Офорти Тараса Шевченка

(До 200-х роковин з дня народження)

Від липня по грудень 1843 року Тарас Шевченко перебував в Україні – на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та деінде. Всюди він бачив жахливе знущання поміщиків над кріпаками, сваволю царської влади та неволю своїх близьких у рідному селі. Під час подорожі по Україні Т. Шевченко виконав ряд зарисовок і, повертаючись до Петербургу, придумав із них створити серію офортів, до числа яких мали б увійти твори з історії України, українського побуту та пейзажу.

Влітку 1844 року Шевченко почав реалізувати свій задум. Рішення займатися офортом було для нього новим, навіть сміливим, бо практично цією технікою тоді мало хто з художників займався. Щоб створювати офортні твори, доводилось молодому художнику користуватись кислотами, які протравлювали його рисунки на металевих або мідяних дощинках. Вивчаючи техніку офорта, найвірогідніше у майстерні художника Карла Брюллова, Шевченко захопився творами Рембрандта, що найбільше відповідали його прагненню. Він милувався творами цього голландського живописця, а найбільше контрастами світла і тіней у них.

На підставі етюдного рисунку, виконаного олівцем, художник гравірував офорт під назвою “У Києві“ з дуже детальним перенесенням ліній голкою на тонку дошку. Особливий він тим, що на ньому зображено берег Дніпра під Києво-Печерською Лаврою, три прибережні крислаті верби, ліворуч яких веде доріжка у далечінь. При дорозі бачимо старця й неподалік молодих дівчат, що вдягаються після купелі у Дніпрі. З оригінальної роботи Шевченко відбив кілька офортів, які збереглися до сьогодні та знаходяться у різних бібліотеках та переважно в музеях України.

“Видубицький монастир у Києві” – другий з черги офорт. Зроблений у листопаді 1844 року. Для його завершення слугував рисунок, в якому Шевченко зобразив Михайлівську церкву Видубицького монастиря, збудованого в ХІ столітті, а також дніпровські кручі та пагорбки біля ріки, кілька людських постатей, корову, що пасеться, та високо порослі дерева. До серії перших шести офортів художника належать ще й такі: “Судня рада”, “Старости”, “Казка” та “Дари в Чигирині 1649 року”. Із декотрих творів зберігаються мідяні пластинки. Останній твір – історичної тематики, що віддзеркалює факт прибуття на переговори до Богдана Хмельницького послів з Росії, Польщі та Туреччини. Усі вищенаведені офорти-естампи увійшли до першого альбому “Живописна Україна”. Такі альбоми, за планами самого Шевченка, мали появлятися щорічно. Видати їх, на жаль, не пощастило, хоча для майбутніх альбомів він підготував багато рисунків, з котрих дванадцять уже було призначено до наступного.

Заняття працею художника для Археографічної комісії у Києві, а потім його арешт у квітні 1847 року і десятирічне заслання перешкодили займатися роботою над офортами. Та навіть під час перебування на засланні не залишала його думка про створення нових капітальних праць у галузі офорта. З Шевченкового листа до Броніслава Залеського 9 жовтня 1854 року до Оренбурга відомо, що він мав дві гравірувальні голки і два кусники чорного лаку для натирання металевої поверхні. А 26 червня 1857 року художник занотував про те, що після звільнення із заслання він планує “посвятить себя безраздельно гравюре”. “Це означає – бути корисним людям і догідним Богу...” – він продовжував класти на папір свої думки.

Наприкінці березня 1858 року Шевченко прибув до Петербургу. Друзі, знаючи про його гаряче прагнення, взялись допомагати художнику. В Академії Мистецтв дано йому квартиру і майстерню. Тут мистець отримав можливість здійснити свою давню мрію – віддатись праці над офортом. Вислухавши дружні поради гравера Федіра Йордана, почав у нього ще більше освоювати техніку офорта. Для першої спроби в цій нелегкій техніці Шевченко, після уважного огляду малої за розмірами картини іспанського маляра Бартоломея Мурільйо “Святе сімейство” в Ермітажі, обрав саме її – дуже виразну своєю тональністю. Перед тим, як Шевченко закінчив працювати над згаданим твором, він виконав два інші офорти-акватинти за власними рисунками, а саме: “Дві дівчини” та “Українські дівчата”, обидві наприкінці червня 1858 року. Естамп “Свята родина” появився два-три тижні опісля з-під тискального верстата в Академії Мистецтв. Своїми результатами Шевченко був задоволений. Вони вже були позаду. Знаючи, що кращі досягнення у цій техніці перед ним, старанно, як більш відповідальну роботу, майстер взявся виконати копію з твору Рембрандта “Притча про робітників на винограднику”. Із складнішої композиції Шевченкові довелось важче переносити з мазків пензля автора картини на лінії та штрихи офорта і тони акватинти. Але і з цього нелегкого завдання наш Шевченко вив’язався несогірше. Для подальших осягів в офортній техніці він продовжував працювати над ще трьома офортами Рембрандта. Після їх завершення зрозумів і ще більше відчув манеру офортів славного голландця.

До кінця 1858 року Шевченко зробив ще кілька копій з офортів Рембрандта. До цього числа належать “Лазар Кнап”, “Поляк з шаблею і палицею” та кілька варіантів з того ж самого твору “Смерть Марії”, а також “Приятелі” (“У корчмі”) з картини Івана Соколова. Перед своєю останньою поїздкою в Україну у травні 1859 року мистець створив “Старець на кладовищі” – офорт з власної самостійної композиції та “Ліс” (Вечір в Альбано”), базований на творі Михайла Лебедєва. 1859 роком датовані ще два інші офорти – “Мангишлацький сад” та за своїм малюнком “Сама собі в своїй господі”.

У 1860 році з-під руки майстра постали ще такі офортні твори: “Вірсавія”, “Дуб”, “Натурщиця”, “Портрет Ф. А. Бруні”, “Портрет Ф. П. Толстого”, “Портрет П. К. Клодта”, “Портрет І. І. Горностаєва” та п’ять автопортретів. За деякими даними, Шевченко створив “Портрет Олдріджа Айри” італійським олівцем на папері, а також його портрет в офорті, але жодного сліду по ньому не залишилося.

Останні чотири автопортрети, виготовлені технікою офорта, базовані на фотографіях. У першому офортному творі Шевченко, на відміну від попередніх автопортретів, себе зобразив із виразними очима, з яких випромінює ніжність поета, теплість і ласкавість, як рівно ж і сум – важкий настрій, спричинений недугою. Більш артистично схопив себе Шевченко з бородою, повертаючого із заслання, та з ретельнішим опрацюванням свого обличчя. За фотографією Гудовського з 1859 року художник зробив третій автопортрет у світлому костюмі. У цьому творі більш яскраво помічаємо сліди тяжкої хвороби, яка знесилювала майстра. Він виглядає зовсім пригніченим, охопленим болісним почуттям та тягарем на душі, немов відчуваючи прийдешні дні своєї смерті.

“Портрет у шапці і кожусі”, виконаний не пізніше, ніж на початку грудня, сучасниками Шевченка вважався найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень самого себе. З усіх п’яти офортних автопортретів Шевченка найкращим є таки портрет зі свічкою. Образ молодого художника і поета майстерно передано густим плетивом різноманітних штрихів, які домінують силою світла над темними площинами. Цей твір треба сприймати як символ “Апостола правди і науки”, що несе світло, як той Прометей, усьому людству на Землі.

Павло Лопата

PHOTOS

1 - Судня рада. Офорт. Т. Шевченко

2 - Старець на кладовищі. Офорт. Т. Шевченко