Незаступима втрата УПЦ Київського Патріархату

Світлої пам’яті Митрополит Даниїл упокоївся на 48-му році життя 10 грудня 2005 року у місті Рівному. Смерть Митрополита Даниїла є для багатьох незрозумілою та несподіваною. Митрополит Даниїл був великою постаттю в церковному та громадському житті, членом Священного Синоду, незмінним Митрополитом Рівненської і Острозької Єпархії, знаним теологом та духовним світилом всієї України.

Митрополит Даниїл (у мирі Богдан Михайлович Чокалюк) народився 22 серпня 1958 року в селі Стара Жадова Сторожинецького району на Буковині. Його батько отець протоієрей Михайло Чокалюк перед закінченням духовної семінарії відбув 10 років заслання зі своїми батьками у Воркуті, а по звільненні закінчив духовну освіту у Чернівцях. Батько світлої пам’яті Митрополита залишив працю “Хресна дорога до незалежности”, яка стала прикладом синові, якою дорогою ціною осягнулося проголошення самостійної України та відірвання Української Православної Церкви від Московського Патріархату. Не меншу роль у вихованні сина зіграла його мати Катерина Кушнір, яка також відбула заслання за підпільну українську працю і сьогодні проживає в с. Стара Жадова на Буковині.

Світлої пам’яті Митрополит закінчив Одеську Духовну Семінарію та Московську Духовну Академію. У 1983 році був рукоположений Митр. Одеським і Херсонським Сергієм в сан диякона целібату і того ж року у священики. У 1985 року був пострижений в ченці в Одесі у Свято-Успенському монастирі з іменем Даниїл. Від 1987 до 1990 навчався у Греції, в аспірантурі богословського факультету в Салоніках.

Під час аспірантури Митрополит часто перебував на Афонській горі в Свято-Пантелеймонському монастирі. Після закінчення повертається в Україну і виконує цілий ряд важливих призначень у церковному житті, а саме стає ректором Київської Духовної Семінарії У 1991 р. піднесений Київським Митрополитом Філаретом у сан ігумена, а в кінці року – в сан архімандрита. Від моменту відірвання Української Православної Церкви від Московської разом із Митрополитом Філаретом бере активну участь у становленні Українського Київського Патріархату. Йому припала доля відновлювати знищений Михайлівський монастир у Києві, очолювати Київську Духовну Академію, а 23 січня 1994 р. був возведений у сан Єпископа з титулом Вишгородського. Після того у квітні був призначений вікарієм Київської Єпархії та очолив Відділ зовнішніх церковних відносин Київського Патріархату. Піднесений у 1999 р. до наукового ступеня доцента, з квітня 2000 року Єпископ Даниїл очолює Рівненську і Острозьку Єпархію та всіма своїми силами її розбудовує. Реформує духовне училище на Рівненську Духовну Семінарію, допомагає у виданні церковної газети “Духовна Нива” та розбудовує монастирі: Свято-Георгіївсь-кий чоловічий монастир на Козацьких Могилах біля Берес-течка, Свято-Воскресенський на місці повстанських могил у Гурбах, Свято-Миколаївський та Свято-Варваринський жіночі монастирі у місті Дубному. За свою невтомну працю 23 січня 2004 р., у десятиріччя, піднесений до сану Митрополита.

Митрополит Даниїл з великими теологічними знаннями та грецькою мовою був одним з головних учасників переговорного процесу за визнання Української Православної Церкви Київського Патріархату світовими  православними церквами. Багато разів зустрічався з Його Всесвятістю Константинопольським Патріархом  Варфоломієм.

Велику діяльність проявив Митрополит Даниїл на шляху до єдности поміж Церквами Київського Патріархату і Автокефальної, особливо на спільній конференції 11 жовтня 2005 року, на якій обговорювався процес об’єднання в Єдину Помісну Українську Православну Церкву. Митрополит Даниїл очолив комісію для підготовки Об’єдавчого Собору від Київського Патріархату.

За всі заслуги Митрополит Даниїл був відзначений Орденом Преподобного Сергія Радонезького (1986 p.), Орденом Святого Архістра-тига Михаїла (1999 р.) та за церковно-патріотичну працю відзнакою Президента України орденом “За заслуги” третього ступеня.

Подаючи до преси про життя і смерть світлої пам’яті Митрополита Даниїла, я кладу велику китицю квітів на його могилу та висловлюю співчуття матері, сестрі, племіннику і дальшій родині, Київському Патріархатові, Рівненській і Острозькій Єпархії, Рівненській Духовній Семінарії, працівникам “Духовної ниви” та всім тим, які мали нагоду відчувати його безмежний розум, скромність, доброту, опіку та любов. Складаю подяку за три аудієнції в єпископській палаті у вересні 2003, 2004, 2005 років, за подаровані мені “Закон Божий”, книжку його батька “Хресна дорога до незалежности”, освячену ікону Матері Божої, вишитий рушник та можливість взяти участь в екскурсії до братської могили волинських повстанців, монастиря Свято-Вознесенського та каплиці у Гурбах.

Вічна йому пам’ять і подяка синові Буковини за працю для Церкви, України та Волинської землі.  

 
(Життєписні дані за часописом “Духовна Нива”),

Любов Василів Базюк