Помер отець Йосафат (Василь) Романик, ЧСВВ(1919-2007)

Ярослав Стех

14 січня 2007 р. у Варшаві на 87-му році життя відійшов у вічність о. Йoсафат Романик, ЧСВВ. Поховано св. п. Василя Романика 22 січня ц. р. на Варшавському цвинтарі.

Отець-чернець Йосафат Романик – визначний і заслужений душпастир, довголітній протоігумен ЧСВВ у Варшаві і духівник у монастирі в Перемишлі. Він – коли­шній генеральний вікарій УГКЦ  (назначений 22 грудня 1981 року декретом Примаса Польщі), протягом восьми років один із учасників подвижницької релігійної діяльности у часи занепаду, а особливо в часи відродження життя УГКЦ у Польщі.

Василь (який прийняв потім чернече ім’я Йосафат) Романик народився 21 червня 1919 р. в селі Лисків Жидачівського повіту, в родині Івана і Параскевії, з дому Бойко. В сім’ї Романиків, крім Василя, було ще троє дітей. Село Лисків, в якому народився майбутній священик Йосафат, було типовим га­лицьким селом, де наші селяни трудилися на землі, і більшість з них навіть не мріяла про освіту.

Дитячі роки Василя промайнули надзвичайно складно й убого. Коли хло­пцеві виповнилося заледве 5 рочків, помер батько. Після закінчення початкової школи мати вирішила послати Василя до середньої школи Отців Василіан у Бучачі, до Місійного Інституту. Ця школа давала не лише глибокі знання з обов’язкових предметів, але одночасно прищеплювала глибокі на­ціональні почуття своїм учням. Василь був старанним учнем і в люто­му 1936 р. склав перші чернечі обітниці, після яких був скерований до Добромильського монастиря на подальше навчання, де здобув середню освіту.

Для продовження теологічної науки його скеровано до Кристинополя (тепер Червоноград). Тут і застала Василя Друга світова війна. У вересні 1939 р. до міста увійшли червоноармійці, які відразу почали наводити свої “порядки”.

Під час німецької окупації Йосафат поглиблює теологічну освіту і за­кінчує духовну семінарію в серпні 1942 р. В монастирі у Крехові склав урочисто вічні обіти, а 27 грудня 1942 р. з рук Блаженного Єпископа Кир Никити Будки отримав Тайну священства. Після закінчення в 1944 р. освіти о. Й. Романик був ще деякий час у Кристинополі, недовго працював у Адамполі на Холмщині, а з 1946 р. його життя певною мірою пов’язане з Варшавою. З 1947 р. навчається у Католицькому Університеті в Люблині і завершує студії у 1952 році, після цього працює на західних землях Польщі.

Після смерті протоігумена отця Барабаша в 1965 році його назначено протоігуменом, і він повертається до Варшави. В 70-х рр. протоігумен о. Йосафат при монастирі Василіан запроваджує релігійно-національні лекції, які відвідує близько 30 молодих осіб.

За підтримкою о. Йосафата Романика Ярослав Полянський організовує прекрас­ний молодіжний камерний хор, який співав і популяризував релігійні украї­нські пісні на терені Польщі та за її межами.

Понад двадцятирічна діяльність отця на становищі протоігумена була багатогранною і різноманітною. Українці в Польщі завдячують йому до­помогу у відродженні нашого релігійного життя. З 1991 по 1994 рр. отець Йосафат Романик з Варшави переїхав до Колобжегу, де за його ініціативою вірні відбудували українську церкву. Надзвичайно довго, майже півстоліття, василіани боролися за повернення в Перемишлі монастиря й церкви, яка була посвячена 7 квітня 1935 р. влади­кою Кир Йосафатом Коциловським. Після проведення Акції “Вісла” церк­ва була удержавлена, і тільки у 1996 р. її повернуто громаді з дощенту зруйнованими приміщеннями.

Посвячення цього відновленого храму Співстраждання Пресвятої Богоро­диці і монастиря відбулося 13 травня 2000 р., у ювілей 1000-ліття Християн­ства. До цього монастиря в 1999 р. прибув отець Йосафат Романик, який був виховником і другим батьком для семінаристів.

За сприяння о. Йосафата Рома-ника вийшов збірник “Добромильська реформа і відродження Української Церкви”, куди увійшли доповіді учасників Міжнародної наукової конференції, присвяченої 120-літтю Добромильської реформи Василіанського Чину Святого Йосафата.

Цей авторитетний священик-чернець, отець Йосафат Романик, не звертаючи уваги на вік, брав активну участь у житті українців Перемишля. Однак слід відзначити, що якби о. Йосафат нічого більше не робив, а лише виголошував у церкві свої змістовні проповіді Богом наділеною гарною дикцією, то вже тільки цим він заслужив би собі  вічну славу. Проповіді о. Й. Романика зворушували кожного українського християнина і скріп-лювали набожність і пошану до нашої Церкви і народу. У своїх проповідях він відкривав красу віри і пов’язував її вдало з історією, літературою, мистецтвом, навчав поглиблювати знання про цінності життя і ними жити щоденно. Те, що вірні переживали під час проповідей отця Йосафата, словами не висловити; він відновлював і закріплював духовне поєднання з Господом, віддаючи цій праці весь свій розум, талант і здібності.