Чи буде Сєвєродонецьк-3?

Богдан Червак,  провідник Київської міської організації ОУН

Намір активістів Партії регіонів та окремих представників органів місцевого самоврядування  Півдня і Сходу України провести на Луганщині з’їзд, під час якого розглянути так звані “гуманітарні проблеми”, прийнято порівнювати із з’їздом сепаратистів, який відбувся у листопаді 2004 року в Сєвєродонецьку.

Безумовно, підстав так вважати чимало. Передусім йдеться про ініціаторів та прихильників Сєвєродонецька-2, серед яких чимало “контрреволюціонерів”, котрі у часи Помаранчевої революції не приховували свого наміру демонтувати українську державність шляхом федералізації чи автономізації України. Скажімо, чого вартує ідея ПІСУАРУ – “південно-східної автономної української республіки”, яку три роки тому не лише серйозно обговорювали, а й намагалися втілити у життя.

До асоціацій із зібранням сепаратистів трирічної давнини спонукає й порядок денний, що широко афішується його ініціаторами у засобах масової інформації. Зокрема, як стверджує народний депутат-регіонал Вадим Колісніченко делегати розглядатимуть питання імплементації Європейської хартії про місцеве самоврядування; захисту прав російськомовного населення в Україні і про організацію цього захисту; та про Європейську хартію регіональних мов. Не треба бути гурманом від політики, аби зрозуміти, що усі три питання стосуються фактично одного: поставити під сумнів територіальну цілісність країни та дискредитувати її основні духовні цінності – українську мову, культуру та історію.

Також впадає у вічі агресивна рішучість, з якою висловлюється намір провести Сєвєродонецьк-2. Вже згаданий нардеп заявив: “Ми проведемо з`їзд навіть на вулиці, якщо нам не дадуть можливости орендувати зал”. Іншими словами, питання проведення з’їзду для багатьох політиків з табору Партії регіонів та їх прихильників стало принциповим, і відступати від цієї ідеї вони не збираються. Що ж, поживемо, побачимо…

Але на цьому закінчуються усі “паралелі”. Далі йдуть відмінності, які мають пряме відношення до запланованого заходу та його можливих політичних наслідків.

Спершу треба зазначити, що з’їзд сепаратистів у 2004 році був організований та проведений силами як центральної, так і регіональної влади. Цього разу за “старе” взялася опозиція. Відповідно змушена була відреагувати влада. Під час однієї із прес-конференцій начальник прес-служби СБУ Марина Остапенко повідомила, що Служба безпеки вживає заходів, спрямованих на недопущення повторення сепаратистських проявів, які спостерігалися 3 роки тому на з’їзді в Сєвєродонецьку. Більше того, у відомстві створено спеціальну групу з досвідчених фахівців високого рівня, яка виїжджала до Луганської области з метою невідкладного вжиття передбачених законами заходів з метою недопущення проявів та посягань на територіальну цілісність та конституційний лад у державі.

Отже, можна сподіватися, що СБУ не лише вивчатиме історію України, пов’язану з героїчною боротьбою ОУН, УПА і батальйону “Нахтігаль”, але й виконуватиме функції, які безпосередньо належать до її компетенції. Принагідно нагадаю, що згідно із Законом “Про Службу безпеки України” на СБУ покладається “захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної  цілісности, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльности іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної  таємниці”. Крім цього, до її завдань також входить “попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльности у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво   важливим інтересам України”.

Свідомо акцентую увагу на пріоритетах діяльности Служби безпеки, оскільки сьогодні з’явилася реальна можливість того, що у день проведення Сєвєродонецька-2 її функції та функції інших силових і правоохоронних органів виконуватимуть… українські націо-налісти. Адже не секрет, що до Луганської области незабаром мають намір приїхати не лише русофоби, федералісти й сепаратисти усіх мастей, але й представники українських націоналістичних організацій з наміром провести у Сєвєродонецьку віче на тему: “Один народ – одна Україна”. Планується, що у заході візьмуть участь більше п’яти тисяч учасників з різних областей України, які, за твердженням його організаторів, “планують роздати книги, брошури, аудіокасети й інші просвітницькі матеріали, присвячені історичній єдності українських земель і українського народу”. Але навряд чи вони обмежаться виключно патріотичними промовами та заходами гуманітарного характеру, коли десь неподалік їх опоненти розмахуватимуть прапорами чу-жої держави й проклинатимуть учасників національно-визвольної боротьби періоду ОУН і УПА, паплюжитимуть українську мову та її носіїв. А тому, коли у котрогось із націоналістів не витримають нерви, його можна буде зрозуміти і навіть виправдати його адекватні дії…

Так-от, щоб не допустити силового протистояння у Сєвєродонецьку, СБУ разом з іншими силовими та правоохоронними органами мала б здійснити відповідні “профілактичні заходи”, як це прийнято в інших “цивілізованих” країнах та вже практикується в Україні. Скажімо, у січні слідчим відділом Головного Управління СБУ в АР Крим за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального Кодексу України, а це “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”, порушено кримінальну справу за фактом вчинених представниками об’єднання “Народний фронт “Севастополь-Крим-Росія” публічних закликів і розповсюдження ними матеріалів із закликами до дій з метою зміни меж території і Державного кордону України, конституційного ладу нашої держави, в тому числі шляхом реалізації так званого “силового сценарію” возз’єднання Криму з Росією. У цілях профілактики з матеріалами цієї кримінальної справи можна було б ознайомити усіх, хто бажає рецидиву Сєвєродонецька зразка 2004 року.

Якщо ж це не допоможе, для СБУ не залишається нічого іншого, як дочекатися завершення з’їзду у Сєвєродонецьку, щоб у такий спосіб отримати поіменний список тих, хто вважає, що закони України можна іґнорувати чи зневажати. А далі, як кажуть, “справа техніки”. Після чого, сподіваюся, можна буде з упевненістю сказати, що Сєвєродонецька-3  в Україні вже не буде.