Навколо світу

У Сочі запалили олімпійський вогонь

В російському Сочі 7 лютого ц. р. грандіозною церемонією відкрили Олімпійські Ігри, які вже стали найдорожчими за всю історію змагань.

Олімпійський вогонь на арені стадіону “Фішт” запалили тенісистка Марія Шарапова, легкоатлетка Олена Ісимбаєва, гімнастка Аліна Кабаєва та інші видатні російські спортсмени.

На стадіоні церемонію дивилися 40 тисяч глядачів. Телевізійну трансляцію переглянули понад 3 млрд. людей у всьому світі.

Оголошення про відкриття Олімпіади зробив президент Росії Володимир Путін.

Місто на узбережжі Чорного моря приймає близько 2900 спортсменів, які взяли участь у церемонії відкриття.

За 16 днів Олімпіади розіграють 98 комплектів нагород.

Старт змагання дещо затьмарили застереження щодо безпеки в Сочі, занепокоєння з приводу прав людини та будівництв, які затягнулися.

Серед найвірогідніших претендентів на перше місце в таблиці олімпійських медалей – Канада, Норвегія і США.

Україна розраховує на команду біатлоністок. Олена Підгрушна, Юлія Джима, Валентина і Віта Семеренки входять до топової групи в поточному заліку Кубка світу. Вони, за оцінками експертів, здатні боротися за медалі як поодинці, так і командою в естафетних перегонах. Всього в Іграх братимуть участь 44 українських спортсмени.

Вартість підготовки до Олімпіади оцінюють у 50 млрд. доларів – це більше, ніж усі попередні зимові олімпіади, разом узяті.

Російський уряд наполягає, що з бюджету витрачено лише 7 млрд. доларів. Як зазначають британські оглядачі, російські спортсмени перебувають під додатковим тиском, бо хочуть поліпшити 11-те загальнокомандне місце Росії, отримане на попередніх Іграх у Ванкувері.

Заходи безпеки в Сочі називають безпрецедентними. Серед загроз, які мали місце в останні місяці, звернення групи “Емірат Кавказу”, вибухи у Волгограді наприкінці грудня, а також нещодавнє попередження США про можливі спроби зловмисників пронести на борт літаків вибухівку у тюбиках зубної пасти.

Журналісти, які приїхали в Сочі, жалілися на недоробки в готельних номерах та на деяких об’єктах. Хоча самі спортсмени високо оцінили спортивні об’єкти.

Крім того, 6 лютого генсек ООН Пан Гі Мун висловився з приводу ще одного болючого питання – нещодавно ухваленого в Росії закону щодо заборони гей-пропаганди серед неповнолітніх.

Стадіон, де відкрили Ігри, може вмістити до 40 тисяч людей. У самій церемонії взяли участь близько 10 тисяч людей.

Львівські програмісти створили

комп’ютену гру

про Майдан "Bimber"

Програмісти зі Львова на початку 2014 року створили комп’ютерну міні-гру “Bimber” на основі подій на Майдані.

“Ідея створити гру виникла ще наприкінці грудня минулого року, і гра була практично готова, проте ми перейнялися подіями 19 січня і не могли собі дозволити показати гру в цей час, тому вона була запущена пізніше. Мотивацією для її створення стало те, що людям, котрі хотіли підтримати акції протесту і бути присутніми на Майдані в місті Києві, всіляко перешкоджали. Таким чином, для того, щоб потрапити в центр подій, багатьом доводилось долати безліч перешкод – як з міліцією, представниками ДАІ, так і з транспортом та іншими чинниками. Наразі працюємо над продовженням “Bimber” і сподіваємось, що гра сподобається людям”, – розповіли програмісти, які побажали залишитися невідомими.

Гра “Bimber” представляє собою цей процес потрапляння на Майдан, долання перешкод, лабіринтів і уникнення сутичок з міліцією і “Беркутом”. Головний персонаж – вусатий козак з чубом – уособлює активістів на Майдані. Аби пройти лабіринт, йому потрібно битися з беркутівцями, збирати вибухівки і виявляти винахідливість. У грі є кілька рівнів, які відкриваються тоді, коли пройдено попередній, легший рівень гри.

Пограти у віртуальний Майдан у “Bimber” можна на сайті yuvaro.net.  

Картина про баталії

на Грушевського

На барикадах вулиці Грушевського в Києві 31 січня ц. р. усіх вразив художник, який, незважаючи на вибухи шумових гранат, “коктейлі Молотова” і їдкий дим палаючих шин, писав з натури картину, стоячи біля колонади стадіону “Динамо”. Активісти прозвали його київським Верещагіним на честь відомого художника-баталіста. Сміливцем виявився киянин Максим Вегера, живописець-самоучка, якому 29 років.

Художник розповів, що не зміг всидіти вдома, хоча у протестних акціях участі не бере.

“Я залишався осторонь від подій на Грушевського, оскільки по суті своїй неагресивний чоловік. Приїхав у центр з товаришем, теж художником. І мене захлиснули емоції. Були двоякі почуття. З одного боку, радісно, що люди перестали бути рабами. Але з іншого – сумно, що їм доводиться проливати кров. Страху писати там картину не було. Мені захотілося зберегти цей момент, зі собою був мольберт, пензлики та фарби. Вибрав позицію біля стадіону “Динамо” і почав малювати”, – пояснює художник.

Каже, що працював швидко, почав о 9:30 ранку, і до 15:00 картина була готова: вид на барикаду, з димом і людьми.

“Про безпеку я не думав. Навколо вибухали гранати, бігали і кричали мітингувальники, горіли шини. Але я занурився в роботу, був справжній кураж! Лише зрідка відповідав на запитання протестувальників. Вони цікавилися: чи не потрібна допомога? Якийсь хлопець у касці жартома попросив написати його портрет: “Малюй, художник! Це наша історія!” У перервах я грів руки і пив каву”, – розповідає художник.

Іспанець 53 роки самостійно споруджує величезний храм

Колишній чернець Ґусто Ґальєґо Мартінес витратив 53 роки на будівництво власного великого собору в Мадриді.

Його собор – це величезна будівля, що створюється за образом і подобою християнського собору.

Будівництво почалося у 1961 році, на ділянці землі, успадкованій Мартінесом від батьків. Тут він єдиний дизайнер, інженер та робітник. Матеріалом для будівництва є все, що вдається роздобути, – старі цеглини, бочки, будь-який непотріб. Але іноді й місцеві підприємства жертвують йому деякі будівельні матеріали.

Загального плану будівництва собору на папері не існує, він, за зізнанням автора проекту, “у нього в голові”.

Мартінес вже заповів своє дітище Католицькій Церкві і сподівається, що хоча б після його смерті тут будуть проходити церковні служби.

Ставлення громадськості до цього своєрідного архітектурного подвигу двояке: скептики наполягають на тому, щоб покласти край нескінченному будівництву і все знести, інші, навпаки, вважають, що навіть у незавершеному вигляді собор приваблює туристів і гідний того, щоб оголосити його архітектурним пам’ятником.