“Друга польсько-українська війна. 1942 – 1947”

Під такою назвою у видавництві Києво-Могилянської Академії 2012 року вийшла у другому доповненому виданні книга Володимира В’ятровича, що викликала надзвичайно жваву дискусію та чималий відгук як в Україні, так і за кордоном.

Володимир В’ятрович відомий як історик, публіцист, громадський діяч, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів) та колишній директор Архіву Служби безпеки України.

У роботі над книгою автором вперше використано документи з раніше недоступних архівів КГБ. І якраз ці документи, без сумніву, проливають певне світло на сумнозвісні Волинські події та події на всіх західноукраїнських землях у 1942 – 1947 рр. На теперішній час книга В. В’ятровича є найкращою, бо в певній мірі спростовує та науково захищає українців від неоправданих та часом цинічно-ворожих нападок польсько-шовіністичних угруповань і окремих затятих кресов’яків проти УПА, ОУН та всіх нас, українців, як в Україні, так і в діаспорі.

Влітку 2013 року припадає 70-ліття Волинських подій. У Польщі готуються до відзначень тих роковин аж занадто упереджено і претензійно, з широким розмахом на найвищому урядовому рівні. Отже, нам готують низку певних односторонніх оскаржень, аж мало не до того, що ми, українці, спричинилися до геноциду супроти поляків з астрономічними перебільшеннями дійсних жертв. До цього часу в Польщі вже видано десятки псевдонаукових, документально необґрунтованих люксусових видань книжок, фільмів, есеїв та масу статей на цю тему, де виставляють нас, українців, світові як вбивць, різунів, сокирників і т. п.

Отже, про польсько-українське потепління, двостороннє прощення чи “день примирення” з їхнього боку вже не може бути й мови, хоч так багато було зроблено добрих справ у цьому напрямку ще за попередніх президентів обох країн. Без сумніву, тут має великий вплив ще й третя сторона, що вчасно підливає олії в огонь, щоб не допустити цього примирення, та діє за принципом “розділяй і пануй”. На превеликий жаль, теперішній проросійський уряд Януковича не тільки що не спроможний адекватно дати належну відсіч усім тим звинуваченням, але й зробить все, щоб якнайгірше очорнити перед усім світом українців, особливо УПА та ОУН.

Так, Волинські події 1943 р. – страшна і трагічна сторінка польсько-українських відносин, ми визнаємо це, але, без найменшого сумніву, тут немає і не може бути односторонніх обвинувачень. І тому, що теперішній уряд України не здатний на ефективний міжнародний захист і оборону української історичної правди, мусимо самі подбати про те, щоб нашим дітям, внукам і правнукам у майбутньому не було соромно за нашу сьогоднішню слабкість, та довести світові і полякам теж, що ми, українці, боролися і оборонялися на своїй землі. Ми не були зайдами-окупантами, як вони. Тому треба чітко ставити питання: Що робили поляки на наших споконвічних прадідівських землях? Чи ми били їх у Варшаві, Гданську, Кракові або ще десь у Польщі? І чому їх били на Волині? Чому внаслідок наступальних дій Червоної армії в Західній Україні так сильно активізувалися в цей час протиукраїнські акції з боку правого польського підпілля і польського населення? Чому це підпілля пішло на співпрацю з радянською владою?

Відповідь тут очевидна. Мали намір використати цю владу у боротьбі проти УПА, проти українців, сподіваючись, що через цю співпрацю з совєтами Галичина увійде у склад оновленої Польщі. І чи не через те колишні польські підпільники так масово вступали в ряди новоствореної міліції і винищувальних батальйонів та розгорнули знову ж таки нечуваний дотепер терор супроти мирного українського населення? На щастя, їхні сподівання щодо совєтів не збулися, і слава Богу.

Українці боролися не за загарбання чужих земель, а за своє національне і духовне збереження та, нарешті, за наше національне звільнення з польського вікового ярма і нашу суверенність. Вина наша у тому, що ми, українці, з нашою українською землею стали їм на перешкоді побудови Польщі “від можа і до можа” (від моря і до моря). Отже, ця стаття є написана з приводу надходячих відзначень у 2013 році, 70-ліття тих трагічних подій, тому повідомляємо широку українську громадськість про те, що на базі таких складових організацій, як: Крайова Управа Ліги Українців Канади, Крайова Управа Ліги Українок Канади, ЛУК, Відділ Етобіко-Міссіссага, ЛУК, Відділ Торонто, Філія УНО Торонто-Захід, Об’єднання Лемків Канади, Об’єднання Українців “Закерзоння”, СУМ Етобіко, Товариство Колишніх Вояків УПА та ін., створено ініціативний комітет “Волинь-1943”, що ставить своїм завданням уможливити якнайскоріший переклад та видання другої доповненої книги Володимира В’ятровича “Друга польсько-українська війна. 1942 – 1947” на польській мові. На теперішній час ця книга є найкращою, науково обґрунтованою на базі архівних матеріалів, відповіддю полякам в обороні справедливості та спростуванні роздутих, документально не підтверджених даних про ті події, що мали місце в Західній Україні та, зокрема, на Волині.

Комітет “Волинь-1943” звертається до всіх Вас, свідомих українців діаспори, всіх громадських установ та окремих громадян, кому дорога правда, справедливість та наша українська справа, за Вашою посильною матеріальною допомогою у справі своєчасного видання даної книги.

Також комітет планує провести якнаймасовішу презентацію та розповсюдження її у Польщі, бо ця книга стане приводом для широкої дискусії в польських наукових та елітних колах. Теж маємо в подальших планах створити версію цієї книги в англійській мові та запустити її в мережу інтернет.

До цього повідомляємо, що над перекладом на польську мову, за згодою автора В. В’ятровича, вже працює відомий наш історик, режисер і продюсер фільму “Вогонь і зброя” Мирослав Іваник, колишній викладач Варшавського Університету.

З Вашою допомогою захистимо наше добре ім’я для майбутніх поколінь.

Чеки просимо пересилати на рахунок, відкритий у КС “Будучність”: Volyn 1943, № 65454 або на адресу Дому ім. Тараса Шевченка, 482 Horner Ave., Toronto, ON M8W 2B7

Від імені комітету “Волинь-1943” заздалегідь щиро всім вдячні.

Богдан Головацький

За додатковими інформаціями звертайтеся до голови Громадського Комітету “ВОЛИНЬ-1943”

п. Миколи Заверухи, тел. (416) 249-3627.