У пам’ять Героїнь

Щороку в лютому українська громада вшановує ГЕРОЇНЬ УКРАЇНИ, які склали найвищу жертву –  своє життя у боротьбі за державне відродження і суверенні права своєї Батьківщини з вірою у світлий день воскресіння Української держави, хоча прийшов він по їхніх кістках. Пам’ять про ГЕРОЇВ не вмирає тоді, коли народ плекає їхній культ і передає відомості про їхнє життя молодшому поколінню.

Тому Комітет Українок Канади з усіма жіночими організаціями Торонто щороку святково в лютому віддає поклін ГЕРОЇНЯМ.

Одні за одними воскресають давні події і постаті, які будували державу, закладали школи, монастирі і Божі храми та прикрашали їх іконами, дорогоцінними самоцвітами і вишиваними рушниками.

Високою духовною силою, що веде до святости, відзначилася Св. Княгиня ОЛЬГА, що 20 років правила великою державою, а ставши християнкою, причинилася до Хрещення Руси-України.

Славна княжна АННА, дочка Ярослава Мудрого, стала дружиною французького короля Генрика І. Після його смерті стaлa реґенткою за малолітнього сина Филипа І і розписувалася на державних актах слов’янською і латинською мовами.

Далі б згадати доньку князя Всеволода – АННУ ЯНКУ, ігуменю Андріївського монастиря в Києві і організаторку першої школи для дівчат, де навчали письма, співу і кравецтва.

У XV столітті прославилася своєю мужністю і відвагою МАРТА БОРЕЦЬКА, яка боролася по смерті свого мужа за свободу Новгородської Республіки та згинула мученицькою смертю з рук москалів, але ворог не почув з
її уст слів зречення.

У XVІ столітті жила княжна АНАСТАСІЯ ЗАСЛАВСЬКА, що подбала про переклад “Євангелії” на зрозумілу широким народним масам мову, так звану “ПЕРЕСОПНИЦЬКУ ЄВАНГЕЛІЮ”, яка стала пам’яткою української культури.

Велика духовна сила променіє від постаті Гальшки Єлисавети Гулевич, основательки і меценатки Братської Школи в Києві на Подолі, яку пізніше переформовано на відому Києво-Могилянську Академію, що стала осередком культури не тільки в Україні, а й у цілій Східній Європі.

Крім них, цілий ряд жінок своїм чесним, відданим Богові і народові життям, своєю хоробрістю, мудрістю і мужністю дорівнювалися найкращим мужчинам.

З часів Козаччини вславилася своїм геройством дружина сотника Зависного – ОЛЕНА, яка в обороні укріпленого міста Буші, щоб не здатися ворогові – полякам, висадила замок, в якому загинула разом з дітьми і всіма оборонцями.

З того часу напівлегендарною стає дружина Семена Палія, полковника Білоцерківського, яка в часі його відсутности командувала козаками.

Вияви незламної духовної сили української жінки демонструють події новіших часів, які дали ряд жінок- ГЕРОЇНЬ у часі Визвольних Змагань, що вміли по-лицарськи боротися і по-геройськи вмирати. В їх пам’ять згадаю ростріляних большевиками у 1921 і 1922 роках Віру Бабенко, Марусю Соколовську, Ольгу Бітинську, Марусю Тарасенко і Ольгу Палієнко, яка ще перед смертю встигла сказати: “Я вмру, але на моє місце стане 100 ще завзятіших дочок України”.

Однією з тих, що мужньо боролися і геройською смертю згинули з рук польського окупанта, була Ольга з Левицьких Басараб, член УВО, смерть якої у Львові 13 лютого 1924 року запалила новий смолоскип боротьби за волю України, символ неустрашимого ВОЇНА-Жінки, для якої першою точкою в декалозі було: “Здобудеш Українську державу – або загинеш в боротьбі за неї”.

Цілі ряди дівчат і жінок включаються у формації УВО, ОУН і УПА. Їх не застрашують ні тюрми, ні катування, ні смерть.

Незмірне число відомих і невідомих жертв боротьби за волю України 2-ої Світової війни закріпили в пам’яті поколінь своєю смертю Олена Теліга, Галина Столяр, д-р Харитя Кононенко, Галина Розчинська і багато-багато інших, розстріляних німецьким ґестапо у 1942 і 1943 роках. Це були лицарі абсурду, що спалювали у вирі боротьби свою молодість, своє щастя, кар’єру і життя. Безліч їх вивезено у запломбованих вагонах в тюрми і концтабори Сибіру, Coловок, Казахстану, Воркути, і рівних їм немає у цілому світі.

У 60-70-ті роки т. зв. відлиги першою жертвою за українську духовність, культуру і мистецтво впала талановита художниця Алла Горська тільки за те, що виготовила вітраж у 1964 р. у вестибюлі Державного Університету в Києві, на якому зображений Шевченко, який однією рукою пригортає покривджену жінку-Україну, а в другій тримає книжку з написом: “Возвеличу малих отих рабiв нiмих, я на сторожi коло їх поставлю СЛОВО”. Вітраж перед відкриттям знищено, Аллу Горську усунено зі Спілки художників, а врешті підступним способом замордовано у 1970 році.

Вслід за нею ідуть її однодумці на каторги, на довгі роки заслання в совєтські психушки, в мордовські табори праці суворого режиму: Ірина Стасів Калинець, Ірина Сеник, Стефанія Шабатура, Оксана Попович, Раїса Руденко, Надія Світлична, Ніна Строката Караванська, Одарка Гусяк і багато-багато інших. Оксану Мешко, голову Гельсінкських Угод, вдруге запроторено на берег Охотського моря в містечко Аян, де 33 градуси морозу, де сонце сходить над Японією, а заходить над Китаєм. Але вона витримала. Не замело її снігом, як сподівалося КҐБ. Та й інші ЖІНКИ-ГЕРОЇНІ витримали Сибір. З піднесеною головою переступали через репресії, засудження, депортації і йшли до омріяної мети – ВІЛЬНОЇ, НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕР-ЖАВИ!

Будьмо і ми достойними свого великого народу – служім йому, допоможім щоденною працею збудувати цей наш новий ДІМ, наш ХРАМ, освячений кров’ю мільйонів ГЕРОЇВ і ГЕРОЇНЬ, нашу вільну, незалежну УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ, щоб засіяла силою і славою в колі вільних народів світу!!!

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЇНЯМ і ГЕРОЯМ нашим СЛАВА! 

 Дарія Темник

Лютий 2009 р.