Микола Шишко: “Карате –це шлях вдосконалення себе”  

Уже більше 15 років при Філії УНО Торонто діє Клуб Shotokan Karate-Do. Займаються у ньому і діти, і підлітки, і дорослі. На рахунку Клубу – чимало змагань і перемог. Сьогодні про його діяльність і про карате як спорт взагалі ведемо розмову з головним тренером Клубу Миколою Шишком.

– Пане Миколо, розкажіть нашим читачам, як Ви почали займатися карате і як було створено Клуб Shotokan Karate-Do.

– Свого часу в Україні, де я народився, кожний юнак у віці 18 років мусив відслужити в армії. Так сталося і зі мною. Там, під час проходження військової служби, я зацікавився східними бойовими видами мистецтва, зокрема боротьбою самбо і карате. Я багато тренувався, брав участь у змаганнях, і коли закінчився термін мого перебування в армії і я повернувся в Київ, зрозумів, що буду займатись цим і надалі. Тому почав тренуватися у столичному Клубі “Динамо”. Саме в той час, а це було у 1974 році, в Україні почало розвиватися карате, яке отримало легальний статус як вид спорту. Я виступав у багатьох турнірах, займав призові місця і був зарахований у збірну України з карате. Згодом став інструктором з рукопашного бою в “Динамо”, а потім заснував свій Клуб карате “Гармонія”.

Опісля переїзду в Канаду почав цікавитися, як можна продовжити справу карате тут. Спочатку було нелегко, тому що в Канаді є багато різних федерацій – є контактне карате, напівконтактне карате, а саме спортивне карате знайти було нелегко. Згодом я знайшов Асоціацію спортивного карате, яка підтримується державою і провінцією Онтаріо зокрема. Відтак у 1995 році заснував Клуб карате при Філії УНО Торонто.

Початки були складними. Домівка УНО раніше містилася в центрі міста і добиратися туди було важко. Але згодом, коли Філія переїхала в нове приміщення на Еванс Авеню, умови покращились, було збудовано великий спортивний зал, кількість дітей у Клубі зросла. Сьогодні у Клубі займається близько 70 осіб, появилися чемпіони, так би мовити свої зірки, в яких, я би сказав, є велике майбутнє.

– Які вікові категорії представлені у Клубі?

– Ми маємо чотири вікових групи: перша – діти 4-6 років, друга – 6-8 років, третя – від 8 до 14 і четверта – від 15 і старші.

Звичайно, що до кожної групи застосовується інший підхід у фізичному навантаженні, системі тренувань і психологічній підготовці. Адже карате – це шлях не тільки фізичного виховання, але й психологічного.

– До речі, у чому головна відмінність карате від інших видів спорту?

– Карате виховує тих людей, які вміють працювати над собою, знають, що таке повага до старших, що таке чесність. Які вміють терпіти і йти вперед. Які вміють за себе постояти, захистити інших і витримати будь-яку екстремальну ситуацію.

Переважна більшість видів спорту зосереджується на суто фізичному аспекті. Карате ж – це поєднання фізичного, психологічного і духовного виховання. У карате духовний напрямок дуже сильний, оскільки новітня система карате була створена саме на противагу бездумному застосуванню сили.

У 1947 році в Японії відбувся чемпіонат, який став переломним у карате. Майстер, який заснував свою школу карате, Фунакоши, перед цими змаганнями ввів двадцять принципів карате, які були взяті з філософії і духовного напрямку будизму. Він довгий час вивчав будизм і зрозумів, що для того, щоб карате мало свій надзвичайний шлях, щоб зупинилися кровопролиття (оскільки в Японії на той час карате було дуже жорстоким, існував клан самураїв, який наганяв страх на всіх жителів Японії), потрібні зовсім протилежні засади – духовні. Одними з основних принципів стали, зокрема, повага до супротивника і розуміння того, що карате – це система захисту, а не нападу.

– Пане Миколо, а кого Ви вважаєте своїм вчителем?

– У мене було багато інструкторів, які на той час були великими майстрами, а на сьогоднішній день мають свої клуби в Києві, є президентами федерацій. І вони дали мені багато у професійному рості. До того ж, кожна людина сама для себе є своєрідним вчителем.

Але пропрацювавши багато років тренером, я впевнився, що особливими нашими вчителями є діти, які вчать нас насамперед терпіння. Адже для того, щоб передати комусь свої знання, вміння і досвід, потрібно надзвичайно багато терпіння.

