Василь Касіян

Павло Лопата

У морозяний лютневий день 1927 року Василь Касіян залишив Прагу й опинився в Україні. Сповнилася одна з його декількох найважливіших життєвих мрій. Але найголовніша мрія молодого юнака – стати художником – сповнилася на сім років раніше. Він як військовополонений австро-угорської армії в італійському таборі біля Монте-Кассіно, родом з Івано-Франківщини, через клопотання Червоного Хреста у Відні восени, 25 вересня 1920 року, приїхав поїздом до Праги. Чеської мови не знав, знайомих також бракувало, а все багатство мав те, що на собі та на плечах солдатський рюкзак із скромними продуктами. Але у перших годинах перебування в місті познайомився з простим чеським робітником, сім’я якого дала синові з України притулок у своїм невеличкім помешканні. Родина Алоїза Ржегачека допомогла матеріально Василеві та морально підтримувала його аж до вступних екзаменів. Величезне прагнення ще з дитинства вчитися в Академії образотворчих мистецтв незабаром здійснилося.

 Схвильований, йшов по сходах Академії. На стінах висіли кольорові репродукції найкращих творів живопису майстрів світової слави. “Таким мені бути”, – подумав собі Василь. У черзі до дверей тодішнього ректора Академії проф. Макса Швабінського стояло багато молодих людей, праці яких він переглядав, стоячи за столом у своєму кабінеті, і вирішував, кого допустити до іспитів. Зацікавлений акварельними роботами з тематикою з життя людей українського села Микулинців, де народився Василь Касіян, а також краєвидами Італії й Австрії, професор підняв голову, глянув на 23-річного молодика і допустив його до іспитів. Процедура іспитів закінчилася, коли секретар ректора подивився на свідоцтво про закінчення реальної школи. І ось Касіян уже студент Празької академії образотворчих мистецтв.

Безмежно радий, він жадібно вчився реалістичного малюнка у таких професорів: перший рік – в Антона Матєйчека, другий рік – під керівництвом Влаго Буковаца, професора хорватського походження, та Якуба Обровського. На підставі діапозитивів, які демонстрував перший професор, В. Касіян займався історією всесвітнього мистецтва, як рівно ж і рисуванням натурщиків, зокрема їхніх голів і постатей. Проф. Матєйчек часто водив своїх студентів до художніх музеїв Праги, де доповнював коментарями свої викладацькі лекції. Закінчивши перший рік навчання, під час вакацій професор повіз увесь клас до Берліна і Дрездена, щоб оглянути твори класиків мистецтва. На другому році навчання В. Касіян вчився живопису олійними фарбами, за що мав похвальні відгуки. Для того, щоб викладати малювання в середніх школах, він, інтенсивно навчаючись протягом одного року, тобто від вересня 1922 до жовтня 1923 років, на філософському факультеті Карлового університету, успішно склав екзамен і отримав право викладача, чим ніколи не скористався, бо не було потреби.

Мрія стати учнем самого ректора Академії Макса Швабінського, творчістю якого Касіян завжди цікавився, також втілилася у життя. В майстерні графічного мистецтва в центрі “Златої Праги”, біля порохової вежі, довелося Касіянові вчитися повних три роки, які стали для нього великою мистецькою і життєвою школою. Тут, далеко від дому, він здобув усе те, що мріяв осягнути наукою.

Отож, майже сім років життя провів Василь Касіян у Чехословаччині, здобувши тут високу освіту і ставши видатним художником. Слід відзначити, що під час літніх вакацій він кілька разів побував на Закарпатті, де закінчив дві композиції “Вдова з дітьми на кладовищі”, “Погорільці”, а на підставі багатьох зарисовок у селі Білки, переважно персонажів з народу, виконав літографію “Гуцул з квіткою” та естампи “Селянка з Покуття” і “Карпатська мати” (1923 р.).  В останньому творі зображено просту селянку, на диво красиву, величаву, сильну і вольову. Вираз її очей – повний журби і тривоги та переживання про майбутнє своєї дитини. Василь Касіян зумів у своїх графічних роботах виразно зобразити щоденне життя людей, втомлених важкою працею. З-під його рук зродилися такі естампи: “Дві жінки”, “Жебраки на Закарпатті” (1922), “Родина бідняка”, “У пошуках роботи”, “Трамвай #2” (1924), “Робітнича родина”, “Бездомні, безробітні” (1925), “Вуглярі”, “Страйк” (1926) та інші. Вони наповнені вдалою композицією з групами людських фігур. Художник усім серцем був тісно пов’язаний зі своїм народом і тому створив графічні цикли до новел свого земляка, письменника Василя Стефаника. У Празі мистець проілюстрував твори чеських письменників Яна Неруди та Їржі Волькера. У роки перебування у столиці Чехословаччини В. Касіян багато чого побачив і пережив. Часто зустрічав на алеях парку схудлого, осліплого інваліда війни. Саме цьому типові мистець присвятив естамп “Інвалід”.  Безробітним і бездомним людям, що так хвилювали душу графіка, він присвятив ще й такі твори: “Горе”, “Безпритульні, безробітні”, “Перепочинок”, “Старці” та інші.

Після закінчення навчання в Академії образотворчих мистецтв у 1926 році Касіян отримав запрошення на посаду керівника кафедри графічних мистецтв у Київському художньому інституті. Здійснилася його наступна мрія. Василь Касіян вже в Україні, де талант майстра проявлявся до кінця його творчого життя під таким девізом: “Жодного дня без рисочки!..”