З листів до Редакції

Добрий день, дорога редакціє!

Читаю і поважаю Вашу газету “Новий Шлях”. Хочу запитати, чи знайдеться у ній місце для того, щоб я змогла вилити свій душевний біль і почути від відомих політиків української громади відповідь на мої питання?

Приїхавши недавно у Канаду в гості, ознайомившись з інформаціями про події в Україні по радіо та з газет, я зрозуміла, як щиро і болісно сприймає вся українська громада ті негативні зміни, які відбуваються в Україні після приходу до влади проросійських державотворців. Хочу сказати, що так же їхні дії оцінюють і прості “маленькі” українці, яких більшість.

Але зрусифікована Східна Україна, а також комуністи, соціалісти, чиновники різних рангів, так само як і запроданці за 100 гривень на горілку або наркотики – проголосували за Януковича. От і “маємо те, що маємо”.

Кажуть, що народ обирає владу, на яку заслуговує. Може, в цьому і є частка правди. Але мене хвилює і болить таке: як міг Ющенко, якому ми так вірили й надіялись на краще життя і фактично допомогли стати президентом, як міг він, уже перед другим туром виборів, підписати закон про внесення змін у виборчі списки в останній день перед голосуванням, а також голосувати вдома без підтвердження причини? І ще: як він міг порівняти Януковича і Тимошенко, сказавши, що вони однакові? Ті люди, які вірили Ющенкові і не вникають у політику, – проголосували “Проти всіх”. І все це дозволило сфальсифікувати вибори.

Може, Ющенко мав якісь наміри зробити добро для України, але, крім визнання Голодомору і виданого вкінці свого президентства указу про заслуги перед Україною керівника ОУН С. Бандери і головнокомандувача УПА Р. Шухевича, нічого не зробив. Бо доручав це зробити далеко непорядним і непатріотичним людям, таким, як Балога і йому подібні.

В Україні ще пам’ятають, як Катерина Ющенко організувала фонд для збирання коштів для будівництва дитячої лікарні. Люди здавали гроші – хто скільки міг, а де ж та лікарня, чи куди ті гроші поділись?..

А тепер, вже не маючи влади, Ющенко їздить по селищах і містах і вишукує, де ще залишились неприхватизовані будівлі чи замки, щоб привласнити, хоч, мабуть, це вже запізно. Мені це відомо точно, бо він приїжджав на Тернопільщину і оглядав один із таких замків пізно увечері. Люди впізнали його, заговорили, але він нічого не відповів і зі своїм супутником поїхав.

Отож, як нам вірити і кому? Як міг Ющенко так легко здати владу російсько-білоруському Януковичу через свою особисту ненависть до жінки, яка, можливо, не ідеальна, але більш розумна і патріотична, ніж колишній і теперішній президенти?

Можливо, моя думка дуже різка, і судити дії Ющенка не мені, а історикам та політологам, але я ще не зустрічала яких-небудь конкретних висновків – хто винен у тому, що маємо такий уряд і, насамперед, такого недолугого та непатріотичного президента.

І такі думки є в багатьох людей в Україні. Важко сказати, скільки бід ще натворять ці можновладці, які керують на руку Кремля, а не на благо народу України.

От недавно знову розігнали “другий” Майдан, тобто підприємців, які виступили проти здирницького Податкового кодексу, вже ніби “ветованого”, але таки прийнятого у Верховній Раді. Нахабною брехнею і окозамилюванням Янукович і його уряд добились цього прийняття, щоб знищити мале підприємництво і загнати таким чином людей у супермаркети, в яких господарями є багаті люди. А тих, що своїми стараннями і своєю працею заробляли сім’ї на прожиття, залишити без роботи, бо оплатити податки, ліцензії, якщо піднято ціни в 4-5 разів, – просто неможливо.

Знаю я це з власного прикладу. Ми з чоловіком – пенсіонери, і за 35 років стажу вчителя я отримала пенсію 875 гривень, тобто 110 доларів на місяць. Майже стільки ж і чоловік отримує. Маємо свою хату. Я будувала її 30 років, бо зарплата була невелика, а кредитів у нас не давали – тому тягнулось будівництво до виходу на пенсію. Держава будувала житло тільки в містах, і отримували його партійці або “по блату”, а я жила у селищі, от і старалась щось придбати для дітей, не знаючи відпочинку, обмежуючи себе в їжі, одязі і т. д. Є невеличкий город, але оплативши світло, газ, витрати на город, залишалось зовсім мало для прожиття. Діти не знаходили праці і виїхали в місто, а дочка і за кордон, не надіючись на краще життя.

Надумав чоловік взяти патент підприємця і, торгуючи на ринку, підробляти до пенсії. Працюючи з 6-ої години ранку до 4-ої пополудні, заробляв чистими 400-500 гривень на місяць. До цього часу він платив за патент 100 гривень, а в пенсійний фонд нічого, бо пенсіонер. Але недавно йому прийшло повідомлення з пенсійного фонду, що він повинен заплатити в пенсійний фонд по 300 гривень щомісяця за останній квартал, і так буде надалі.

Отже, Азаров таким чином надумав поповнити “дірку” в пенсійному фонді навіть за рахунок пенсіонерів, яким і так дають мізерну пенсію, ще й у листі залякують судами, якщо не буде заплачено, і що будуть конфісковувати майно. Отакі антилюдські закони видає цей бандитський уряд під керівництвом Януковича, якому Ющенко так легко віддав владу, зрадивши нас, довірливих людей. Думаю, що якісь обіцянки отримав за це, хоча і його міг Янукович підвести. Не знаю, як тепер жити, особливо молодим людям, на що їм надіятись? Ось такі сумні роздуми не дають спокійно жити і спати мені, і не тільки мені...

Прошу вибачити редакцію та читачів газети, що насмілилась описати свої гнітючі думки і висновки, а також вилити свій душевний біль.

Коли я вже закінчувала писати цього листа, і слухаючи недільну програму “Поступ” Люби Матвіяс, я з радістю почула відповідь від вельмишановного пана А. Лозинського на основне питання, яке мене цікавило. І я від усієї душі, щиро дякую цьому розумному, чесному і відданому Україні політикові. Бажаю Вам ще багато років життя, щоб Ви й надалі керували і просвіщали нас у цій складній, непередбачуваній і антинародній українській політиці.

Бажаю успіхів працівникам редакції “Нового Шляху”, а також усім українцям. Нехай Господь благословить нас усіх вистояти і таки дочекатись мудрого і талановитого Президента і кращого життя в Україні.

Слава Україні!

Катерина Войналович