Про жидівський Голокост у моїй американській школі

3. Квіт

На північно-західному розі роздо-ріжжя вулиць Томлінсон і Басльтон у Філадельфії розмістилася початкова державна школа (1-5 кл.) під назвою Леш. Ця околиця – одна з найкращих у Філадельфії. У ній живе багато жидівських родин, тому не дивно, що і процент жидівських дітей у цій школі великий. А коли почалась розпадатись совєтська імперія і багато жидів виїхало з Совєтського Союзу у вільний світ, то, зрозуміло, вони зупинились в жидівських дільницях різних міст як в Америці, так і деінде, зокрема і в Філадельфії. У згаданій дільниці у Філадельфії було їх майже 90 відсотків з України, хоч їхні діти і вони послуговувались московською, а не українською мовою. Тому в цій школі відсоток жидівських дітей був високий. А що свіжоприбулі не знали англійської мови, то мені випав обов’язок вчити їхніх дітей англійської мови – курс ЕSОL. Діти як діти – ще не зіпсуті життям, добрі і гарні. Я їх полюбив з перших днів навчання. Вчив я там чотири роки. А тепер це вже дорослі молоді люди, яких я нераз зустрічаю, і ми з приємністю згадуємо ті часи, в яких я, їхній учитель, давав їм основи англійської мови. На тому курсі були також діти інших рас і національностей. Всі ці діти були близькі моєму серцю. Були діти з Ізраїля, які вивчали англійську мову й інші предмети, а потім їхали в Ізраїль і там жили. У цій же школі був і високий відсоток жидівських учителів, і директор школи Яво Гаймовіц, знаючи мене як поліглота, хотів створити при цій школі “мовну академію для дітей”. Але я відійшов з цієї школи викладати у середній школі хімію та мови.

У той же час у школи міста Філадельфії було введено курси про жидівський Голокост для всіх дітей. У школі Леш цей курс відбувався щорічно протягом трьох тижнів у березні для 3-5 класів. Вели цей курс професійні вчительки жидівського походження. Деякі запрошували до своїх класів і мене, і я радо приймав їхні запрошення, бо довідувався багато про терпіння жидівського народу, про що перед тим не знав. І дуже співчував жидівському народові, а тим більше тому, що і мій український нарід витерпів страшний Голодомор 10 років раніше перед жидівським Голокостом. Я співчував тим жидівським живим свідкам, які плакали перед дітьми у класах, згадуючи про ті страхіття, які вони пережили. Діти бачили прозірки і різні картини про цю страшну трагедію. І я бачив, як діти емоційно переживали всі ці жахіття. У той час хотілося крикнути: не дай Боже, щоб щось подібне повторилося! По трьох тижнях інтенсивного курсу діти писали твори, малювали образки і відповідали на запитання. Їхні роботи висіли на стінах коридорів, щоб усі могли побачити успіхи проведеної праці. Хоч у мене не було доброго фотоапарата, але бодай і тим, що мав, я зробив декілька знімків, щоб закріпити пам’ять про небувалий злочин ХХ століття. Хочу згадати, що шкільна система державних шкіл Філадельфії приготувала відповідні підручники про жидівський Голокост. У тому важливу роль відіграли жидівські вчителі. За їхній вклад у цю програму є за що поґратулювати. Вони гідно стали в обороні своєї правди.

Тут мені насувається думка: а як справи з нашим українським Голодомором-Геноцидом? Чому та-ких програм немає досі ні в суботніх Рідних Школах, ні в українських католицьких школах як в Америці, так і в Канаді? Чому українська дитина знає про жидівський Голокост, а не знає про страшний Голодомор-Геноцид українського народу?!

Дорогі українські батьки! Запитайте проводи тих українських шкільних систем: Чому? Чому? Чому? Вчити дитину читати і писати – цього не досить. Її треба ще й виховувати як батькам, так і нашим школам, нашим церквам і цілому українському суспільству як в Україні, так і в діаспорах. Чи робимо це? Гляньмо, куди йде наша молодь і хто нею до деякої міри керує. Втратимо молодь – втратимо нашу будучність, будучність 65-мільйонного українського народу, розкиненого не по своїй волі по широкому світі. Отже, до діла! Найвищий час і пора!