На службі українській науці і культурі

(Академікові М. Мушинці виповнюється 75 років)

Йосиф Сірка

Таке трапилося не у країні необмежених можливостей, а в колись соціалістичній Чехо-Словаччині лемкові, який посвятив своє життя науці і дослідженню фольклору та всьому, з ним пов’язаному. Його життя вже за 75 років стало легендою, що межує з фантастикою.

 У лемківському селі на Пряшівщині (Східна Словаччина) 20 лютого 1936 року прийшов на світ Микола, який був третьою з п’яти дитиною Івана та Зузани Мушинків. Дитинство Миколи Мушинки нічим не відрізнялося від дитинства його ровесників – школа, допомога на господарстві, догляд за коровами на пасовиську. “Праця” пастуха завжди приваблювала дітей села, бо давала можливість у природі вдаватися до всяких мрій. Воля надавала пастухові можливість щось вигадувати, бути вільним від нагляду, чого в хаті, чи то пак у школі, не було.

До годування худоби, а потім і функції пастуха Микола Мушинка повернувся після здобуття титулу кандидата наук, який він отримав після захисту дисертації “Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття та його зв’язки з чехами і словаками” в Карловому Університеті у Празі в жовтні 1967 р. У 1985 р. ця праця появилася в Записках НТШ в Парижі  окремим томом.

У 1963 році Микола Мушинка вступив до наукової аспірантури на кафедру фольклору та етнографії Празького Університету, звідки був висланий на три роки в Україну. Ці роки були найбільш плідними щодо стосунків з українською інтеліген-
цією взагалі та з дисидентами зокрема. Він ближче знайомиться з І. Дзюбою, І. Світличним, Л. Танюком та іншими і стає “листоношею-зв’язковим” між дисидентами та Заходом, куди передавав самвидавні матеріали. Його знайомство з Б. Антоненком-Давидовичем, В. Чорноволом, з братами Горинями і десятками інших поетів, письменників та науковців було і знайомством української діаспори. Навіть канадський колишній комуніст І. Коляска через Мушинку передавав деякі свої матеріали з України на Захід, оскільки КГБ йому не довіряло, за ним дуже пильно стежили. За свої зв’язки з дисидентським рухом в Україні Микола Мушинка поплатився кар’єрою. 

1972 р. кандидат наук, д-р філософії, автор численних наукових праць Микола Мушинка  стає жертвою комуністичного режиму. Він втратив працю в Університеті Шафарика, на філософському факультеті у Пряшеві, а після року безробіття береться за працю годувальника колгоспної худоби, згодом стає пастухом, який був, з певністю можна сказати, найосвіченішим (з науковими титулами) пастухом рогатої худоби в Європі, та й, напевно, у світі! На “новій праці” Мушинка пробув 18 років! Детальне становище науковця того часу описане у спогадах Миколи “Колеса крутяться” (Книга 1 – Спогади, Фундація „Карпати”, Пряшів, 1998 р. стор. 23–189).

Навіть у “засланні” до колгоспу та котельні він не переставав займатися наукою. Далі досліджував, записував обряди, народні пісні, побут і т. ін., писав наукові розвідки, з яких деколи довелося щось продати без права авторства, щоб покращити фінанси, оскільки дружина з двома дітьми жила у Пряшеві, а він у селі, віддаленому від родини на 70 км. Під час свого заслання не тратив надії на кращі часи, в чому його підтримували знані науковці: В. Маркусь (США), О. Горбач (Німеччина), В. Яременко (Україна), Б. Кравченко (Канада), які його відвідували.

Чимало уваги Мушинка присвятив питанню т. зв. “політичного русинізму”. На цю тему 1992 р. появилася його брошура “Політичний русинізм на практиці” (Пряшів, 1992), спрямована проти антинаукових тенденцій проф. П. Р. Маґочі (брошура була передрукована в Україні, США, Канаді та Польщі). На цю тему, актуальну й сьогодні, Мушинка виступав також на Науковій конференції Університету Шампейн-Урбана (США) 2009 р.

Він має найбільшу у Словаччині українознавчу бібліотеку – майже 30 тисяч одиниць, яку  наприкінці минулого року подарував Державній бібліотеці у Пряшеві. Там вона є окремим цілісним відділом. Працівники бібліотеки вже почали її комп’ютерне опрацювання.

