СТОРІНКИ ВІРИ КЕ: ХРОНІКА    КОМЕНТАРІ    РІЗНЕ

Чомусь бракує муз з Парнасу...

Колись, де тільки появилися емігранти, чи то по Першій, чи по Другій світовій війні, там відразу гуртувалися аматорські гуртки акторів, режисерів, співаків, і на сценах оживало життя. Відбувалися ритуальні концерти; час до часу можна було побачити побутові драми, оперети чи комедії, такі, як, наприклад, “Бабський бунт” Ярославенка.

Навіть у таборі полонених у Ріміні в Італії, де перебували українські дивізійники після Другої світової війни, полонені під керівництвом режисера Столярчука поставили “На ясні зорі”, “Наталку-Полтавку”, “Сватання на Гончарівці” та інші традиційні п’єси.

А оскільки між полоненими жінок не притягала Мельпомена, то всі жіночі ролі виконували хлопці. І так гарно їх виконували, що посол Глинка з Канади та його дружина, які в той час відвідували табір, пішли аж за куліси, щоб переконатися, чи ті гарні дівчата – насправді хлопці.

Тепер чомусь в усьому світі і в нас цісарями сцен стали співаки. Вони виконують пісні дивним модерним стилем, який часом є мистецтвом, а часом халтурою.

Музика в колишній Російській імперії почала виломлюватися з канонів традиційної тональності і мелодійності, коли з’явилися перші композиції Ігоря Стравінського, на самому початку ХХ століття. Він звільнив музичне думання від устабілізованих правил і почав обходитися без милозвучних гармоній, а розвинув стиль, базований на дисонансах, ускладнених ритмах, суворих мелодіях.

У деяких творах він акцентував ексцентричні інструментальні мотиви, могутні бахканальні ритми, але ані він, ані хореографи, які ставили його балети, ніколи не переступали меж доброго смаку.

А сучасна авангардна музика часто не шанує “до-ре-мі-фа-соль-ля-сі”, як це робили класики, почавши від Баха, тільки штовхає виконавців у якийсь дивний транс, провокує до вульгарності.

Співак співає серед димів, світел, які блимають в усі боки, під ритм віртуозних барабанщиків, шле у публіку свої палкі “фортіссімо”, а його мазохістично “розібрано-убрані” танцюристи виконують якусь хореографію: ні пришив, ні прилатав!

Де поділися інтелігентні, творчі хореографи? Які музи є натхненням для сучасних артистів? Напевно, не ті, які колись жили на Парнасі.

Коротко про різне

Колись Канада і Америка були для бідних, бездомних, переслідуваних, скривджених, а тепер – для опортуністів, доробкевичів, крутіїв, егоїстичних борців за свою приватну ідею, радикальних підбурювачів, анонімних терористів, будівничих рідного корита і для тих, яким замало золотої рибки.

Джимі Зваґерові завдячуємо, що до світових словників увійшло нове слово: “телеєвангелізм”, тобто проповідництво через телебачення. А перед тим, як появилися телевізори, то існувало слово “фарисейство”, яке мало свій зміст ще за часів Христа.

Засади “пізнай себе” не видумав Сковорода. Ці слова походять від грецьких богів і досі написані на святині у старовинному грецькому місті Дельфи. Але звідки вони не походили б, їх варто включити у філософію свого життя.

Якби Юда Іскаріот жив тепер, чи його судили би, чи звільнили би від кари тому, що він “не винен з огляду на божевілля”. А якби судили, то де: в Єрусалимі, в Римі, у Нью-Йорку, в Москві чи на Кубі?

Коли прочитаєте цю статтю, то ви, може, дискутуватимете про те, що я написала. Напевно, ваші враження будуть інші, але це нормально, бо кожна людина дивиться на краєвид з іншої перспективи і тому інакше його бачить. І малі люди, і великі люди, і геніальні люди часто помиляються у своїй оцінці.

