета пластових вогнів у сторіччя заснування Пласту

Двадцятий вік, що його поети назвали жорстоким, як вовчиця, – щойно народився, і дещо пізніше, але майже разом із ним – народився Пласт. Двадцятий вік – це час, в якому найкращі сини і дочки України декілька разів підносили вгору “червону калину”, вік, в якому вони часто засвідчували свою державну зрілість і численними виявами героїзму стверджували свою вірність найвищим ідеалам української державности. Всі ці великі й вагомі роки нашої недавньої історії нерозривно пов’язані з Пластом.

На заранні тієї доби – 100 років тому, поряд з іншими українськими молодими групами і установами, народилася скромна юнацька організація. Вона назвала себе дуже просто й по-козацькому, але традиційно – ПЛАСТ.

Завдяки родоначальникові Пласту, доктору Олександрові Тисовському-Дротові, ця організація досить скоро оформилася – методично і концепційно та ідейно і світоглядно.

І вже після неповних двох років, із вибухом Першої світової війни, багато пластунів замінило свої мандрівні кийки і палиці на шаблі та рушниці, а пластові капелюхи – на вояцькі шоломи. Подібне повторилося згодом, під час Другої світової війни, коли в рядах Української Повстанської Армії опинилися сотні найбільш ідейних пластунів.

Чотири літери С К О Б і чотири символи: Сильно, Красно, Обережно, Бистро. Ці слова стали не тільки привітом, але й нормою щоденної поведінки пластунів, стали частиною їх характерів.

Патроном своїм Пласт прийняв Святого Юpiя – найбільшого лицаря серед святих, покровителя українського козацтва – щоб до його геройських вчинків достроювати юнацькі душі і серця, щоб на героїці ростити характери української молоді.

Озброєні таким духовним вирядом, групи молоді виходили у непорочність лісів і в зелень чарівних піль, у гори сині й кучеряві, ішли в обійми сонця, вітру, дощів і бур весняних, щоб там, серед краси й суворості природи, юнацькою спільнотою готуватись і в життя вступати.

Казки часто ставали дійсністю, а засоби і юнацькі ігри перетворювалися в діла рук юнацьких, в обов’язок, у конкретні вчинки. Українська молодь, заслухана в героїку лицарського минулого наших предків, наснажена жадобою великих пригод, жадібна глибоких і могутніх переживань, як море, і шляхетних вчинків, як мрії життя, – ця молодь горнулася до Пласту й знаходила там новий зміст і суттєвість свого життя.

Цей зміст – це ідейне горіння, це містерія пізнання життєвих та Божих правд і, врешті, це любов до свого народу і до Бога. Ось стимули і цінності, що ними українська молодь косичила свої юні серця у Пласті і доповняла у своїх молодих душах ті невидимі скарби, що їх засівають батьки, українська школа і рідні церкви.

По скелястих горах і по зелених долах – шатра й курені юнацькі сіріють. І готуються в них подвижники нові й наслідники ідейного горіння наших предків, готуються ті, що в’яжуть наше минуле з майбутнім, що гарантію в собі несуть нашого світлого майбутнього.

Як колись на Запорізьку Січ, так і тепер приводять батьки дітей своїх до Пласту і віддають їх у спільноту молодих, як у школу життєву, віддають виховникам. А ті приймають їх, як старші побратими й посестри, як їхні друзі.

Самі ж виховники, жертвуючи своїм трудом, часом і працею, непомітно збоку їдуть, у сумерку тіней ступають, щоб світло юні душі краще золотило, щоби у грі, в обов’язках і в житті спільнотному не загубилась іскра самостійного горіння. Щоби почуття морального закону і самодисципліни, як зорі у склепінні неба, не гасли в душах молодих, але щоб блистіли і самостійний шлях життя прояснювали їм.

У численних пластових мандрівках – багато трепетних зворушень і переживань. Але найглибші зворушення тоді, коли на прапори шовкові молодь свої обіти любові й вірності найвищим ідеалам складає. Тоді тремтять серця юнацькі до ритму пошумів ялиць струнких і вічно зелених, а живчик пульсу до такту достроюється, до такту пластової пісні-гимну, і де дрогань блакитно-золотого полотнища, що вгору ген, по щоглі в’ється, туди, де сонце золоте і небо голубе.

Чар таборів юнацьких, бадьора пісня, танок, спортивні змаги і дружня співпраця, змагання за найкращі успіхи, заправа й гарт і перші спроби життєвої боротьби, і сміх розкотистий, і радість промениста безжурної громади молодих, й ідея вірного служіння народним справам – все це, неначе зов сурми, неначе містерійність заповіту предків, скликає українську молодь в юнацькі лави Пласту.

І сьогодні ми горді з того, що єдиною, могутньою ідеєю здружені й задивлені у маєстат нескореної України, – ми спільними зусиллями прямуємо вперед до ясної мети Великої Мандрівки, до світлого майбутнього і Пласту, й усього українського народу.

Тож з приводу наших ювілейних святкувань –  багаття дружби й вірності палкої запалім!

Хай полум’яні відблиски вогню святого освічують нам шлях у майбутнє!

Тепло й вогонь того Багаття – хай запалює нас до починків нових і великих!

А ясність світляних лучів – нехай просвітить полум’ям любові наші душі, щоб бистротою іскор мислі наші променіли.

І чесно, і велично, як наше Багаття, – щоб ми життя палке прожили, променисте.

І щоб маршрути наші, як світла промені ясні, по діагоналях рідних проходили.

І щоб верстаючи широкі путі життєві, ми всюди й завжди про джерело вогню святого пам’ятали, про Батьківщину нашу дорогу, що надихнула нас оцим вогнем священним.

Задивлені у верхів’я Багаття багряного, і пам’ятаючи про горіння творче наших предків – прямуймо із піднесеним чолом до неозорих верховіть життя. І лиш великого бажаймо! Для цього великого й прекрасного, для Бога й України, в офіру їм складаймо наші почини й знання, і змаг сторукий, і пісню й мову нашу чарівну, і тихий шепіт наших душ і сердець юнацьких. І жертва ця нехай Творцем Всевишнім і Вкраїною – благословенна буде!

Цеглу до цегли, східець до східця кладіть, крок до кроку дорівнюйте, тон до тону построюйте, будуючи спільноту духа переможного, будуючи великий храм всенаціональний, будівлю світлу й надпростірну величного майбутнього народу українського, тут, за океаном, на Рідних Землях і в широкім світі!

Пл. сен. Орест Павлів,
Монреаль, Квебек, Канада
Жовтень 2011 року

PHOTO

Орест Павлів