Що діється у Криму, і чи це лише там?

Перші враження

Алла Бідюк

П’ятнадцять львів’янок – студенток журналістики приїхали до Криму на практику. Ввічливо прийняв їх редактор української газети “Кримська Світлиця” Віктор Володимирович Качула, без якого цей “десант” львів’янок не дав би позитивних результатів. Їх приїзд і побут у Криму відродив молодіжну газету “Будьмо!” як частину “Кримської Світлиці”. Вісім сторінок “Будьмо!” заповнилися статтями 15-ти львів’янок, які скрізь послуговувалися українською мовою у московськомовному оточенні. Галичан тут чомусь називають западенцями.

Нижче подаємо передрук окремої статті однієї з львів’янок у “Будьмо!”.

При цій нагоді заохочуємо наших шановних читачів

підтримати українську патріотичну газету “Кримська Світлиця” і її частину “Будьмо!” матеріально і морально, бо їй загрожує закриття.

Адреса: Україна 95006
м. Сімферополь (Крим),
вул. Гагаріна, 5, кімн. 19

“Кримська Світлиця” (“Будьмо!”)

                                                Зиновій Квіт

Нарешті спливли останні хвилини нашого перебування в спекотному вагоні. Ми, стомлені, брудні, нещасні студенти-практиканти, вийшили в незнайоме нам місто, про яке ми нічогісінько не знали. Але тим не менше... Згодом поїхали до нашого тимчасового місця проживання – це був гуртожиток ПТУ № 15. Зайшовши до кімнат, ми побачили “батальйон” тарганів – страшне видовище... Умови – жахливі: про таке диво цивілізації, як гаряча вода, а тим більше душ – ми й мріяти перестали. Комендантська година розпочиналася з 21.00. Згодом, о 22.00, зачинялася кухня, і близько 23.00 біля дверей чатували вахтери, підслуховуючи розмови дівчат, а потім, по черзі, вони ділилися між собою враженнями, які в них склалися про львів’янок. Досить неприємна ситуація, але що поробиш. Дякувати Богу, що хоча б дах над головою є.

Відпочивши з дороги, ми пішли на екскурсію у ваше місто. Нас приємно вразили сімферопольські маршрутки. Виявляється, у вас немає стоячих місць, а ми ж так звикли їздити у переповнених львівських “пижиках” так, що на склі вимальовується кольорова мозаїка облич пасажирів.

Другою екзотикою для нас став пам’ятник у центрі міста В. І. Леніну, мабуть, так ви вшановуєте своїх національних героїв. У мене є пропозиція: чому б не поставити замість Леніна пам’ятник великому синові України – Т. Г. Шевченку, який справді заслуговує на вашу увагу.

Вражень багато, але більшість з них – негативні. Нас і нашу манеру спілкування (українською мовою) сприйняли на сміх, ніби ми з іншої планети. А фраза: “Дєвушки, ви что, іностранки?!” – нас приголомшила. Перепрошую, а ви де живете? Не в Україні? Україна для вас це що, нереальна країна? Я запитую: як можна бути такими безсердечними, черствими, егоїстичними і самолюбними? Так принижувати нас лише за те, шо ми українці і любимо свою Україну?

Далеко від дому починаєш цінувати все, що ти мав, що тобі рідне. Так хотілося б поділитися теплом з вами, та ви не сприйняли цього, не захотіти слухати, не відкрили свого серця. Та Бог з вами...

Часточку рідного і щирого визнання в Сімферополі нам подарував редактор “Кримської Світлиці” Віктор Володимирович Качула. З першого погляду помітним стало те, що він справжній патріот, він – борець, йому болить, він переймається долею українського народу. Так хочеться, щоб у вашому місті було побільше таких відданих людей. Жити буде набагато легше.

Можливо, я дещо скептично ставлюся до подій, які ми пережили, але я завжди пишу те, що думаю, що наболіло.

Нам залишається гостювати у вас ще декілька днів. Вони спливуть дуже швидко. Не знаю, які враження ми візьмемо зі собою до Львова. Буде видно. Сподіваюся, що найкращі. Але боляче визнавати те, що наш “десант” поки що нічого не змінив. Мабуть, не все відразу... Але так хотілося б знати, що ви з цього щось взяли. Принаймні, задумались, для чого ми приїхали зі Львова до Криму. Та все ж таки: “Очі не бачать – серце не болить”. Будемо сподіватися на краще, на краще майбутнє для всіх нас – для українців!