Пісенний
зорепад
Стефанія
Гурко, Торонто
“На
крилах пісні”, “Пісенний зорепад”, “Тисяча скрипок” – під такими гарними
назвами видавалися в Україні авторські збірки пісень для дітей та молоді талановитого, працьовитого і невсипущого поета й
композитора Анатолія Житкевича, який живе і працює під сучасну пору в
Торонто.
Анатолій Житкевич – один з тих теперішніх
поселенців так званої четвертої хвилі, який, заробляючи тут на “хліб наш
щоденний”, не забуває про свою рідну Батьківщину й наполегливо працює для
відродження і розвитку музичної культури в Україні та діаспорі.
Писати в обставинах
нелегкого емігрантського життя поезії й музику до них та ще й видавати збірки
за свої зароблені в Канаді гроші може тільки відданий серцем і душею український патріот. А митцеві уже й немало літ, бо
народився він у 1940 році на Вінниччині, вищу освіту здобув у Педінституті
імени Івана Франка в Дрогобичі, після закінчення якого близько тридцяти
років працював викладачем музики спочатку в Кам’янці-Подільському, а потім у
Тернопільському педагогічних вузах та школах Тернополя.
І не
думав, і не гадав, а примхлива доля різко змінила шлях. За сімейними обстивинами
митцеві довелося виїхати до Канади. Від літа 1998 року він разом з сім’єю живе
і працює в Торонто.
Можливо,
хтось скаже, що нехай працює на здоров’я. Так воно і є. Але ця людина думає не
лише про себе, а й про інших. Він творить, і творить досить продуктивно. Так,
за ці вісім років емігрантського життя у Канаді він написав понад три сотні пісень для дітей та молоді. Їх співають як діти
України, так і наші з вами діти та онуки
тут, у Канаді, і зокрема у Торонто.
Як шкода, що тепер пішла
мода не називати авторів слів та музики пісні, а то б це ім’я було нами почуте
не один раз, бо в кожній із шкіл з українською мовою навчання відомі його пісні: “Музика землі”, “Семеро гномів”, “Перестук”,
“Різдво”, “Радійте всі!”, “Доброта
Миколая” і досить популярна “Дорога до Бога” із сердечними словами:
– Розкажи, матусю, мені все про
Бога.
Де
бере початок до Нього дорога?
– Від серденька, любий, від
серденька, сину,
Проклади
від серця до Бога стежину.
Моя
розповідь про цю людину сьогодні не є випадковою. Річ у тому, що нещодавно
вийшла у світ у тернопільському видавництві “Підручники і посібники” нова
збірка Анатолія Житкевича “Я серце в пісню переллю”.
Отже,
з’явилося ще п’ятдесят нових пісень для дітей та молоді, які, я вірю, знайдуть своїх пошанувальників і виконавців. Бо не
можуть залишити байдужими ось хоч би такі стрічки:
І скільки б мені ще не жити,
Веселу
й до болю сумну,
Я
буду довіку любити,
Бо
маю тебе одну.
Моя
Україно, моя Батьківщино,
Маю тебе одну.
Або:
Кирилівка,
Кирилівка,
Аж
в грудях запекло.
Кирилівка, Кирилівка –
Шевченкове село.
Від
гомону до клекоту
Зростає
горда суть,
Що
всі дороги Всесвіту
В Кирилівку ведуть.
Я впевнена, що у новій
збірці Анатолія Житкевича ви знайдете чимало цікавих пісень. Одні лише назви їх
говорять багато, а це: “Усі ми діти Бога”, “Срібний передзвін”, “Дороги вчать
життя”, “Якби я був гетьманом”, “Манлива радість чужини”, “Слід Божої матері”,
“Мамо, весна над садом” та інші.
Я не стала б просто
хвалити колегу по перу, якби не знала, якою популярністю користуються його
пісні в Україні, бо, крім того, що близько десяти з них входять до шкільних
програм та підручників, затверджених Міністерством освіти і науки України, їх
ще й часто виконують на міжнародних конкурсах дитячої пісні і навіть у
всесвітньовідомому Голлівуді.
А чому б і не виконувати,
коли пісні пана Анатолія цікаві за змістом, а також мелодійні, ритмічні, захлоплюючі. Їх люблять співати діти і з
задоволенням слухають дорослі. Вони
прості і правдиві. Досить ознайомитися зі змістом пісні “Чому не я упав з коня?”, в якій відображено
правдиві історичні події, які розгорталися в різні часи в Україні.
Прочитаймо ж декілька стрічок:
Болить душа моя щодня,
Болить, немов поранена.
Чому не я упав з коня
Від шаблі бусурманина?
Чому, чому під Хотином
В ту пору грізну, люту
Не в мене вцілила
стріла,
Лиха стріла з
отрутою?
Це сторінки історії нашої
Батьківщини. У 1621 році під Хотином у битві з бусурманами було поранено
стрілою з отрутою одного з найславетніших гетьманів України Петра Сагайдачного.
Скажу
відверто, що так ґрунтовно відобразити важливі історичні події в пісні – справа не з легких.
Хотілось би, щоб такі
збірки, як “Я серце в пісню переллю”, були в бібліотеці кожної школи, і не тільки в Україні, але й у школах українознавства
там, де живуть розсіяні по всьому світі мільйони українців.
Випереджаю
події, але знаю, що в пана Анатолія вже є готова до друку наступна збірка
пісень під назвою “Дві стежини”, де митець зібрав пісні про церкву і школу. Тому
й така назва. А ось і слова першої з них:
В синім небі ключі журавлині,
Не летіли, а наче пливли.
Й пригадались мені ті
стежини,
Що до церкви й до
школи вели.
Стежини, мої дві стежини,
Що до церкви й до
школи вели.
Надіюсь,
що митець зуміє, як це він робить постійно, за два наступні роки заробити
кошти на її видрукування.
В
одній із своїх збірок пісень Анатолій Житкевич пише, що обрав собі пару по любові, і цією любов’ю є для нього пісня, бо пісня – це цілюща вода для душі і серця. І слава Богу, що твориться, бо, як
зізнається сам поет, – пісень ніколи
не буде багато.
Хто
бажав би набути ці, видані у прекрасному мистецькому оформленні збірки пісень,
може звернутися до автора на адресу:
Anatoliy Zhytkevych
Tel. 416-614-7176
Коли
стаття вже була готова до надсилання в редакцію, до мене зателефонував відомий
письменник з Тернополя Петро Сорока і повідомив, що за тиждень до Нового року Анатолія Житкевича прийняли в
Національну спілку письменників України. Вітаю Вас, пане поете, з
приємною вісткою! Вірю, що це додасть Вам сили. Тож нехай Вам твориться від
душі і серця!