Коли у 1936 році Люїс Маєр запропонував фірмі MGM у Голлівуді сценарій фільму “Віднесені вітром”, то директор MGM сказав: “Навіть не думай про цей сценарій. Хто захоче дивитися на громадянську війну в Америці? Цей фільм зажене нас у непотрібні борги”. Тимчасом фільм “Віднесені вітром” став класикою американського кіно, його постійно повторюють, і він заробив для MGM великі суми грошей.

Коли Мерилін Монро шукала посади модельки, то в одній агенції їй сказали: “Краще навчися бути секретаркою або одружися, бо до моделювання не маєш таланту”.

Після прем’єри опери “Фіґаро” австрійський імператор Фердинанд сказав до Моцарта: “У твоїй опері музика дуже галаслива. Забагато нот, Моцарте”, на що Моцарт відповів: “Стільки нот, скільки треба”. “Фіґаро” – досі одна з найпопулярніших опер світу.

У 1962 році фірма “Декка” не хотіла записати платівок групи “Бітлз” і не підписала з ними контракту. Директор сказав їм, що йому не подобається їхній спів, а гра на гітарах уже не модна.

У 1928 році “Метро ґолдвін Маєр” у Голлівуді не прийняв фільму Фреда Астера, бо один з директорів заявив, що “Астер не вміє грати, не вміє співати, лисіє і лише трохи танцює. Нам його не треба”.

Англійський критик і вчений Джон Гант сказав у 1840 році, що Рембрандт не може рівнятися з прекрасним англійським малярем Ріппінґілем. Хто тепер знає Ріппінґіла?

Альберт Ейнштейн сказав у 1932 році, що абсолютно ніколи не буде можливо користати з нуклеарної енергії, бо ніхто не зможе розбити атома. Тимчасом якраз його теорія відносності і рівняння про співзалежність маси і енергії були використані для розбиття атома.

Бачите, як можна помилятися у своїй оцінці і критиці.

Мистець і мистецтво

Тому, хто сам не малює, важко збагнути всі закони і складні елементи малярства. Але майже кожен хоче висловлювати свою думку про картини і малярів.

Очевидно, особисте враження і особистий смак не є авторитетною основою критики. Одній людині африканські скульптури здаються варварством; іншій варварством здаються картини Пікассо. Одні захоплюються капелюхами мами королеви Єлизавети, інші зітхають до скульптур Родена.

Наше обмежене знання мистецтва і брак терплячості вивчати мистецтво за допомогою фахових книжок інколи спонукають нас висловлювати несправедливі епітети і поверхову, аматорську оцінку.

Дуже часто можна образити мистця і обезцінити його творчість фразами: “Це до мене не промовляє” або “Не розумію, що воно має означати”, або “Ось якісь богомази і мазґанини”.

Але навіть експерти помиляються у своїх оцінках і нераз хвалять ніщо, а не помічають справжнього таланту.

Мистець не може задовольнити одночасно і звичайних людей, і надзвичайних, і генералів, і кухарів, і архітекторів, і шевців. Наприклад, ті, які ходять до музею оглядати “Мону Лізу”, а відтак Пікассо, – зазнають зовсім інших зворушень. Біля Мони Лізи усміхаються, а біля Пікассо здригаються.

І мистець не зобов’язаний примилюватися глядачам  та зображати дійсні речі, предмети, людей. Він часто представляє символічне зображення того, що він бачить. Він малює свою думку, а не предмет. І кожен мистець бачить дане явище по-своєму.

Наприклад, один маляр намалює бджоляра, а інший зобразить процес збирання меду і представить не особу, а дію.

Якби всі малярі малювали гладенько, докладно, правдиво і точно дотримувалися прийнятих формул, то малярство як мистецтво втратило б живу силу і звелося б до вічного повторювання обмеженого набору стандартних прийомів.

