Саботаж чи халатність?

Про проведення міського етапу ХІ Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика в Києві

22 січня у приміщенні гімназії “Потенціал” відбувся міський етап ХІ Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика серед школярів. Ні, це не помилка. Ні, його не відмінили. І він не називається тепер “Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка”.

Але почнімо спочатку. Ще у пам’яті скандал, що його розв’язало Міністерство освіти в жовтні, буквально за три дні до початку конкурсу, “відмовившись” його проводити. У лапках, тому що Положення про конкурс, зареєстроване в Міністерстві юстиції, в якому чітко розписані обов’язки організаторів, ніхто не відміняв.

Тож конкурс розпочався і успішно подолав екватор – обласний етап (мало не підпільно) провели всі області, окрім хіба Сумської, де, мабуть, просто побоялися (але варто сказати, що на Сумщині конкурс усе одно успішно пройшов серед учнів проф-техосвіти). Звичайно ж, і в Києві – до часу. Можна тільки уявити, як шоковані були представники Ліги Меценатів, звернувшись до міського Управління освіти за списком переможців міського етапу і дізнавшись, що він просто не відбувся. Чому? “А ми не повинні його проводити”, – чергова анонімна відповідь.

А тепер спробуймо уявити ситуацію, в якій опинилася Дирекція Ліги. Як це так – усі області обласний етап провели, а Київ – ні? Це ж скандал! Що робити? Провести! Але ж це грандіозна робота – треба приміщення, журі та, врешті-решт, учителів, які б сиділи з дітьми під час написання робіт.

Як то кажуть, не було би щастя, та нещастя помогло – справді, якби не було такої катастрофічної загрози зриву конкурсу, ми б не змогли оцінити сподвижницьку працю тих людей, які мають до нього стосунок. Хочеться низько вклонитися голові журі конкурсу, директору Інституту української мови НАНУ Павлові Юхимовичу Гриценку, який без зайвих зауважень надав приміщення Інституту для перевірки робіт, заступнику журі Антоніні Іванівні Мовчун, яка скликала для перевірки київського етапу журі етапу загальнонаціонального, та й, власне, тим із членів журі, котрі прийшли виконувати роботу, яку вони були робити не повинні. Не можна не згадати директора гімназії “Потенціал” Аллу Петрівну Малішевську, яка на прохання голови Наглядової ради конкурсу Віктора Федоровича Баранова погодилася надати для проведення міського етапу приміщення гімназії, та всіх працівників гімназії, які стали до праці на добровільних засадах. До речі, в районо дозволили провести конкурс у гімназії, здавшись перед тим аргументом, що “це ж не заборонено”. Тільки вдумайтесь! Ми маємо радіти, що в Україні конкурс з української мови ще не заборонений! Про яку державну підтримку може йти мова?

Закрадається неприємна думка, що всі несподіванки при проведенні конкурсу – не просто чиясь неуважність, а спрямована і продумана політика, спрямована на те, щоб зірвати конкурс і звинуватити в цьому Лігу.

Хтось може повірити у “роз’яснення” Міністерства освіти, що, мовляв, на конкурс не передбачено бюджетних коштів, і звинуватити в поганій організації конкурсу Лігу Меценатів. Але варто знати, що усі ці “роз’яснення” – суцільна брехня, вибачайте вже на грубому слові. Міністерство освіти ніколи не давало грошей на конкурс. Ліга й не сподівалася, що держава підтримає конкурс фінансово, як це декларувалося, коли вийшли укази президента про державну участь в організації конкурсу. У тому ж таки Положенні чітко прописано, що Ліга виділяє кошти й організовує загальнонаціональний етап конкурсу, а організація місцевих етапів лежить повністю на плечах місцевої влади. Допомога Міністерства – це інформування про конкурс отієї розгалуженої мережі учительства по всій Україні. Своїм аж надто незрозумілим і двозначним листом про початок конкурсу (до того ж, мабуть, іще й з напівсекретними “роз’ясненнями” на місцях) Міністерство освіти вдається до традиційної азійської політики нашого північного сусіда, на словах допомагаючи і підтримуючи (чи то пак “не забороняючи”), а на ділі – зриваючи і саботуючи конкурс.

Як прокоментувала Антоніна Мовчун: “Мені це нагадало перший конкурс, який відбувався не тільки без допомоги місцевих адміністрацій, а й часто із ось таким спротивом. Тоді теж було багато несподіванок”. Але під час проведення першого конкурсу був живий світлої пам’яті Петро Яцик, допомагав вирішити усі несподівані проблеми не тільки порадою і колосальним життєвим досвідом, а й банально фінансовою підтримкою. Нині ж, при шаленому дефіциті коштів (атож, за кордоном упевнені, що держава підтримує!), конкурс тримається на праці отієї безіменної армії учительства та на допомозі небагатьох меценатів.

Що б там не було, але діти не повинні страждати через те, що “пани чубляться”. Конкурс відбувається і буде відбуватися далі. І буде і дванадцятий, і тринадцятий! Міністерство мовчить.

Наталка Дістаньмисник