Наталя Харківська: “Ми намагаємося бути цікавими, працюємо творчо”

Коли до Торонто приїжджають цікаві люди, ми переважно намагаємося з ними зустрітися і взяти у них хоча б коротеньке інтерв’ю. Так сталося і цього разу – до нас в редакцію завітала відома всім у Канаді, і в Торонто зокрема, вчителька, автор книги “Методика викладання історії”, українсько-канадська громадська діячка Валентина Курилів із гостею з України – видавцем

журналів “Основа”, “Пані Вчителька” та начально-методичної літератури для шкіл в Україні Наталя Харківська, яка поділилася з нами розповідями про свою працю.

– Пані Наталю, розкажіть нашим читачам трошки про себе, зокрема, як почалася Ваша кар’єра вчителя.

– Насамперед хочу сказати, що я пропрацювала у школі майже двадцять років. Потрапила туди не відразу після закінчення інституту, а вже набувши деякий життєвий досвід, тому прийшла фактично сформованою людиною, яка усвідомлювала, що головне у школі – це любов до дітей. Ця любов – саме те, з чого починається вчитель. Дуже швидко професійно зросла, і за деякий час мені запропонували взяти участь у конкурсі “Вчитель року”. Спочатку на районному рівні, потім на міському, обласному, і зрештою – на все-українському.

– Усі ці роки Ви прожили в Харкові?

– Так. Зі своїм прізвищем (Харківська – ред.) я б не змогла жити в жодному іншому місті, адже тоді втратилася б половина моєї індивідуальности... [сміється]

Я працювала у школі з поглибленим вивченням німецької мови, де викладала історію України. Одного разу, за збігом щасливих обставин, поїхала на курси підвищення кваліфікації до Львова, де повинні були викладати канадські спеціалісти. Саме там у 1993 році потрапила на курс пані Валентини Курилів, і слово методика стало для мене таким рідним, що я зрозуміла, що у світі ого-го як далеко пішли вперед. Опанувавши цю методику, я стала у професійному сенсі набагато цікавішою. До того ж, вдосконалила свою українську мову, оскільки на Слобожанщині постійного українського мовного середовища не було. А за три тижні у Львові мене, так би мовити, прорвало – я почала думати і говорити по-українськи. Так почалося моє сходження.

– ...Яке призвело до змін у вчительській праці і опануванні нових висот?

– Можна сказати і так. Якось у Харківському видавництві “Ранок”, яке забезпечує методичною літературою майже всю Україну, вирішили створити журнал для вчителів “Основа”, де б оперативно висвітлювалися ті чи інші проблеми, налагоджувались зв’язки між учителями і тому подібне. Почали шукати відповідну особу, яка б змогла очолити той журнал. Претенденти були з титулами, з науковими ступенями, але перевагу віддали мені – як досвідченому вчителю, який знає школу зсередини.

– Отже, Ви залишили школу?

– Ні, ні в якому разі. Школа для мене була своєрідним полігоном, де я випробовувала на практиці всі ті новації, які ми пропонували в журналі, експериментувала. До того ж, на той час журнал був маленький, тож часу для праці у школі вистачало цілком.

Хочу похвалитися, що на сьогодні обсяг журналу зріс удвічі, і виходить він три рази на місяць замість двох разів, як було на початку. Це не враховуючи комерційних видань, які ми видаємо і які мають великий попит в Україні. Щоразу перед початку навчального року ми пропонуємо методичні посібники для вчителів, в яких вони отримують матеріали для викладання того чи іншого предмету на цілий навчальний рік. На сьогодні мова йде про 22 шкільні предмети, тобто фактично усі дисципліни, що викладаються у школі.

– Як видавництво розповсюджує ці матеріали?

– Звичайно школи передплачують повний пакет навчальних матеріалів з усіх дисциплін, до яких пізніше можуть мати доступ усі вчителі. Але головний наш передплатник – це самі вчителі, які для кваліфікованого, цікавого викладання хочуть мати відповідні матеріали і методики. У журналі пропонуються дидактичні матеріали, подаються розділи з окремих книжок, практичні поради, сценарії позакласної роботи. Ми намагаємося бути цікавими, урізноманітнюємо наші видання, змінюємо форми, робимо кольорові вкладки – одне слово, працюємо творчо. Це у багатьох випадках підштовхує і вчителів до творчости, і виграють від цього насамперед учні. Судячи з відгуків і листів, що до нас приходять, думаю, відсотків 70 українських вчителів є нашими читачами.

– Пані Наталю, хто ще, крім вас, займається виданням навчально-методичної літератури в Україні?

– Насамперед Міністерство освіти України. Але у кожного з нас своя ніша. Вони займаються науковими розробками, виробляють стратегію. А ми – тактики, ми працюємо в учительському середовищі. У нас 80 відсотків матеріалів написані вчителями. Вчителі нам довіряють. Вони знають, що можуть звернутись до нас, і ми надрукуємо їхні цікаві розробки, їхні творчі майстерні, їхні методики. Окрім того, вчитель, який надрукувався, це зовсім інший вчитель – він відчуває свою гідність, відчуває увагу, більше у себе вірить, у нього виникає бажання краще працювати.

– Чи Ви поміщуєте у своєму журналі рекламу?

– Оскільки реклама у нас стосується освітянських питань, то не дуже часто. Але ми багато друкуємо власної реклами. Ми видаємо щороку близько двадцяти книжок і, відповідно, рекламуємо їх. Також поміщуємо інформацію про літературні цікавинки, видані в інших видавництвах, вважаючи, що вчитель мусить бути поінформованим і йти в ногу з часом.

– Пані Наталю, Ви згадали про видання книжок. Якою мовою виходять книжки у вашому видавництві?

– Переважно українською. Якщо є великий попит, це може бути й російською. Не забувайте, що ми знаходимось на території Східної України, де ще великий відсоток – це російськомовний читач.

– Порівняно недавно “Основа” започаткувала ще одне цікаве видання – журнал “Пані Вчителька”. Розкажіть детальніше про цей проект.

– “Пані Вчителька” вперше побачила світ у 2007 році – і відразу здобула велику популярність. Переважна більшість вчителів – це жінки, які, крім своїх професійних обов’язків, виконують ще й домашні – є дружинами, мамами, коханими. Їм цікаво почути думки своїх колег, прочитати інтерв’ю зі знаменитістю, гарну поезію чи есе, знайти цікаву пораду з косметології, кулінарії і т. п. Спеціально для цього існує “Пані Вчителька”. До того ж, журнал кольоровий, з гарними фотографіями, надзвичайно цікавий. За два роки, протягом яких виходить журнал, ми отримали сотні листів від наших читачів, які дякують за чудове видання, що, звичайно, додає ще більшої наснаги нам як редакторам і видавцям. Мабуть, такі подяки – це найбільше визнання нашої праці, і сподіваємось, їх буде ще більше.

– Ми від редакції “Нового Шляху” також бажаємо Вам якнайбільше вдячних листів від Ваших читачів, творчих успіхів і здійснення усіх планів. І, звичайно ж, дякуємо за цікаву розмову.

Інтерв’ю вела  Лариса Гринда