„КҐБ жил, жив и будет жить” – не знати, як довго?

Йосиф Сірка

Це перефразування відомого в совітські часи гасла: “Ленин жил, Л. жив, Л. будет жить!”, яке пам’ятає старша ґенерація. Гасло зникло, і „імперія зла” (як її назвав американський президент Р. Рейґан) зникла, але дух її знов запановує у великого північного сусіда України. Вже саме обрання на російському телебаченні Й. Сталіна другим „найвизначнішим” росіянином свідчить про те, що щось воно в Росії не те. Але нехай би собі жили зі „своїм” Сталіним, коли б представники РФ не втручались постійно в українську політику.

Російські спеціалісти з лабораторій КҐБ вдаються до всяких брехливих і брудних методів пропаганди, щоб хоч чимсь нашкодити Україні, якщо вже не можна її проковтнути. Отаким черговим брехливим нападом на історію української культури є стаття члена Союзу письменників Росії Ніколая Ґоловкіна на сторінках такої собі писульки “Одна родина” за 29.11.2008 р. під назвою „Любимый бандурист фашистской Германии”.

Що не подобається цьому російському писаці? Та те, що Президент України присвоїв посмертно всесвітньовідомому українському композиторові і бандуристові Григорію Китастому звання Героя України! З погляду історичного В. Ющенко виправив помилку минулого совітського режиму, який навіть забороняв згадувати цього видатного діяча й поширювача української культури у всьому світі.

Вклад Григорія Китастого у розвиток української культури та її пропаганду у світі  оцінювати не такому писаці, яким виявився Ґоловкін, оскільки у світі, де виступала капела бандуристів під його проводом, гідно оцінювали чужинці і свої.

Закрадається питання. А чому мовчав російський письменник, коли в Україні відзначали 75-ту річницю Голодомору!? Невже мільйонні жертви Голодомору, яким керував „другий найвизначніший росіянин”, не заслужили того, щоб їх хоч згадати незлим тихим словом?! При  добрій волі вистачило б Ґоловкіну заглянути у доступні московські архіви.

Але пан письменник не зацікавлений у правді про Голодомор так само, як його не цікавить те, що Григорій Китастий був героєм української музики і без визнання Президентом! А „зрадником”, яким його безпідставно називає Ґоловкін, він ніколи не був, оскільки втеча з німецького полону вважалася зрадою лише за совітських часів і стосувалася не тільки українців. Любов до української пісні і музики Китастого може назвати зрадою тільки невиправний каґебіст!

Писанина Ніколая Ґоловкіна мені нагадує історію глухого та губатого: У церкві стояв глухий поряд з губатим. Глухий не чув, чи губатий співає, але бачив, що інші розкривають роти, тобто – співають. Губатий стояв спокійно зі стуленими губами, що глухий кваліфікував, що той свище. Він оглянувся навколо, і коли переконався, що всі співають, то вдарив губатого по обличчі. Той відійшов від глухого. Після Служби Божої вже перед церквою жінки звернулися до глухого: „Чому ти вдарив Василя?” А той відповів: “А чому свистав?” – „Та ж він не свистав. Він такий губатий!” – „Багатий не багатий, а в церкві свистати не буде!”

Отож, коли я прочитав пасквіль Ґоловкіна, то мені й пригадався отой глухий, який бачить і чує тільки те, що завчив з „Короткого курсу історії ВКП(б)” та вичитав з вказівок зараз владної структури КҐБ, яка навіть при зміні назви антиукраїнський зміст зуміла зберегти.

Ще недавня безпрецедентна брехня найвищих керівників РФ про неоплату за газ, потім – крадіжку газу, потім – про припинення Україною постачання газу на Захід є наявним доказом забріханости всієї каґебістської структури, яка через свої імперіальні окуляри не чує, не бачить дійсности. Бажання реставрувати імперію робить абсольвентів каґебістської школи глухими й сліпими не тільки до свого народу, але й до сусідів. Не дарма кажуть, що хто не народився літати, то й крила йому не виростуть!

a