Мистець мусить шукати лише йому властивих форм творчого виразу. “Мона Ліза” – це досконале гармонійне втілення людської туги за красою, а твори Пікассо – це невпинні революційні пошуки нових тем і форм.

Картину можна обмежити рамами, але не можна обмежити мистця і мистецтва.

Дещо про холод

Холод є і поганий, і добрий. У медицині його нічим не можна замінити. Під час Першої світової війни, коли шаліла епідемія тифу, на диво малий відсоток вояків вмирав на тиф, хоча вони часто їхали на возах на морозі, без теплої одежі. Аж пізніше медики довели, що саме мороз врятував хворих, вбиваючи бактерії та сповільняючи розвиток хвороби.

Деяких поранених загортали у товчений лід, щоб вони пережили транспортування до віддаленої лікарні.

Перед тим, як космічне судно “Apollo 11” відлетіло на Місяць влітку 1969 року, від усіх 250 працівників Lunar Receiving Laboratory взяли проби крові, які заморозили, щоб потім порівняти їх із пробами крові тих самих людей після того, як вони доторкалися до матеріалу, привезеного з Місяця. Це було зроблено для того, щоб встановити, чи позаземні субстанції можуть міняти склад крові.

Заморожені і висушені шматки шкіри зберігають у банках-морозильнях, щоб їх використати, на випадок потреби, для покриття ран. Засушеними і замороженими клапанами серця замінюють ті, які вже не працюють як слід.

У різних лабораторіях світу заморожують антидот проти укусу кобри та інших отруйних змій, щоб рятувати людей від смерті. Подібно засушують і заморожують деякі вакцини, щоб вони залишалися свіжими.

Лабораторії Світової Організації Здоров’я при Об’єднаних Націях розсилають по всьому світу заморожені віруси інфлюенци для дослідів. Заморожені віруси і мікроби можуть жити вічно, і вони готові до дії в мить, коли тільки їх розморозити.

Дослідники вважають, що варто брати проби клітин та тканин новонароджених дітей і переховувати їх замороженими в Антарктиді, щоб за сто чи п’ятсот років майбутні дослідники могли довідатися з них, які зміни виникли у людському організмі через забруднене повітря, хімікати, галас чи радіоактивні дощі.

Наука, думка, досліди перетворили практичну роль холоду в житті людини, а потреба спонукала медицину вживати холод для добра людства. Хай потреба і думка спонукають нас придбати влітку відповідну теплу одежу на зиму і не трястися від холоду під час морозів.

Про людей і тварин

Свого часу, давно тому я мала хутро. У ті часи всі жінки хотіли мати хутра. Тоді прийшов день, коли я вирішила піти в цьому хутрі до міста.

Того самого дня у місті любителі тварин протестували проти виробництва одягу з хутра. Добре, що я низенька, і демонстранти демонстрували понад моєю головою, вимахуючи транспарантами і кулаками. Після того пережиття мені відхотілося хутра. Я післала його в Україну тітці на “шубу”.

Тепер я нераз думаю, чому всякі “революціонери” і борці за різні ідеї тероризують нас, не-революціонерів, і керують нашим життям, нагинаючи його до своїх поглядів? Більшість тих “революціонерів” керується емоційністю та істерією, а не фактами та науковим знанням.

Наприклад, які нерозумні демонстрації перед медичними інституціями, в яких на деяких тваринах досліджують нові ліки, що мають допомогти людям боротися з раком, цукрицею, склерозом та іншими жахливими недугами.

Хіба люди з давніх давен не вживали тварин для транспортації, харчування, охорони перед злодіями, холодом чи спекою? Тварини – це не люди, хоч, може, і мають якісь почуття, подібні до людських, такі, як страх, відчуття болю, та лише на дуже обмеженому рівні.

Тварини не мають уяви, вони не є творцями, мистцями, науковцями, винахідниками, не записують своєї історії. Як довго тварина живе, вона дещо пам’ятає, але коли згине – з нею гине її пам’ять, її досвід.