Можна зі сміливістю твердити, що Микола Мушинка є й найпродуктивнішим українським науковцем, і то не тільки на Словаччині, оскільки майже щотижня з-під його пера появляється то стаття, то книжка, то збірник, і не лише українською мовою. Він – автор 73 самостійних книжкових публікацій (включно з брошурами та збірниками), 260 наукових статей, 466 рецензій та 1319 популярних статей. Його наукові праці опубліковані українською, чеською, словацькою та мовою русинів Воєводини в Сербії.

1990 р. Миколу Мушинку було реабілітовано, і він повертається працювати до університету у Пряшеві, де продовжує активну дослідницьку працю, посилює співпрацю з УВУ та “Енциклопедією Українознавства”, зокрема з НТШ у Сарселі (Франція) та Канадським Інститутом Українських Студій в Едмонтоні. Діапазон зацікавлень М. Мушинки широкий, тому серед його праць знайдемо багато цікавого: “Академік Станіслав Дністрянський” (1992), “Від НТШ до УВУ” (1992), “Лицар волі. Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака” (1995), “Заповіт предків. 40 років Свят культури русинів-українців Пряшівщини” (1995) та багато інших.

Окремої уваги заслуговує дослідження про Музей визвольної боротьби України у Празі.  Після 1945 р. КГБ вивезло з Праги близько 40 тонн архівних матеріалів цього музею. Після довгих розшуків Мушинці вдалося їх віднайти в архівах України. 1996 р. у Мельбурні (Австралія) за допомогою українців Австралії він видав першу книжку з наведеними деякими архівними матеріалами та висновками англійською мовою. У 2005 р. під час Днів української культури у Празі Микола Мушинка презентував допрацьовану та доповнену низкою архівних матеріалів і перекладену на чеську мову книжку “Музей визвольної боротьби України у Празі та доля його фондів”. На той самий рік припадає і доповнене видання цієї праці в Києві.   

1997 р. Миколі Мушинці присвоєне звання “Академік УНАН”, а президент Л. Кучма нагородив його орденом “За заслуги”. Він – лауреат різних премій. З нагоди 65-річчя Мушинки вийшло друком три томи з бібліографією та біографією іменинника “Колеса крутяться” (1998 – 2001).

Протягом останніх десяти років Микола Мушинка виступав з науковими доповідями на різних наукових конференціях в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Німеччині, Канаді, США. Від 1997 року тісно співпрацює із Слов’янським Інститутом АН Чеської Республіки. У співавторстві з науковою працівницею даного інституту Руженою Шишковою підготував до друку і видав вже три книги: “Розповіді з Підкарпаття. Українські говірки Східної Словаччини” (1998), “Ukrajinsk nřečí Slovenska. Vуzkum a zvukov zpisy z et 1957-1967” (2005) та „Vyprvěnі a pіsně Rusіnů z vуchodnіho Slovenska. Jihokarpatsk ukrajinsk nřečі v autentickуch zznamech” (2009). 

Зараз у друку перебуває пра-ця історично-статистичних даних про 260 українських сіл Східної Словаччини, яку він разом зі сином Олександром підготував під назвою “Національна меншина на порозі загибелі?”.

Академік М. Мушинка на пенсії, але не припиняє своїх наукових досліджень та активної участі у громадському житті русинів-українців Словаччини. Він – голова НТШ у Словаччині, Асоціації Україністів Словаччини.

Під час його праці в колгоспі йому колгоспники пропонували стати головою колгоспу, але він відмовився. Гадаю, що й добре зробив, а то наука втратила б людину, чуйну до чужого горя та проблем, дослідника, який не тільки знаходив вже, здавалось би, загублені архівні матеріали,  але й віднаходив поховання відомих людей, останки яких на власних плечах заносив в Україну для перепоховання. Тому науковець Микола Мушинка не міг стати після годувальника корів, вимушеної “професії” пастуха та кочегара головою колгоспу – на нього чекали титули  академіка, численні почесні докторати різних університетів, на нього чекала українська наука в Україні і в діаспорі, бо саме їм він служив і служить протягом свого науково-дослідницького життя.