Св. п. Ярослав Лемик

Відомий львів’янин, свідомий патріот, жертвенний та працьовитий громадський діяч – Ярослав Лемик відійшов у вічність 4 грудня 2012 року на 71-му році свого життя. Народився він у селі Солова на Золочівщині, але майже ціле життя провів у Львові. Походив із глибоко патріотичної родини. Його стриєчний брат, Микола Лемик, у 1933 році на знак протесту проти Голодомору, який був на Східній Україні, за завданням ОУН застрілив консула Олексія Майлова. Хоч був засуджений на довічне ув’язнення, однак йому вдалося втекти. У 1941 році він загинув від рук ґестапо.

Життя Ярослава Лемика було багатогранне і заторкало різні аспекти побуту у Львові. Cлавко вірив, що коли людина має ціль свого існування, то може багато зробити. Його життя віддзеркалювало це кредо; його діяльність входила у політичне, мистецьке, релігійне, культурне та видавниче життя міста.

Cпершу Ярослав Лемик займався самвидавом шестидесятників і друкував їхні художні та публіцистичні твори. Коли у 1970-их роках почалися арешти, він зумів уникнути тюрми, хоч постійно перебував під наглядом КДБ. Після арештів самвидав був приглушений. Лемик, маючи багато енергії, мусів себе якось проявити. У цьому йому допоміг о. Петро Герилюк-Купчинський, священик підпільної Греко-Католицької Церкви, який ввів його у світ народного мистецтва. Славко, іноді зі своєю дружиною Лідією, став мандрувати по Гуцульщині й Покутті та колекціонувати різні види народного мистецва: підсвічники, кахлі, вишивки, одяг, сорочки і т. п. Це давало йому духовний спокій у ті напружені часи. Крім того, він допомагав отцеві, коли той мав справи у Львові.

Ярослав Лемик став теж колекціонером мистецтва. У його домі були самі шедеври; про кожний він міг розказати. Займаючись самвидавом, Лемик познайомився з багатьма митцями-графіками, і в його колекції зберігаються також їхні твори.

У кінці 1980-их – на початку 1990-их, коли розгорнувся рух спротиву, Ярослава Лемика можна було бачити як “чоловіка з відеокамерою, що все фіксував”. Всі важливі події, які відбувалися в той час у Львові і Галичині, він записував. Після проголошення Незалежності Лемик став депутатом міської ради. Він займався організацією Греко-Католицької Архиєпархії, переіменуванням вулиць з радянських на патріотичні й, будучи знайомий з багатьма художниками, радив їм приватизувати свої державні майстерні й таким чином залишити їх надалі у своїх руках.

Поважним почином Ярослава Лемика було започаткування у Львові інтернаціональної католицької благодійної організації “Карітас”. Почавши з нуля, він оформив цю організацію і провадив нею 16 років.

Коли у 1993 було відновлено дитячий журнал “Світ дитини”, дружина Ярослава Лемика, Лідія, стала його редактором. Після її смерті у 2005 році позицію редактора зайняв Лемик. Він уважав, що видавання цього журналу конечне для доброго виховання дітей наступної генерації. Коли захворів, переживав, що не буде кому продовжувати цю справу. Останній номер журналу за 2012 рік він закінчував уже в ліжку.

Не дочекався Славко такої України, за яку боровся. Залишив у глибокому смутку дочку Роксоляну з мужем Володимиром та внука Максима. Будуть його згадувати побратими з Конгресу Українських Націоналістів і дивізійники, з якими він спілкувався. Будуть згадувати його львів’яни через його колекції, журнали й книжки, видані у “Світі дитини”. Одначе Львів вже буде інший без нього.

Вічна Йому пам’ять!