– Чи важко виховати чемпіона?

– Виховати чемпіона непросто, адже нелегко знайти в загальній масі студентів, які приходять на карате, зацікавлених, котрі хочуть працювати глибше, наполегливіше, прагнуть зрозуміти суть карате, його цінність у житті, мають можливість виступати у змаганнях і вміють подолати бар’єр труднощів і страху на тотамі.

Але ще й необхідно навчити учня брати участь у змаганнях, тому що процес змагань дуже важливий. Він формує людину психологічно, дає можливість побачити в собі недоліки, подолати страх, здобути впевненість. Для того, щоб перемогти, треба брати участь. І спочатку не розчаровуватись, не здобувши перемоги. Вона буде обов’язково!

Коли я бачу, що дитина більше зацікавлена, хоче досягти результатів, я працюю з нею окремо, за індивідуальною програмою, даю їй спеціальну техніку, готую до турнірів психологічно. Оскільки не всім потрібна техніка для змагань, деякі діти приходять на заняття для розваги.

– Кого б Ви хотіли вирізнити зі своїх учнів?

– Я хотів би згадати багатьох своїх учнів. Дехто в міру зайнятості, оскільки вчиться десь поза Торонто, працює і т. п., приходить тепер на тренування рідше, але не губить контакту з Клубом. Це Ігор Оніпко, сестри Катерина і Аня Тарновські, Аня Якутцова, Олександр Корніленко, Богдан Особа, Павло Конобейцев і Дмитро Писарчук, які були першими чемпіонами. Не було таких змагань, з яких би вони приїжджали без медалей.

Також хочу відзначити Соломію Моргало, Юрія Дунця, Єгора Зареті, Северина Романського, Каріну Костюк, Влада Матвієнка, Всеволода Чугая, Івана Чудієвича, Віталія Крищука, Тараса Юречка, Романа Ботюка та багатьох інших.

Але особливо наголошу на успіхах Василя Лучківа і Романа Могильняка. Їм по 17 років. Це ті хлопці, які своєю наполегливою працею, своїм натхненням, ентузіазмом, постійним бажанням зрозуміти карате, вдосконалити свою техніку, покращити свій рівень добилися дуже багато. Ось і на останніх змаганнях Асоціації карате Онтаріо вони вибороли призові місця і були зараховані у збірну команду з карате провінції Онтаріо. Роман Могильняк уже вдруге буде брати участь у Чемпіонаті з карате Канади, який відбудеться у провінції Квебек у березні. Василь Лучків також з дитинства виступає на турнірах і завойовує медалі. Так що є успіхи, є діти, які дуже відповідально ставляться до занять карате.

– Я знаю, що в карате є багато рівнів майстерності. Пане Миколо, якого рівня, зокрема, досягли Ви?

– В загальному у карате є двадцять рівнів – це 10 кю і 10 данів. Найвищий – це десятий дан чорного пояса. Я маю п’ятий дан, який отримав у травні минулого року після того, як склав відповідний екзамен. Це, вважаю, доволі високий рівень для мене, але я й надалі працюю над собою, не зупиняюся і вдосконалюю свою техніку та фізичний і духовний рівень.

– З якого і до якого віку можна займатися карате?

– Віку як такого у карате немає. Карате можуть займатися і маленькі діти, і особи поважного віку. Головне – бути готовим до занять цим видом спорту. Головне – щоб людина була відповідальна за своє життя і свої вчинки, щоб вона глибоко розуміла те, чого вона прагне, щоб вона була певна, що поставлена ціль буде досягнута, незважаючи на перешкоди і труднощі, які трапляються на її шляху. Кожна людина повинна зрозуміти себе, свої можливості і нескінченний потенціал. Карате вчить нас цього, оскільки включаються дуже великі аспекти психології, філософії і духовності.

– Пане Миколо, ми бажаємо Вам особисто і всьому Клубові Shotokan Karate-Do успіхів, участі в нових турнірах і високих перемог та медалей.

– А я, у свою чергу, запрошую до нашого Клубу нових учнів. Записатися до нього можна в Домівці Філії УНО Торонто, що на 145 Evans Ave.

Розмову вела Лариса Гринда

PHOTO

Микола Шишко – головний тренер Клубу Shotokan Karate-Do