Бібліотекa української літератури в Москві Хто і навіщо розпалює непотрібні пристрасті?

Таким питанням начебто стурбувалася московська “Литературная газета”, що помістила на цілу шпальту статтю якоїсь Інни Кущової. Хто ховається за псевдо по Фрейду – (NN “у кущі! у кущі!”) – і гадати нема чого: чиновницьке замовлення показує ріжки в кожнім абзаці недбало зліпленого опусу. На це вказують і бездарно-компілятивний стиль його, і безапеляційний тон, і відверто-безвідповідальна деза, і небажання, що простежується в рядках, хоч би задля пристойности поміркувати, а що ж насправді сталося в бібліотеці.

А відбулося, як відомо, те, що от уже рік, як керувати туди приставлена директриса, що була призначена у березні 2006 р. цю бібліотеку “перепрофілювати”, тобто закрити. Оскільки громадськість і розсудливі державні мужі бібліотеку тоді дружно відстояли і “перепрофілювати” не вийшло, залишена навіщось (?!) керувати Бібліотекою української літератури призначенка-ліквідатор, природно, відчула себе “не у своїй тарілці”. А як при цьому довелося потерпати колишнім співробітникам Бібліотеки української літератури, котрі опинилися поруч з новою (колишнього керівника змусили піти) директрисою, що зовсім не знає ні цієї літератури, ні мови і, як показав час, зуміла протиставити себе не лише колишньому колективу, але й українській громадськості, яка довгі роки збирала цю бібліотеку, й, звісно ж, не лишалася байдужою до її долі.

То ж чи дивно, що абсурдне й провокаційне по своїй суті кадрове призначення і зв’язані з ним  зміни в БУЛ сприйняті читацькою громадськістю і як пряма образа української культури, літератури  і, нарешті, громадянської, національної та й просто людської гідности. Більша частина знаючих справу фахівців змушена була залишити Бібліотеку української літератури, тієї літератури, в якій новий керівник – абсолютний дилетант. А тепер у знак протесту Бібліотеку тихо відмовляються відвідувати і деякі читачі.

І як би не заспокоювали нас чиновники від московської культури, що, мовляв, “все хорошо”, і як би не сприяли їм у цьому соромливі автори статті “з кущів” у “Литературной газете”, написаної під лукаву чиновницьку диктовку, конфліктна ситуація в Бібліотеці української літератури залишається нерозв’язаною доти, доки нею керує нинішня директриса. Бо ж причина цього конфлікту – у професійній невідповідності директора самому профілю Бібліотеки української літератури, як він визначений постановою уряду Москви про створення БУЛ, її статутом, самою природою її фондів, історією формування бібліотеки. Хіба не очевидно, що в цій установі мало бути просто бібліотекарем? Важливо ще й знати та любити красне письменство, історію, культуру, представлену в БУЛ – єдиній, до речі, на всю Росію державній цільовій установі культури, спрямованій на задоволення духовних запитів українського населення. Невже не можна вирішити тут кадрове питання насправді по-державному, мудро, виважено, з урахуванням  думки читацької громадськости?

Саме це пропонували і пропонують урядові Москви представники читацької громадськости БУЛ, Об’єднання Українців Росії, Об’єднання “Українці Москви”, сотні тверезомислячих людей у Росії, Україні, інших країнах світу, що щиро вболівають за долю бібліотеки та відгукнулись на наші звернення.

На жаль, їхні конструктивні пропозиції, залишаються без відповіді.

Більше того, БУЛ “укрепляется” сумнівними кадрами типу автора дрімучих і образливих українофобських писань Сокурова, який принизливо висловлюється про українську культуру, літературу, мову, історію, державність...

 “Литературная газета” з чиєїсь подачі пише про вигадані нібито антиросійські акції в БУЛ. Але ж редакція могла б і перевірити факти, і тоді з’ясувалося б, що не було тут згаданої у статті “виставки “Голодомор”, протестувати нібито проти якої приїжджали в листопаді 2006 р. двома автобусами “Мєстниє”. А проходила у спокійній доброзичливій атмосфері цілком академічна зустріч російських і українських істориків, що спільно обговорювали трагічну сторінку нашої історії і шукали консенсус у поглядах на трагедію голоду в 1933 р. Де ж тут спроба “посварити два братерських народи”, що ставиться у провину бібліотеці? Так само, як не було у бібліотеці і згаданих гнівно у статті “публічних читань”, присвячених ювілеєві поета Є. Маланюка, а була скромна книжкова виставка, що представляла для шанувальників його творчости книги з фонду БУЛ. До речі, твори цього видатного художника слова не раз публікувалися й у перекладах російською мовою (журнал “Дружба народов”, антологія “Украинская поэзия. Из века в век” тощо). Не було на Трифоновській, 61 і згаданих у статті “Литературки” “виставок пам’яті Степана Бандери, Симона Петлюри, інших войовничих націоналістів”. Хоча література про цих неординарних українських національних діячів, звичайно, у бібліотеці є, і її також потребує зацікавлений російський читач. Кому і навіщо потрібно лукавити?

Мимоволі закрадається і міцніє підозра, що під завісою боротьби з фантомними, вигаданими нібито націоналістичними проявами в минулій діяльності БУЛ, в окремі заходи, що там проводяться сьогодні, поволі цілеспрямовано впроваджуються елементи реальної антиукраїнської пропаганди, що в ній, як видно з інтернет-публікацій, уже досить активно проявили себе такі їхні автори, як Безпалько і Сокуров. Чому наша бібліотека – установа культури – повинна ставати майданчиком для навколополітичних протиукраїнських ігрищ цих сумнівних “бібліотекарів”? Хіба для цього вона створювалася?

Читацький актив бібліотеки, який збирав її фонди, починаючи з 1989 р., Об’єднання Українців Росії, РГО “Українці Москви” наполягають на збереженні суто культурологічного профілю цієї установи культури як Бібліотеки української літератури.

Чому ж  їхні кількаразові звернення до влади залишаються без відповіді?

І чи не в такому ставленні керуючою бібліотекою влади, її глухоті до громадської думки і здорового глузду, у фактичному прикритті порушень, що кояться у бібліотеці (поміж них – розгін і утиск кваліфікованих кадрів, розмивання визначеної постановою уряду Москви і бібліотечним статутом специфічної спрямованости БУЛ, варварське знищення у листопаді 2007 р. цінних комплектів газетних видань, фінансові порушення тощо), нарешті, у національній безтактності – найочевидніша і головна, коренева причина, що “розпалює непотрібні пристрасті навколо Бібліотеки української літератури в Москві”?

Щодо “Литературной газети”, то, регулярно виступаючи в якості азартного політичного оцінювача непростих процесів, що відбуваються в сучасній Україні, видання ось уже кілька років фактично нічого не пише власне про українську літературу, мистецтво, культуру. Не замовляли? Схоже, що і публікація про Бібліотеку української літератури з “непотрібними пристрастями навколо” неї – лише політична “заказуха”, з дуже і дуже дурним “душком”.

Прес-служба регіональної Громадської Організації “Українці Москви”

11  лютого 2008 р.

Контакти:

E-mail: ukr-oum@yandex.ru

Тел. +7495730-4022, +7499767-8643