У процесі еволюції звірята залишилися звірятами, а людина піднялася на вищий рівень, бо мала уяву, інтелект, думала, творила, записувала своє життя, спершу примітивними, а тоді щораз складнішими рисунками, символами, знаками. Людина стала “гомо сапієнс”, а кінь залишився конем.

І що б ми робили без окулярів?

Точно не відомо, коли вперше з’явилися окуляри. Але Бог завжди знав, що люди носитимуть окуляри, бо подивіться, де він вмістив людям ніс і вуха!

Ніхто не знає ім’я винахідника окулярів, але окулярами користувалися вже у глибоку давнину в Китаї. В Європі окуляри почали вживати значно пізніше.

Римський філософ Сенека писав, що за допомогою кулі, наповненої водою, можна краще бачити дрібні букви. На картині з 1352 року Кардинал Угоне тримає в руці – але не на носі – обрамовані дві лінзи на ручці.

Цього роду окуляри – так звані пенсне – довго не виходили з моди. А ще в часах Другої світової війни офіцери німецької армії часто носили лінзу в одному оці, так званий “монокль”.

За моїх дитячих літ модними були так звані “цвікери” – дві необрамовані лінзи, сполучені мостиком, який тримався на носі і залишав там великі червоні сліди.

Перша згадка про окуляри в медичній літературі належить до початку XIV століття. Ці окуляри були зроблені з прозорого кришталю і дуже багато коштували. Також півкуля з кришталю, яку клали на папір, допомагала людям читати.

Спершу з’явилися окуляри для далекозорих людей. Аж пізніше майстри навчилися шліфувати скло для короткозорих.

Коли друковані книжки стали поширеними, виникла велика потреба на окуляри. У ті часи виробники скляних предметів у Північній Італії та Південній Німеччині зосередилися на виробництві щораз кращих окулярів, і там розвинулася оптична індустрія ще у XVI столітті.

У XVII столітті англійський король Карло Перший нарешті задовольнив прохання англійських окулістів і затвердив їхній юридичний статут. Двофокусні, або по-англійськи “bi-focal”, лінзи винайшов у 1784 році Бенджамін Франклін.

Сьогодні оптичні лінзи не лише допомагають людям читати, але й мають ще багато інших застосувань. Наприклад, інфрачервоні лінзи вживають авіатори вночі, щоби бачити у темряві.

Окуляри виробляють тепер для специфічних занять і для людей, які мають особливі потреби. Окулістові треба звернути увагу, щоб написав на рецепті, чи окуляри мають бути противідблискові (anti-glare), щоб нейтралізувати відблиски світла, і щоб мали покриття “UV”, яке поглинає ультрафіолетові промені.

Чи уявляєте, якою інакшою була би світова історія, наскільки іншими були б мапи світу, якби полководці, імператори та королі давнини, які мали знищений зір, могли вживати окуляри? Вони бачили б все виразніше і могли б робити кращі рішення.

Kefir A Caucasian Secret

In 1881, a German doctor by the name of Edward Kern sent a letter to his botanical society about a secret delicacy that was enjoyed by the people of the Caucasian Mountains. This delicacy came in the form of a drinkable liquid and was supposed to rejuvenate their health and prolong life. The delicacy in question was kefir, one of the oldest products obtained from milk, when it is put through fermentation. Through this process, kefir gets its delicious taste. Kefir derives its name from the Turkish word kef – which means health. Unlike yogurt, which typically contains only two or three different bacteria, true kefir contains a range of different microorganisms, each with its own unique contribution to kefir’s singular character. Simply stated, kefir has more of the “good stuff” in it than yogurt. Some of the beneficial things about kefir is that it is tolerated well by people with lactose intolerance, stimulates digestion and appetite, can decrease the blood’s cholesterol levels, and improves resistance to colds and other contagious diseases. Kefir has been used to treat a variety of diseases, including tuberculosis, cancer, yeast infections and allergic conditions.